1.4. Види і методи дидактичних досліджень

Дослідження в дидактиці, як і в інших науках, є процесом і результатом діяльності дослідника. Його мета — здобути нові для суспільства знання про закономірності, зміст, форми, методи, особливості організації навчально-виховного процесу в різних умовах навчання.

Наукове дослідження відрізняється від звичайної педагогічної пращ наявністю чітко визначеної мети, розробкою методики дослідження, яка спрямована на перевірку певного припущення, сформульованого дослідником.

Педагогіка належить до найдавніших наук, але спеціально організовані наукові дослідження, зокрема в галузі дидактики, стали проводитися порівняно недавно. Відомо, що Й.Г.Песталоцці на початку XIX століття запропонував експериментальне вивчення проблем виховання і навчання. А в 1908 р. уперше були розроблені тести для контролю якості знань. На початку XX століття (у 1915 р.) в Америці були створені Асоціація американських педагогічних досліджень і Національне товариство по вивченню освіти. В Росії в 20-х роках активно розвивалися експериментальна педагогіка і психологія (в цій галузі працювало близько 20 установ). Розвиток науки педології дав поштовх експериментальним дослідженням, лабораторному вивченню можливостей дитини. Після оголошення педології "псевдонаукою" інтерес науковців до експериментальних дидактичних досліджень поступово знизився.

В Україні дидактичні дослідження в довоєнні і повоєнні роки проводилися переважно в Інституті педагогіки, Харківському педагогічному інституті, Київському університеті. Помітними були дидактичні дослідження 80-90-х років (А.М.Алексюк, В.О.Онищук, В.Г.Коротяєв, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко, І.П.Підласий, В.І.Лозова, В.І.Євдокимов).

Розподіл дидактичних досліджень за видами залежить від того, які експериментальні методи в них використовуються, і від можливостей впливу їх результатів на педагогічну практику.

фундаментальні і прикладні

Дидактичні дослідження

теоретичні і експериментальні

Дидактичні дослідження фундаментального характеру розкривають загальнотеоретичні положення, зв'язки, залежності, закономірності навчання і є основою для поглиблення, розширення теоретичних знань з даної галузі. Таким, наприклад, є масштабне дослідження взаємозв'язку навчання і виховання молодших школярів під Керівництвом Л.В.Занкова.

Фундаментальні дослідження, як правило, є основою для розгортання низки прикладних. Так, фундаментальні психологічні дослідження пізнавальних можливостей дітей 6-річного віку зумовили розгортання в республіках колишнього СРСР досліджень з проблеми "Навчання і виховання дітей 6-річного віку", які проводилися на рівні прикладних. У дослідному навчанні (1974-1985) українські вчені поставили завдання розробити організаційно-педагогічні засади для поступового переходу на навчання у початковій школі з 6-річного віку. Зокрема, перевірялися доступність нового змісту, можливості застосування ігрових методів, гігієнічні вимоги, загальний розвиток дітей тощо. Результатом цієї роботи було створення нових підручників і посібників для 4-річної початкової школи. Прикладні дослідження, як правило, включають методичні розробки, рекомендації щодо впровадження у педагогічну практику їх результатів.

Предметом педагогічного дослідження є діяльність учителя і учнів в усіх видах і формах викладання і учіння. Дії вчителя і учнів завжди взаємопов'язані, ці зв'язки виявляються у певних фактах, станах, наслідках навчання.

Вивчати ці зв'язки можна на різних рівнях: описовому, пояснювальному і перетворювальному.

Дидактичні дослідження описового рівня мають оглядово-аналітичний характер і присвячені вивченню літератури під певним кутом зору. Вони допомагають ознайомитися з великою кількістю праць, розкривають погляди автора та інших дослідників, допомагають побачити роль і місце проблеми у різні періоди розвитку суспільства.

Особливо цінні пояснювальні дослідження, які висвітлюють розвиток дидактичних систем у різних країнах та в різних суспільно-політичних умовах, запобігають однобічному підходу в оцінці дидактичних явищ. Установлюючи подібність і відмінність у різних системах навчання, дослідники виходять на пояснення причин, що їх зумовлюють. Результати описових і пояснювальних досліджень використовуються для інформативного забезпечення діяльності як практичних, так і наукових працівників.

Дидактичні дослідження перетворювального типу вивчають зміни в навчальному процесі, зумовлені введенням нових методів і засобів навчання. При цьому увага дослідника зосереджена на причинно-наслідкових зв'язках, виявленні їх взаємовпливу та умов, за яких він здійснюється. Такі дослідження мають статус експериментальних.

