Виникнення виховання в людському суспільстві. Виховання у первісному суспільстві

людство від покоління до покоління передає свій досвід, удосконалює його. Одним із аспектів цього досвіду є виховання.

Вчені по-різному пояснювали природу виховання. Представники біологічної теорії вважали, що виховання – біологічне явище, властиве усім живим організмам. Прихильники психологічної теорії вважали, що виховання ґрунтується лише на несвідомому бажанні дітей наслідувати поведінку дорослих, а наслідування є механізмом, сутністю виховного процесу. Згідно з релігійною теорією, у вихованні людини виявляється насамперед творча дія Бога, який дав людям здібності виховувати дітей. Представники трудової теорії стверджували, що поштовхом до виникнення виховання було виробництво найпростішим знарядь праці та пов’язана з цим необхідність передавання молодому поколінню знання й уміння їх виготовлення та використання. Однак усі вчені погоджуються, що виховання виникло з потреби батьків передати дітям усе те, що вони створили у власній практиці, свої погляди на навколишню дійсність. Таке передавання досвіду і поглядів є однією з найважливіших передумов існування й розвитку суспільства.

Первіснообщинний лад існував сотні тисяч років тому. У своєму розвитку він подолав етапи первісного стада, родової общини, розпаду. В кожному з них виховання підростаючого покоління мало свої особливості.

На етапі розвитку первісного стада (від найдавніших часів до 200 тис. років тому) жодних організованих форм виховання не існувало. Діти первісних племен через спостереження й наслідування переймали досвід дорослих. Беручи участь у всіх видах діяльності, вони поступово залучалися до життєдіяльності стада. Виховання здійснювалося у процесі трудової діяльності через наслідування, але не було планомірним. Виникають елементи навчання. Дорослі навчали дітей дотримуватись племінних традицій, певних правил гігієни, статевих стосунків, збереження здоров’я, здобування життєвої мудрості. Їх передавали від покоління до покоління.

За родового устрою (10 тис. років тому) людські стада перетворюються на колективи родичів – роди. Характерним стають колективізм у трудовій діяльності, загально родова власність на основні засоби виробництва, розподіл продуктів полювання, рибальства та інших галузей господарства, опановується зв’язна мова. Формуються релігійні уявлення, справляючи значний вплав на виховання підростаючого покоління.

Мета виховання полягала у передаванні підростаючому поколінню трудових навичок, способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв і обрядів. До 10-12 років хлопчики і дівчатка виховувалися разом і жили на половині матерів, ходили з ними збирати рослинну їжу, гралися у вільний час. З початком статевого дозрівання хлопці переходили у стан неодружених чоловіків, а дівчата – у стан жінок. Відтоді вони жили і виховувалися окремо. Виховання здійснювалося залученням дітей до конкретних видів трудової діяльності.

На останніх етапах розвитку матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя і існування підростаючого покоління, окремо для хлопчиків і для дівчат. До виховання дітей залучали збагачених досвідом мешканців роду, які були першими в історії людства вихователями.

Згодом сформувалася нова організація родового суспільства – патріархат. У такій сім’ї жінка і діти підкорялися голові сім’ї – чоловікові, що не могло не позначитися на вихованні дітей.

Виховання почало виокремлюватися як особлива форма суспільної діяльності. Сформувалися перші організаційні форми виховання: дитячі ігри, обряди, традиції, ритуали, під час яких дітям прищеплювали певні правила поведінки. Важливу роль відігравала й усна народна творчість (перекази, легенди, міфи, пісні, прислів’я, загадки, казки тощо), а також релігійні заборони на використання предметів, дій, слів, порушення яких викликає кару надприродних сил. Усі ці форми і засоби виховання були органічною частиною життя первісного суспільства.

У період розпаду первісного суспільства (7-6 тис. років тому) зросла роль сімейного виховання. У сім’ї діти навчалися праці, засвоювали норми і правила поведінки, релігійних обрядів. Формування станів (вожді, жерці, старійшини) трансформувало загальну мету виховання в окремі цілі для кожного стану. Ідеал вождя орієнтував виховання на підготовку до війни і керівництва общиною. Ідеал жерця передбачав розвиток інтелекту. Основою ідеалу общинників була підготовка до праці. Певні групи населення намагалися відокремити розумове виховання від фізичної праці.

Зростання обсягу людських знань і необхідність передавання їх підростаючому поколінню зумовило виокремлення процесу виховання у спеціально організований процес розумового виховання та навчання. А це потребувало спеціально підготовлених людей, для яких виховання стало сферою професійної діяльності.

Отже, за первіснообщинного ладу виховання як суспільне явище подолало шлях від стихійного й обмеженого за змістом і методикою до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління.