logo
білетник 1 курс

Виникнення перших університетів у Західній Європі

У середньовічній науці домінувала схоластика (грец. schole – школа) як тип філософії мислення, що полягав у застосуванні формальної логіки для обґрунтування релігії. Розвиваючи витонченість форми, схоластичне навчання водночас подавляло самостійність мислення. Не ставлячи за мету відкрити щось нове, схоластика систематизувала існуючий зміст християнської віри, сприяла розвитку абстрактного мислення, привчала до уважності методичності, прийшла до вивчення античної спадщини.

Учені, невдоволенні ігноруванням церковною школою нових знань, у ХІІ ст. почали об’єднуватись у позацерковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл – університетів – співтовариств тих, хто вчить і хто вчиться, відкритих для всіх бажаючих. Перші університети було створено в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348). Система управління університетами, що користувалась певною автономією щодо церкви, міських магістратів, мала елементи демократизму: виборність керівних посад (ректор, рада студентів), самоврядування.

До кінця ХІІ ст. в університетах було чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (мистецький), де вчилися протягом 5–7 років "сім вільних мистецтв"; юридичний; медичний; богословський (термін навчання 5–6 років). Особи, які закінчували підготовчий факультет, діставали ступінь "магістра мистецтв" і могли вступати на інші факультети. Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11–13 років) одержували вище звання "доктора наук".

Основними видами занять в університетах були лекції (читання якоїсь канонічної книги і коментарів до неї) і диспути (суперечки з приводу певних тез, які треба було довести або спростувати за допомогою логічно формального уміння сперечатись чи хитрощів). Студенти виконували багато вправ і писали письмової роботи – трактати. Мова викладання була універсальною – латина, що сприяло зосередженню слухачів з різних країн, уможливлювало їх перехід з одного університету в інший з метою розширення знань. У ХІІ ст. склався тип мандруючого студента – ваганта.

Середньовічні університети користувалися великим авторитетом, сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний поступ епохи Відродження.