Розглянемо основні методи дидактичних досліджень, їх можна поділити на дві великі групи: емпіричні і теоретичні.

Найдавнішим емпіричним (чуттєвий досвід сприймання) методом дидактики (як і педагогіки) є спостереження. Наукове спостереження від епізодичного споглядання відрізняється гам, що має спеціальну мету, визначені об'єкти спостереження і проводиться систематично. Наукове спостереження передбачає фіксацію результатів спостереження, їх аналіз і проводиться в природних і лабораторних умовах. Наприклад, учитель може вивчати методом спостереження ставлення учнів свого класу до розв'язування задач підвищеної складності, їх поведінку під час виконання індивідуальних чи групових завдань, участь у творчій роботі, активність на уроці тощо.

Метод спостереження дає лише загальне і неповне уявлення про об'єкти дослідження. Це — переважно початковий етап дослідження. Для глибшого вивчення явища, дидактичної залежності треба зібрати й про­аналізувати значну кількість фактичних даних. Цього можна досягти, застосовуючи методи бесіди (інтерв'ю), анкетування.

Бесіда (інтерв'ю) допомагає зібрати матеріал про індивідуальні, особистісні якості учителів і вихованців. Запитання бесіди готуються і ставляться таким чином, щоб людина не відчувала себе "піддослідною". У бесіді важлива атмосфера взаєморозуміння, довіри, урахування емоційного та фізичного стану співрозмовника. Враження від бесіди можуть бути загальними, нечіткими, тому вони мають допоміжне значення, їх треба порівнювати з результатами інших методів дослідження.

Анкетування дає змогу зібрати інформацію про типові тенденції, скажімо про ефективність використання того чи іншого методу навчання, цінність підручника, дидактичних або методичних новацій. Анкета в дидактичних дослідженнях має різні форми. Це може бути звичайний питальник. Наприклад, низка запитань, що мають на меті виявити ставлення вчителів до впровадження безбального оцінювання або диференційованих домашніх завдань. Бувають анкети, де запитання мають характер міркувань дослідника, з якими можна погодитися чи ні. Інколи анкетованому пропонують вибрати одне серед кількох розв'язків, завершити певну схему, дописати речення тощо.

Приклад: дослідник вивчає ставлення вчителя до дисципліни дітей на уроці за допомогою питальника.

Просимо Вас висловитися з таких питань:

1. Підкресліть, що вважаєте важливішим на уроці — учнівську позу чи учнівський слух.

2. Підкресліть три засоби педагогічного впливу, які вважаєте найдієвішими для впливу на організованість дітей: роз'яснення, повчання, наказ, обіцянка, оцінювання, погроза, опора на зразок і приклад з життя, художньої літератури, гумор, думка колективу.

3. Чи припускаєте можливість зауваження на Вашу адресу з боку учня, чи повністю це виключаєте?

Поширеним методом дидактичних досліджень є вивчення літератури і документів праці вчителя та учнів.

Учитель має поступово оволодівати методами вивчення літератури, адже він доти вчитель, поки сам учиться.

Відомі три групи методів опрацювання спеціальної літератури:

1. Бібліотечно-бібліографічні (уміння стежити за виходом нової літератури, працювати з каталогом, картотекою, розшукувати потрібну книжку, добирати літературу з певного питання).

2. Логічної обробки тексту (анотування, складання плану, тез, конспекту за прочитаним).

3. Творчої діяльності в зв'язку з прочитаним (перенесення знань у нову ситуацію, вміння бачити й формулювати проблему, переконструювати відомі знання і відкривати для себе нове).

Література, яку вивчає дослідник дидактичних проблем, має розглядати об'єкт дослідження з різних боків: як це питання висвітлене у філософській, історичній, психологічній, дидактичній і методичній літературі. Насамперед слід визначити за допомогою "Педагогічного словника", "Педагогічної енциклопедії" сутність понять і основну літературу, простежити, в яких термінах проблему сформульовано. Вивчаючи літературу, доцільно нагромаджувати відомості в певній системі, сортуючи матеріал. Скажімо, працюючи над проблемою розвитку пізнавальної самостійності учнів, студент збирає дані історико-педагогічного характеру — для пояснення ролі й сутності пізнавальної самостійності в різні історичні періоди, психологічні — про особливості самостійної творчої діяльності учнів цього віку, дидактичні — про умови і шляхи розвитку пізнавальної самостійності у взаємозв'язку різних аспектів навчального процесу (зміст, методи, засоби, організаційні форми), методичні — про визначення прийомів розвитку певної якості з урахуванням можливостей конкретних предметів.

