logo
білетник 1 курс

Педагогічна теорія і практика м. Монтессорі

Ця жінка до цього дня залишається гордістю Італії. Її портрет надрукований на італійських лірах, а ім´я тричі зустрічалося в списках, поданих на Нобелівську премію. Можна по пальцях перерахувати педагогічні університети в світі, де не ведуться спецкурси по педагогіці, названій в її честь. Вона присвятила себе служінню дітям, пристрасно відстоюючи їх права на вільний, природній розвиток. Тисячі вчителів, яких надихнули ідеї Марії Монтессорі, стали прихильниками гуманістичного реформування школи. Проте життя Монтессорі було оточене ореолом суперечливої загадковості. Марія Монтессорі народилася 31 серпня. Невимовною зухвалістю для жінки в тодішній Італії було поступити на медичний факультет Римського університету — лікарями ставали тільки чоловіки. Марія Монтессорі стала студенткою і через два роки отримала право вивчати не тільки природознавство, фізику і математику, але і безпосередньо медицину. Їй було 26 років. Вона стала першою в Італії жінкою-лікарем.

Ще під час навчання в університеті Монтессорі активно виступала за соціальні права жінок, шукала державної підтримки соціальним програмам, пов´язаним з жінками і дітьми, і стала одним з лідерів руху за рівноправ´я жінок. Її вибрали делегатом Міжнародного конгресу жінок у Берліні. Мова Марії Монтессорі на цьому конгресі була пройнята такою жвавістю, критичністю і вражаючою для молодої жінки компетентністю, а сама вона на трибуні була така чарівна, що учасники конгресу довго і натхненно аплодували їй. До неї прийшла перша популярність.

Повернувшися до Риму, Марія почала працювати асистенткою лікаря в університетській клініці. Їй не раз доводилося спостерігати лікування дітей з обмеженими розумовими можливостями. Ці діти були ізольовані від світу і представлялися їй маленькими полоненими. Ні про які іграшки або книжки не могло бути й мови. Одного разу Марія відмітила, як після обіду діти знайшли кірку хліба і розминали її. Кірка була їх єдиною іграшкою. Інших предметів для занять у дітей не було.

Марія Монтессорі звернула увагу на те, яким важливим для розвитку дитини є оточуюче середовище. Але формування розвиваючого середовища не відносилося до області медицини. Вона почала вивчати роботи французьких психологів Ітарда і Сегена.

Настав час, коли Марія Монтессорі зрозуміла, що проблеми розумово відсталих дітей — це не тільки медичні проблеми, але і (а часто і перш за все) педагогічні. Треба вчитися працювати з такими дітьми не в лікарні, а в школі. Ці ідеї на ті часи були абсолютно крамольними, вони спричиняли за собою не тільки перебудову суспільної свідомості у відношенні до дітей з обмеженими можливостями, але і зміну устрою життябудь-якої традиційної школи. Марія Монтессорі в своїх роздумах ризикнула поставити фігуру Дитини з її єдиним і неповторним життям, чи хвору, здорову, — будь-яку, у центр всесвіту. Вона почала спостерігати і вивчати це життя в кожному окремому прояві, в той же час зачитуючись працями з психології і антропології. На той час в Римському університеті вже декілька років існував інститут експериментальної психології, де Марія Монтессорі почала вести свої наукові дослідження.

Тут вона познайомилася з батьком своєї майбутньої дитини. Вони працювали разом, були колегами і любили один одного. Але шлюбне відбувся. Марія боялася засудження католицької церкви, і коли у неї в 1898 році народився син, вона майже відразу відправила його з нянею в село поблизу Риму. Маріо виріс без матері в робочій сім´ї, вчився в інтернаті і довгий час нічого про неї не знав. Іронія долі — Монтессорі мала дитину і приховувала це, але все своє життя віддавала чужим дітям. Вперше вони зустрілися, коли Маріо був вже молодим чоловіком. Спочатку Маріо сказали, що він племінник цієї незнайомої пані. Пізніше він згадував, що пані здалася йому доброю і привітною. Тоді йому пояснили, що Марія Монтессорі — його мати. Це була мить щасливого потрясіння. З тих пір до кінця життя вони залишалися разом.

Коли весною 1900 року Ліга жінок Італії відкрила в Римі школу, Монтессорі погодилася стати її директором. Їй дали лише три місяці. Вона вперше спробувала створити для дітей з обмеженими можливостями спеціальне розвиваюче середовище. Через три місяці комісія з представників міністерства освіти, членів Ліги і міської ради подарувала з підведенням підсумків її роботи. Спочатку був короткий виступ самої Монтессорі, потім вчителі школи відповідали на запитання, і, нарешті, діти показали те, чому вони навчилися за такий короткий час. Результати були приголомшуючі. Школа і праця її педагогів на чолі з директором були справедливо оцінені дуже високо.

Спочатку концепція Марії Монтессорібула розроблена з метою розвитку органів почуттів у розумововідсталих дітей. Поступово М. Монтессорі дійшла висновку, що створена нею методика стане у нагоді і в роботі з нормальними дітьми. Як і всі представники реформаторської педагогіки, вона піддала критиці недоліки традиційної школи: відсутність дитячої рухливості на уроках, муштру, ігнорування природних запитів дитини. Вона закликала до надання дітям свободи для "самовиховання і самонавчання".

Початкова школа, за М. Монтессорі, повинна стати лабораторією, в якій вивчається психічне життя дитини. Внутрішні потреби дитини не можна "відгадати", їх необхідно визначити, якщо залишити дитину вільною у природних умовах. Необхідно створити такі умови, які б відповідали потребам дитини у розвитку, і такі посібники, які б сприяли її "самовихованню і самонавчанню".

Свої педагогічні ідеї М. Монтессорі почала застосовувати у 1907 році у дошкільних закладах, створених "Громадою дешевих квартир" для бідних.

У "будинках дитини", які працювали за системою М. Монтессорі, дітям пропонувалась свобода вибору будь-якого матеріалу для занять, який би відповідав "внутрішнім потребам дитини". Але кожне заняття повинно було бути педагогічно виправданим, тобто мати певну мету і відповідний напрям. У дошкільному віці особливої уваги надавалося сенсорній культурі дитини. Для удосконалення слуху, зору, дотику була розроблена система дидактичних матеріалів. Провідним гаслом у "будинках дитини" було: "Допоможи мені це зробити самому", тобто педагог виступав спостерігачем, помічником.