58, 59, 60, 61. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви­ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно на яку спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав­чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на­скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль­ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са­мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед».

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци­пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково­му етапі преважає певний вид діяльності.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній ак­тивності є потреби. Завдання педагога — відкрити вихо­ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів ді­яльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

Важливою умовою ефективності розвитку особистос­ті у різних видах діяльності є її активність, здат­ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці­леспрямованого, планомірного перетворення навколиш­нього середовища й самої себе. Слово «активність» походить від латинського і означає діяльний, енергійний, ініціативний. Активна людина прагне до живої участі у всьому. У словнику Даля є доповнення до визначення активності: «Активний — діяльний, діючий, живий, життєвий, не мертвий». Отже, активність визначається через діяльність. Цих два поняття вченими часто ототожнюються. Активність — не природжена риса, вона може змінюватися з розвитком особистості, зміною соціального середовища. Біологічна активність є передумовою для соціальної. В. О. Сухомлинський вважав, що активність люди-ни свідчить про її переконаність. Поняття активності складне.

Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу цікавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу писав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитичного існування».

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.

Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Спілкування є не тільки інформаційним процесом і процесом взаємодії, взаємовпливу, але і важливим засобом розвитку особистості.

Спілкування — один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Спілкування буває таких видів: особистість-особистість, особистість-група, особистість-колектив, група-група, група-колектив. За змістом воно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне).

Спілкування – важлива духовна потреба людини як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватися успішно, якщо між тими, хто працює, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.

Вступаючи у спiлкування один з одним, iндивiди, як правило, мають певну мету: передати iнформацiю, домогтися чого-небудь, змусити щось зробити або, навпаки, не зробити. Щоб здiйснити це, вони використовують мовлення.

Отже, спiлкування –це особливий вид людської дiяльностi. I, очевидно, не буде помилкою стверджувати, що формування психiки дитини, її розвиток, становлення способу поведiнки проходить у процесi спiлкування. Звичайно, предметна дiяльнiсть iндивiда i його спiлкування з iншими дуже тiсно переплiтаються i фактично не можуть iснувати одна без другої. Граючись, навчаючись, дитина спiлкується. Праця в переважнiй бiльшостi випадкiв вимагає постiйної взаємодiї людей у формi спiлкування. I вiд того, як проходить, як органiзоване спiлкування, залежать результати предметної практичної дiяльностi iндивiдiв. В свою чергу, хiд i результати цiєї дiяльностi постiйно дiють на комунiкативну дiяльнiсть людей, зайнятих предметною дiяльнiстю.

Спiлкування виступає як умова пiзнання людьми дiйсностi, формування у них емоцiйного вiдгуку на цю дiйснiсть i поведiнки, яка базується на цьому пiзнаннi.

Спілкування охоплює всі аспекти людського буття та діяльності. Спілкування між людьми має місце при передачі знань, досвіду, коли формуються різноманітні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії.

Особливість спілкування в його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є необхідною умовою і основним середовищем виникнення і розвитку контактів між людьми, передавання потрібної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.

Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами взаємодії людей.