6.2. Особливості вольової регуляції поведінки

Особливості вольової регуляції поведінки у розумово відсталих учнів вивчали С.Л. Рубінштейн, В.Г. Петрова, Д.М. Ісаєв та ін. Учені вказують на залежність таких дітей від ситуації та власної афективності. Розумово відсталі безпосередньо реагують на зовнішні подразники, не задумуючись над наслідками такої поведінки для себе та оточуючих; схильні до некритичного наслідування інших; часто здійснюють безглузді поведінкові акти, позбавлені мети та сенсу. Наприклад, учень допоміжної школи щоранку викручував ручку від дверей сусіднього класу, при цьому пояснити свого вчинку він не міг; група молодших школярів під час перерви розважалась тим, що полоскала у калюжі зрізану з дерева гілку; учениця взяла гроші у своєї подруги і викинула їх у вікно; семикласниця заповнювала свій вільний час ретельним виведенням літер у блокноті; учень, навчившись плести дротиками, набирав петлі, в'язав, доки йому вистачало нитки, далі розпускав зв'язане і починав роботу спочатку. Така поведінка задовольняє примітивним чином базову потребу людини в активності та нових враженнях, але при цьому позбавлена будь-якої мети.

Діяльність дітей-олігофренів є залежною не лише від зовнішніх обставин, а й від власних безпосередніх неусвідомлених потягів. Такі потяги штовхають на необдумані дії, які іноді можуть зашкодити і самій дитині. Перебуваючи під владою імпульсивного бажання, дитина може вкрасти, вдарити, втекти зі школи, зіпсувати якусь річ. Пізніше вона може щиро шкодувати про скоєне, проте розкаяння не гарантує того, що подібна поведінка не повториться.

З одного боку, багато розумово відсталих учнів у зв'язку зі слабкістю спонукань є вкрай безініціативними, роблять тільки те, що їм кажуть, навіть на перерві не граються, не вносять змін до заучених ігор, не виявляють спроб щось зробити по-своєму. З іншого боку, вони не вміють контролювати свої бажання, протистояти спокусі або волі іншої людини, підкоряти свою поведінку висунутим вимогам. На основі зниженої критичності мислення в учнів допоміжної школи проявляється підвищена сугестивність (навіюваність). Г.М. Дульнєв, Б.І. Пінський, М.Г. Царидзе та інші вказують на схильність розумово відсталих школярів навіть у старшому шкільному віці до імпульсивності поведінки.

Недостатність волі у підлітків може стати наслідком девіантної поведінки. За даними Л.М. Шипіциної, 72 % випадків бродяжництва, 50 % — агресивності, 43 % — крадіжок, 38 % — наркотичної та алкогольної залежності, 40 % — сексуальних девіацій, 55 % — участі в антисоціальних компаніях, 43 % випадків неслухняності та грубості спостерігаються саме серед учнів допоміжної школи. Переважна більшість цих прикрих випадків зумовлена не моральною дефективністю, а нездатністю протистояти зовнішнім впливам, невмінням достатньою мірою усвідомлювати ситуацію, несамостійністю. До такого висновку прийшов О.Д. Гришко, який під керівництвом В.М. Синьова вивчав особливості особистості засуджених неповнолітніх з розумовою відсталістю. Вченим визначені основні особистісні чинники, що сприяють скоєнню злочинів цією категорією підлітків: висока навіюваність, схильність до наслідування, залежність від думок та оцінок інших, низька здатність до передбачення не лише віддалених, а й безпосередніх наслідків своєї поведінки, слабкість боротьби мотивів під час прийняття рішення, порушення процесу визначення способу задоволення потреб. Злочини розумово відсталими часто скоювались імпульсивно, негайно за виникненням наміру. Вирішальну роль відігравала наявність об'єкта задоволення потреби.

За даними О.Д. Гришко, рівень групової злочинності серед інтелектуально неповноцінних підлітків становить 96 %. Це означає, що майже всі випадки порушення закону розумово відсталими здійснені не з власної ініціативи, а під впливом інших. До злочину їх часто спонукає прагнення ствердитись у групі або помилкове розуміння почуття товариства. Вивчення соціальної структури злочинних угруповань, в яких брали участь підлітки з розумовою відсталістю, доводить, що останні виконують роль підлеглих. О.Д. Гришко визначив, що провідними мотивами діяльності розумово відсталих засуджених неповнолітніх є потреба підкорення, визнання власної неповноцінності, безпорадності.

Несамостійність, безініціативність, невміння керувати своїми діями, долати щонайменші перешкоди, протистояти будь-яким спокусам чи впливам поєднуються, однак із ознаками протилежними характеру. Такі суперечності давно вже помічені олігофренопедагогами та описані в дефектологічній літературі, зокрема І.М. Бгажноковою, В.Г. Петровою, С.Л. Рубінштейн.

