5.4. Наочні методи навчання

У початкових класах застосування наочності має на меті: збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного нав­чання й систематизації навчального матеріалу.

Відповідно до функцій наочності засоби унаоч­нення також дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й учнів, що демон­струють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реаль­них предметів — різноманітні іграшки, предметні ма­люнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення — карти, таблиці, схеми, крес­лення, картки з математичною символікою.

До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів нав­чання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, теле­передачі. Ці види наочності називають аудіовізуаль­ними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення.

У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об'ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має свої "плюси" і "мінуси", і це слід враховувати, визначаючи їх роль на уроці.

У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік наочності та навчального обладнання.

Використання наочності відіграє переважно допо­міжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприк­лад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі немож­ливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлен­ня, доцільно використовувати різні зразки зображення об'єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зроби­ти крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки пра­вильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно "працював" на досягнення мети уроку.

Як відомо, найперша властивість сприймання — вибірковість. Завдяки запитанням учителя, поперед­ньому досвіду учень вихоплює зором, слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим більше значення мають конкретність і особистісна зна­чущість установки вчителя на сприймання. Не мож­на залишити поза увагою і вплив фону на якість сприй­мання. Наголосити на цьому спонукає поширене серед класоводів прагнення всіляко прикрашати роздаваль­ний матеріал (квіточки, замальовки, аплікації). Але ж це відволікає увагу учнів! Адже навчальна сутність карт­ки, таблиці має чітко проглядатися. Водночас на схемах-опорах добре використовувати змісторозрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного, зв'язків між елементами схеми.

Дидактичні функції схематичної наочності — пе­дагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не встигають, використання опори під час самостійної роботи й пов­торення. З огляду на це схеми дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші, які або прикріплюють на крилі дошки "Сьогодні на уроці", або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здат­ність до самонавчання.

Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, про­водяться спостереження, які спонукають їх придивля­тися чи прислухатися до нових об'єктів, виділяти їхні характерні ознаки, об'єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприй­мання наочних об'єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Показники розвитку спостережливості — вдосконалення перцептивного ана­лізу й синтезу об'єктів, виділення й об'єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування установки на спостереження.

Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюєть­ся не тільки його навчальною метою, а й іншими чинни­ками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоцій­ним станом, віком, резервом навчального часу. Особли­во важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В.Сухомлинський. Природа мозку дитини, писав він, потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки — серед наочних образів, і насамперед — серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприй­має тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набирати­ся сил. "Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових класах: дитина ти­хо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слу­хає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади — все це абстракції, уза­гальнення , немає живих образів, мозок стомлюється..." .

Вчасно використана виразна наочність — це змістове й емоційне підживлення процесів сприймання, мислен­ня, пам'яті молодших учнів.

З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш поширені діафільми і діапозитиви. Діа­проектори і діаскопи прості в експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6—7 років легко навчаються показувати діафільми.

Статичний матеріал діафільму молодші учні сприй­мають значно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями й роздавальним матеріалом).

Діафільми, які можна використати на уроках у по­чаткових класах, за змістом поділяються здебільшого на ілюстративні й пояснювальні. Нерідко це — си­туативні нариси, екранізації художніх творів. Здебіль­шого діафільми ілюструють текст, допомагають глибше засвоїти його зміст. Діафільми-ілюстрації полегшують навчання всіх видів переказу (повного, вибіркового, стислого), виконання творчих робіт. Це пояснюється тим, що, маючи перед очима зорову опору, учні легко пригадують зміст прочитаного, активізується також і їхнє мовлення.

Робота з діафільмом на уроці передбачає постійне керівництво учителя. Звичайно воно включає такі етапи: пояснення мети завдання; демонстрування діафільму з коментуванням кожного кадру (при цьому вчитель зо­середжує увагу учнів на істотних ознаках і на важливих, але мало помітних деталях).

Таким чином, наочність використовується на різ­них етапах навчального процесу, її роль — забез­печити всебічне, образне сприймання, дати опору для мислення учнів.