3. Психологічні особливості дітей з резидуальною деменцією

Крім олігофренії, до резидуальних видів розумової відсталості належить травматична деменція, яка виникає внаслідок важкої черепно-мозкової травми у віці після трьох років. Слід зазначити, що черепно-мозкова травма може призвести до різних наслідків: порушень емоційно-вольової сфери при збереженому інтелекті, затримки психічного розвитку, випадіння однієї з пізнавальних функцій тощо. І лише в особливо складних випадках фізична травма мозку викликає розумову відсталість.

Діти з травматичною деменцією є найбільш інтелектуально збереженими серед учнів допоміжної школи. Проте актуалізувати свій розумовий потенціал їм дуже важко. Причина цього — характерний для них церебрастенічний синдром, який виявляється у високій виснажливості та вразливості нервової системи, в наявності енцефалопатичних розладів.

Пороги чутливості у дітей з травматичною деменцією знижені. Це означає, що подразники високої та середньої інтенсивності вони сприймають як надмірні. Такі учні дуже погано зносять фізичний дискомфорт — несвіже повітря, холод, спеку, шум тощо; швидко втомлюються від розумової праці та монотонних видів діяльності. Наростання втоми зумовлює появу неприємних відчуттів, запаморочення, нудоти, головного болю. Все це цілком природно викликає роздратування, емоційну нестабільність, вередливість, сприяє формуванню таких якостей: образливість, схильність до симуляції та ухиляння від навчального навантаження.

Учні з травматичною деменцією, з одного боку, часом виявляються спроможними виконати порівняно складне завдання розумового характеру, а з іншого — відчувають великі труднощі за потреби запам'ятати матеріал, відтворити завчене, зосередитись, контролювати власні дії тощо.

Для зниження негативного впливу церебрастенії слід вживати заходів, спрямованих на зміцнення нервової системи, враховувати динаміку втомлюваності дитини, дозувати розумові навантаження.

Тактика вчителя в роботі з дітьми, які перенесли травми головного мозку, полягає, насамперед, в тому, щоб запобігати їх перевантаженню у навчанні. Таким дітям дають завдання, менші за обсягом, для попередження можливого виснаження, втоми, нападів головного болю. Додаткові заняття їм протипоказані й навіть шкідливі, оскільки можуть призвести до ще більшої виснажливості, погіршення фізичного стану і разом з тим — ще більшого відставання у навчанні.

Якщо вчитель побачив, що учень більше не сприймає матеріал, неуважно слухає — це має бути для нього сигналом того, що дитина дуже втомилася. У такому разі не потрібно примушувати її працювати, оскільки це лише погіршить її стан. Найнеобхіднішим у цьому випадку є відпочинок. Тільки за таких умов учень зі зниженою працездатністю зможе засвоїти знання. Разом з тим, відносна збереженість інтелекту дітей з травматичною деменцією дає їм змогу впоратися з дещо складнішими завданнями, а також надавати допомогу в навчанні слабшим учням. Школярі з діагнозом "травматична деменція" погано зносять трудомісткі інтелектуальні навантаження, які потребують тривалої зосередженості уваги, запам'ятовування. Щоб полегшити їм роботу такого характеру, їх навчають прийомам раціонального запам'ятовування. З іншого боку, схильність уникати розумових зусиль, симулювати, посилаючись на нездужання, яка властива таким учням, примушує вчителя бути вимогливим до них.

До резидуальної належить також деменція, що виникла внаслідок менінгоенцефалітів. Наслідки перенесення запалення оболонок або речовини головного мозку в період після двох-трьох років можуть бути різними: від незначних, ледь помітних відхилень у психіці до загальної інтелектуальної недостатності. Це залежить від багатьох чинників: індивідуальних особливостей організму, віку дитини, локалізації та глибини пошкодження мозку, від особливостей діагностики та лікування тощо.

Провідним дефектом при зазначеному виді резидуальної деменції є порушення мотиваційного та організаційного компонентів розумової діяльності. В учнів спостерігається брак інтересу до навчання й пізнання, байдужість до оцінок, намагання уникати інтелектуальної праці. Вони не прагнуть заслужити похвалу, не хвилюються через зауваження чи покарання. Брак відповідної мотивації, звісно, впливає на цілеспрямованість: діти часто не завершують виконання завдання, забувають його мету, відмовляються від нього при виникненні труднощів, вдаються до хитрощів (списують, чекають підказок та ін.), аби тільки не докладати власних зусиль. Тому вони часто засвоюють навчальний матеріал поверхово, формально, без належного осмислення.

Наслідком перенесення менінгоенцефалітів може стати патологія потребово-мотиваційної сфери. В учнів з таким діагнозом органічні потреби переважають над соціальними, що породжує формування патологічних потягів — гіперсексуальності, обжерливості, дромоманії, клептоманії тощо.

Основним завданням у роботі з такими дітьми є виховання соціальних потреб, інтересів, а також формування цілеспрямованості діяльності, довільності поведінки, самоконтролю. За ними потрібен постійний контроль, завдяки якому можна було б запобігти порушенням моральних і правових норм та ухилянням від навчальної діяльності й не допустити їх.

Появі шкідливих звичок та патологічних потягів легше запобігти, ніж потім з ними боротися. Тому дозвілля дітей з деменцією, що виникла внаслідок менінгоенцефалітів, необхідно заповнювати дорученнями, іграми, гуртковою роботою тощо. Особливо важливим саме для цієї категорії учнів є виховання звички до здорового способу життя, формування уміння структурувати свій час, заповнювати його соціально схваленими справами.