logo
білетник 1 курс

Перекладна література та перші педагогічні пам’ятки Київської Русі

Процес вивчення нашими предками здобутків античних, болгарських, візантійських авторів розпочався в IX ст. Відомо, що в Х ст. після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки на Русі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту викладали за допомогою твору відомого візантійського вченого і богослова Іоанна Дамаскіна (VІІI ст.). На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска "О образех", створений у Візантії у VIII–IX ст., а згодом включений до складу "Ізборніка" 1073 р.

Відомим твором риторичного мистецтва було "Слово" Іоанна Златоуста (347–407) – візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста були поширеними; вони входили до складу "Ізборніків" 1073 та 1076 рр., збірників "Златоструй", "Ізмарагд", "Златоуст". В XI ст. з'явились оригінальні твори києворуських авторів. Так в 1051 р. Київський митрополит Іларіон написав перший з таких творів, "Слово про закон і благодаті". Твір "Слово" складається з трьох частин, в ньому прославляється закон і благодать, потім описується поширення християнства на Русі, мають місце роздуми. Як виразник передових поглядів Іларіон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, а захищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягав на пильному догляді за немовлятами, покаранні за неповажне ставлення до матері, що дає підстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.

"Ізборнік" 1073 р. – збірник статей різних авторів, що мав дати відповіді читачам на різні питання старо- та новозаповітної історії, філософії, поетики, догматики та деяких науково-природничих уявлень середньовіччя. Протографом "Ізборніка", як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симеоном. Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга має великий формат, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом, прикрашена кольоровими малюнками. Хоч "Ізборнік" переписано з болгарського оригіналу, в ньому є східнослов'янізми та окремі слова з повноголоссям. Упорядкував твір київський книжник Іоанн (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складних філософських понять. "Ізборнік" – пам'ятка східнослов'янської мови, його лексика насичена східнослов'янізмами. Частину творів книги перекладено безпосередньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти запозичено з місцевих перекладів "Ізборніка" 1073 р. В кінці книги вказана дата написання. Особливо підкреслено, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.

У творі сформульована державна концепція виховання у феодальному суспільстві, що згодом знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори (грецький царедворець V ст. і його дружина).

Збірник "Пчела" складається не з окремих творів, а з афоризмів, висловів із Святого Письма, отців церкви або стародавніх філософів – Сократа, Платона, Аристотеля.

У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої – Печорському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі – вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був "вотчим", тобто родовим, Мономаховичів, певною мірою мають відношення і твори Володимира Мономаха – "Повчання дітям" та "Лист до Олега Святославича". "Повчання дітям", назване Володимиром Мономахом "граматицею", написане в 1117р., коли князь уже кілька років управляв в Києві. Текст зберігся у "Повісті минулих літ" 1096 року. Володимир Мономах – видатний державний діяч і письменник часів Київської держави. "Повчання дітям" – твір, що як жанр був досить поширеним у візантійській літературі. В. Мономах у творі зобразив ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Великого значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той забуде і те, що знає. Наприклад, він вказував на свого батька Всеволода, який володів п'ятьма іноземними мовами. Щодо сімейних стосунків – він радив любити свою дружину, але не давати їй керувати собою. В. Мономах засуджував пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримувався правила: "винний чи невинний, не вбивайте". Певне місце у творі В. Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.

Особливе значення у "Повчанні" В. Мономаха мають його вказівки про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.

Загалом "Повчання" є визначним пам'ятником давньоруської педагогічної думки XII ст., де Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що В. Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються побутом.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.