У дидактичних дослідженнях обов'язковим є вивчення нормативної літератури: навчальних планів, програм, інструкцій, підручникового фонду. Цей аналіз — надзвичайно важливий для з'ясування стану проблеми в педагогічній практиці. Без детального, точного розуміння того, як досліджувану проблему відображено в цих документах, не можна розпочинати роботу.

Наприклад, студент готує дипломну роботу "Формування загальнонавчальних умінь і навичок у першокласників". Спершу треба з'ясувати за програмою, які вміння та в якому обсязі слід формувати, потім зіставити вимоги з усіх предметів першого класу до цих умінь і навичок і, зрештою, проаналізувати, які можливості для формування загальнонавчальних умінь закладено у підручниках.

У кожному дидактичному дослідженні відповідно до його мети вивчаються результати учнівської праці: виконані класні й домашні завдання, творчі роботи, результати тестувань, саморобки, малюнки тощо.

Вивчення результатів учнівської праці має самостійне значення як складова аналізу педагогічного досвіду, вони також — важливе джерело інформації про хід і результати експерименту.

Найважливішим методом дидактичних досліджень є експеримент, який у комплексі емпіричних і теоретичних методів дає змогу здобути нові знання про взаємозв'язок, взаємозалежність умов навчання і прогнозованих результатів. Головна ознака експерименту — цілеспрямована і точно зафіксована зміна умов, які впливають на якість навчання.

Залежно від етапу дослідження розрізняють два види експерименту. Констатуючий — який допомагає зібрати відомості про вихідний рівень сформованості знань, способів діяльності, пізнавальних здібностей. Формуючий — в якому цілеспрямовано змінюють умови навчання відповідно до гіпотези і вивчають, що відбувається під впливом цих змін. У дидактичній літературі інколи використовують і інші терміни. Наприклад зондуючий, або пошуковий експеримент може означати вибіркове вивчення якогось питання в процесі з'ясування стану проблеми дослідження. Дидактичний експеримент може проводитись у класі — природний експеримент і в спеціальних лабораторних умовах — лабораторний. Масова перевірка дидактичної системи якості нових підручників характеризується як дослідне навчання.

Виконання дипломної роботи з дидактики передбачає локальне експериментальне дослідження. Привертаємо увагу до логіки його проведення та процедури опису.

Дослідник спочатку обирає актуальну тему дослідження. Добре, коли студент обирає її самостійно, але це потребує достатньої обізнаності зі станом вивченості певної проблеми в літературі. Інколи молоді дослідники вважають тему актуальною тільки тому, що про неї багато пишуть і говорять.

Обґрунтовуючи актуальність своєї роботи, слід пояснити, чому вона важлива для теорії і практики, які саме аспекти вже вивчені, а які перебувають у полі зору дослідника. Треба уникати розпливчастих, надто ши­роких формулювань типу "психолого-педагогічні умови...", "удосконалення шляхів і засобів", "підвищення ефективності уроків..." тощо, або таких, де в одній назві об'єднано дві, а то й три проблеми. Наприклад “Гуманізація навчально-виховного процесу шляхом забезпечення фізичного здоров'я та емоційного благополуччя молодших учнів" або "Вивчення рідної мови як засіб патріотичного виховання і вдосконалення комунікатив­них умінь молодших школярів". Як бачимо, теми важливі, але для дослідження варто виділити з них більш конкретні.

Для проведення дослідження треба визначити об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання. На прикладі теми "Формування загальнонавчальних умінь і на­вичок у першокласників" покажемо, як розмежовуються ці категорії.

Об'єкт дослідження — навчальний процес у першому класі, предмет — методика формування загальнонавчальних умінь і навичок.

Мета полягає в розробці та експериментальній перевірці методики ефективного формування загальнонавчальних умінь і навичок у першокласників.

Відповідно до мети в дослідженні можна перевірити гіпотезу: формування загально навчальних умінь і навичок першокласників буде ефективним, якщо:

• будуть враховані основні передумови, що склалися за період дошкільного дитинства, і вміння вчитися формуватиметься як цілісна якість особистості;

• у методиці формування передбачити підготовчий і навчально-тренувальний етапи, на кожному з яких поєднуватиметься ігрова і навчальна діяльність.

Відповідно до гіпотези сформульовано завдання:

1. Проаналізувати стан проблеми в психологічній, педагогічній, методичній літературі та педагогічному досвіді.

2. Скласти дидактичну характеристику основних загальнонавчальних умінь першокласників.

3. Визначити дидактичні умови формування зазначених умінь.

4. Експериментальне перевірити ефективність розробленої методики.

Відповідно до мети і завдань дослідження складається його програма. Вона, як правило, будується за такою схемою: