Загальна характеристику культури і освіти епохи Середньовіччя. Система виховання у Західній Європі у даний період

Епоха Середньовіччя в Європі (V–XVI ст.) успадкувала від Римської імперії християнську релігію – католицизм. Головною ідеологічною силою, що визначила розвиток культури, стала християнська церква, яка різко негативно сприйняла античну культуру.

На початку цієї епохи освіта будувалась на основі вивчення античних авторів та природничих даних, отриманих вченими Давньої Греції та Риму. Пізніше знання приходять до занепаду. В царині розумовій домінує авторитет церкви, зникають природничі науки, все природне проклинається церквою, з’являються професори-містики та кабалістики, процвітають алхімія, астрологія. Середньовіччя увійшло в історію як епоха повного підкорення авторитету церкви та аскетизму.

Аскетизм (самозречення), ставши основною течією в християнстві, проповідував виховання в дусі релігійного аскетичного світогляду. Віруючі протягом життя мали готуватися до проживання у потойбічному світі. Церква наголошувала на молитвах та покараннях. Краса природи, мистецтво, втіхи особистого життя, допитливість розуму були оголошені владою диявола. Людське тіло оглядалось як осередок гріховності. Культурний розвиток та освіта відбувалися в руслі релігійної ідеології католицизму.

В епоху середньовіччя в Західній Європі, залежно від класової та станової належності, склалося кілька типів виховних систем:

1. церковне (духовне) виховання. Здійснювалося в християнській сім’ї та церковних школах. Школи відвідували хлопці 7–15 років. Учні зазубрювали молитви і псалми, вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику. Опанувавши елементарні знання, кращі учні вивчали "сім вільних мистецтв": тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вершиною навчання вважалося богослов’я. Навчання носило релігійний характер. Учнів готували до церковної діяльності.

2. рицарське виховання. Здійснювалося матір’ю (до 7 років) в сім’ях; з 7 до 14 років – в сім’ях сюзерена (більш знатного рицаря), де хлопчики виконували обов’язки пажа при його дружині; від 14 до 21 року – були зброєносцями сюзерена. Виховання завершувалося урочистим посвяченням у рицарі. Ставило за мету сформувати у майбутнього рицаря кріпосницьку мораль, навчити поводитись у "вищому товаристві" та дати військово-фізичну підготовку. В основу виховання рицарів було покладено вивчення їзди верхи, полювання, гри в шахи, вміння складати і співати пісні. Більшість із них була неписьменною. Дівчата отримували домашнє виховання.

3. Бюргерське виховання. Здійснювалося в гільдійських та церковних школах, які згодом були перетворено на міські початкові школи, утримувані на кошти міського самоврядування. Ставило за мету підготовку дітей до торгівельної, ремісницької справи. Учнів навчали письма, лічби, читання та релігії, а в деяких школах – риторики, граматики, геометрії. Церква боролася проти поширення цих шкіл, бо вони руйнували її монополію в шкільній справі.

4. Стихійне виховання дітей селян. Здійснювалося батьками у повсякденній праці та носило практичний характер. Його складові: фізичне (витривалість, спритність, фізична сила), трудове (формування трудових навичок, участь у праці з дорослими), моральне (підкорення батькові, феодалу, слухняність, тілесні кари), релігійне (заучування молитви, участь в обрядах) виховання.

Виховання і освіта жінок також мли становий характер. Дівчата знатного походження виховувались у сім’ях або в пансіонатах при жіночих монастирях, де їх навчали читання, письма, латини, благородних манер. Дівчата з непривілейованих станів вчилися ведення господарства, рукоділля та релігійних настанов.