Виховання у Давній Греції (Афіни, Спарта)

У Давній Греції, яку утворювали невеликі рабовласницькі міста-держави, найоригінальніші системи виховання існували у Спарті та Афінах, які виховували дітей заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна – захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заходи (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педагогів. В агелах вихованців навчали зносити голод, холод і спеку. Їх тренували із стрибків, бігу, метання списа та диска, боротьби, розважали військовими іграми, вчили співати і грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь в нічних облавах на рабів. З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю. Кожен рік навчання закінчувалося публічними випробуваннями – агонами.

Розумовому вихованню дітей і молоді у Спарті приділяли мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на виховання беззаперечного послуху, витривалості, вміння долати труднощі незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і порядки, про стійкість і мужність предків, моральні якості спартіатів.

Юнаків 18 – 20 років об’єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали "знаряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, в тому числі і на освіту.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховання була гармонійно розвинена, досконала внутрішньо і зовнішньо особистість.

До семи років хлопчиків і дівчаток виховували у сім’ї. відтак хлопчиків навчали в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Школи були платними, а тому не для всіх доступними. Трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов’язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7–14 років навчалися у приватних школах граматистів (навчали писати, читати та лічити) та кіфаристів (крім елементарної грамоти, навчали співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з художніх творів). Учнів до школи та додому супроводжували раби-педагоги.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом вчителів гімнастики підлітки та юнаки 14–15 років навчалися п’ятиборству (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа) та плаванню.

Юнаки 17–18 років з родин найзаможніших аристократів виховувались у гімназіях, в яких вивчали філософію, політику, літературу, займалися гімнастикою. Юнаки 18–20 років готувалися до військової служби (опановували навички володіння зброєю, вивчали морську справу, закони держави).

Нові умови життя в період еллінізму відчутно вплинули на виховання і навчання. У школах вчилися і дівчата. Розпочалося впровадження систематичних навчальних планів. Кожен учень мав певне місце в школі, кращих преміювали. Змінилися й методи навчання, у процесі якого почали використовувати письмове приладдя і практику записування лекції. на цю пору припадає створення підручників і правил термінології. Виховне значення мали свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій.

Тогочасна система освіти складалася з таких ланок:

– елементарна школа грамоти (7-12 років);

– граматична школа (12-15 років);

– гімназії (15-18 років);

– ефебії (18-19 років);

– філософська школа (20-22 роки).

Грецька школа еллінського періоду стала зразком для середньовічної Європи, адже цей тип виховання був загальним, не прив’язаним до певного державного ладу.