Наприклад, виявляється, що коли розумово відсталій дитині дуже захотілося чогось всупереч порядку, вона проявляє достатню наполегливість та цілеспрямованість, вміння подолати певні труднощі й навіть деяку опосередкованість, поміркованість поведінки.

Така поміркованість, упертість і навіть несподівана хитрість, тобто опосередкованість поведінки, може проявитися за необхідності приховати вчинок або домогтися задоволення якихось егоїстичних інтересів. Багатьом вихователям відомо, що випускники допоміжних шкіл нерідко виявляють достатню цілеспрямованість дій, домагаючись необґрунтованого збільшення заробітку, та непогано орієнтуються і діють у конкретних побутових умовах. Отже, слабкість волі виявляється у розумово відсталих не завжди і не в усьому. Вона чітко виступає лише у тих випадках, коли діти знають, як потрібно діяти, але при цьому не відчувають у тому потреби.

Такі різкі контрасти спостерігаються й тоді, коли йдеться про інші показники волі. Наприклад, за звичайної млявості та безініціативності поведінки можна спостерігати зовні протилежні їм нестриманість, непереборність окремих бажань.

Розумово відстала дитина часто не в змозі відмовитися від чогось безпосередньо бажаного навіть заради більш важливого та захоплюючого, але далекого. Віддалені у часі радощі й труднощі виявляються блідими тінями поряд із безпосередньо близькими, хоча б і мізерними, задоволеннями або втратами.

І нарешті, ті самі контрасти спостерігаються у розумово відсталої дитини у її ставленні до впливів оточуючих. На перший план виходить навіюваність, некритичне сприймання вказівок та порад, відсутність спроби перевірити, зіставити ці вказівки та поради із власними інтересами та нахилами. Розумово відсталу дитину легко умовити образити свою улюблену меншу сестричку, зіпсувати, зламати якусь потрібну вдома річ. Не рідко її намовляють сказати якусь дурницю або зухвалість учителю, розсмішити клас під час уроку тощо. І водночас ці діти щодо окремих вказівок з боку оточуючих можуть проявити неабияку впертість, тривалий недоцільний опір розумним міркуванням, непоборне прагнення зробити щось всупереч тому, про що їх просять.

Усі ці псевдоконтрасти проявів волі (безініціативність і нестриманість, навіюваність і впертість тощо) є вираженням незрілості особистості. Сутністю цієї незрілості є недорозвиток духовних потреб. Усі ті вимоги, які суспільство ставить перед дитиною певного віку, відомі учню допоміжної школи від учителів та вихователів, проте вони ще не перетворились у його власні потреби, інтереси, прагнення. Тому вони й виконуються без напруження та вольових зусиль. Про мотиви навчальних, трудових та інших дій дитині відомо від учителя, проте вона знає їх не глибоко і вони не перетворились у її власні дієві мотиви, які випливають із потреб та їх усвідомлення. Незрілість особистості, нерозвиненість самовладання та розумного опрацювання зовнішніх вражень призводять до численних примітивних безпосередніх реакцій.

Більшість розумово відсталих учнів, засвоївши протягом перебування у допоміжній школі правила поведінки, діють відповідно до них, але доти, доки вимоги, що ставить ситуація, доступні їхньому розумінню і не суперечать безпосереднім потребам. Свідомо самостійно приймати рішення, формулювати своє особисте ставлення до всього, що відбувається, розумово відсталі школярі можуть не завжди.

Несформованість ієрархії мотивів, переважання органічних потреб, бідність, ситуативність та пасивність інтересів визначають поведінку школярів з розумовою недостатністю. У розумово відсталих учнів молодшого шкільного віку спостерігаються такі примітивні форми поведінки, як польова та імпульсивна. Польова поведінка є залежною від зовнішніх подразників, а імпульсивна — від безпосередніх потреб. Обидві вони позбавлені цілеспрямованості й усвідомленості. Завдяки спеціальній виховній роботі, що проводиться в допоміжній школі, в учнів поступово зникають польові реакції, зменшується частота проявів імпульсивності, а на зміну їм приходить цілеспрямована поведінка, яка визначається вимогами педагогів і засвоєними правилами. Проте навіть старшокласники керуються соціально схваленими мотивами поведінки лише доти, доки вони не суперечать їхнім безпосереднім потребам.

Усе це негативно позначається на успішності адаптації до самостійного дорослого життя. Чимало випускників допоміжної школи, незважаючи на одержані завдяки спеціально організованому навчально-виховному процесу необхідні знання, уміння, навички, попри значні досягнення у розвитку їхньої пізнавальної діяльності залишаються в багатьох випадках заручниками власної імпульсивності.