Педагогічні думки ф. Дістервега

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790–1866) народився в місті Зігені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. В студентські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. В 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Ф.В.А. Дістервега. Він викладав там математику, педагогіку, німецьку мову, працював учителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створював курси для удосконалення учителів і видавав журнал "Рейнські листки для виховання і навчання". Ф.В.А. Дістервег редагував його і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 року він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методичних керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця "Керівництво до освіти німецьких учителів" (1-й том був присвячений загальним питанням дидактики, 2-й –містив методику викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832–1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою "Загальної німецької вчительської спілки". Того ж року разом з прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав "Записку 23", в якій засуджував конфесійна школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей. В 1847 році Ф.В.А. Дістервег був звільнений з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. пішов у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал "Педагогічний щорічник".

Метою виховання педагог вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Ф.В.А. Дістервег вважав: природовіповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Як і Й. Песталоцці, Ф.В.А. Дістервег вважав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання вихованця –збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу і місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність Ф.В.А. Дістервег розумів як активність, ініціативу, важливу рису особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що "розум наповнити нічим не можна,він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити", є актуальним і в наші дні.

Найголовніша мета виховання, на думку великого педагога, полягала в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність в служінні істині, красоті і добру".

Головне завдання навчання, за Ф.В.А. Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову активність учнів –таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він вимагав розвиваючого, виховного і освітнього навчання.

Основи дидактики розвиваючого навчання він сформулював в 33 чітких правилах. Великого значення він надавав наочності, яка знайшла конкретне вираження у правилах: "від близького до далекого", "від простого до складного", "від більш легкого до більш тяжкого", "від відомого до невідомого". Цим правилам, сформульованим Я. Коменським, Ф.В.А. Дістервег дав психологічне обґрунтування і застерігав учителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважав доступність його для учнів: "Нічого не вчи передчасно". А щоб знання були міцними, він радив учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу: "учити й забувати–означає руйнувати пам'ять". Він вимагав, щоб учителі виховували також культуру мови.

Ф.В.А. Дістервег зауважував, що поганий учитель подає істину, а хороший вчить її знаходити. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це –лейтмотив всієї книги Ф.В.А. Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів".

Аналізуючи розвиток дітей, педагог накреслив три його ступені: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).

Щодо методів навчання, то він цінував ті методи, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення до них в процесі бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами слід відтворювати в головних рисах процес дослідження, показувати, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень. Таким чином, наука викладається не прямо в своїх сучасних результатах, а як "живий процес мислення". Успішне навчання, підкреслював Ф.В.А. Дістервег, повинне мати виховний характер.

Ф.В.А. Дістервег постійно виступав за піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів, наголошував, що священний обов'язок кожного вчителя –це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжуватиме працювати над своєю освітою.

Своїми працями в галузі дидактики і невтомною діяльністю з підготовки народних учителів Ф.В.А. Дістерверг заслужив ім'я "учителя німецьких учителів".