logo
Didaktika_Savchenko_O_Ya

4.3. Мотивація учіння молодших школярів

Мотив є формою прояву потреби людини (мотив — фр., спонукальна причина, привід до дії). Це — спонукання до діяльності, відповідь на те, заради чого вона відбу­вається.

потреба

мотив

діяльність

Мотиви спрямовують, організовують пізнання, нада­ють йому особистісного значення. Мотиви, які безпосе­редньо не пов'язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести позитивне ставлення дітей до школи, допит­ливість, довіру до вчителя, готовність сприйняти його цілі, прагнення бути дорослими, мати шкільні речі тощо. Внутрішні мотиви пов'язані безпосередньо із самим процесом учіння, його результатами.

Внутрішня мотивація учіння в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результа­ту. Вольові зусилля до подолання інтелектуальних труд­нощів, наполегливість у досягненні навчальної мети молодші учні виявляють залежно від ситуації: цікаве завдання, змагальність, підтримка дорослих, товариша тощо.

"Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані Т свідчать, що структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не ли­ше систем операцій і знань, а й навчальних, пізнаваль­них інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти" .

Мотиви учіння в кожної дитини — глибоко особистісні індивідуальні. Зовнішня поведінка учня, його ставлення до школи, товаришів, оцінювання багатьох подій — це все "вершки" від багатьох корінців, що живлять бажання дитини вчитися, долати труднощі.

Живильні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічає школа і перший учитель. Якщо надії малюка на радість від шкільного життя справджуються, зміцнюється допитливість, виникає інтерес, Який і є "сильним мотивом учіння. Коли ж мотив, заради якого учень учиться, змінюється, це принципово позначається і на усій його навчальній діяльності. У малюків, які вступають до школи, відмінності в підготовці разючі: один почав читати ще в 5 років, для іншого — книжка лише іграшка; один нетерпляче чекає першого вересня, а другий — як злякане пташеня, що потрапило в клітку. Як же орієнтуватися у цій різноманітності? Вдумливий учитель користується своїми безвідмовними інструмен­тами — умінням спостерігати, створювати ситуації, що потребують саморегуляції поведінки дитини, спонука­ють до висловлювань, виявлення своїх почуттів.

Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, робить багатьох учителів гарними діагностами, допома­гає розібратися в мотивах, які характеризують дії тих чи інших дітей, бачити "зону найближчого розвитку", тобто "проектувати" особистість.

Психологічні дослідження дають змогу виявити як сприятливі, так і несприятливі передумови формуван­ня в молодших школярів позитивних мотивів умін­ня. Серед сприятливих назвемо те, що в більшості дітей 6 — 9 років переважають позитивне ставлення до школи, повна довіра до вчителя, навіть абсолютизація його як людини, що все знає і має велику владу; готов­ність сприймати й наслідувати, гостра потреба у нових враженнях, природна допитливість. Водночас відомо, що інтерес до навчання в дітей цього віку вкрай не­стійкий, більшість з них не виявляє вольових зусиль до подолання навчальних труднощів. Чимало першокласників тривалий час цікавляться зовнішнім боком шкільного життя, їх хвилює лише новизна статусу шко­ляра; багато дітей з готовністю беруть участь у наслі­дувальних діях, проте коли треба щось робити само­стійно, чекають підказки вчителя, нервують, тобто вони охоче працюють на уроці лише тоді, коли впевнені в успіху.

Отже, мотиваційна сфера глибоко індивідуальна. То­му в її формуванні треба орієнтуватися не на молодшого школяра взагалі, а на конкретні типи ставлення дітей до навчання, які визначилися саме в цьому класі. Звідси висновок: у навчальному процесі слід використо­вувати широкий діапазон стимулів, щоб впливати на мотивацію кожного учня.

У кожному класі є щонайменше п'ять груп дітей з різним ставленням до навчальної діяльності.

Як правило, майже половина учнів — добрі ви­конавці. Вони з готовністю сприймають те, що говорить і показує вчитель, їхня постійна навчальна установка — уважно слухати й виконувати всі вказівки незалеж­но від змісту діяльності. Ці діти на уроці сумлінні й старанні, але здебільшого безініціативні. Провідний мо­тив їх навчальної діяльності — опосередкований інте­рес: прагнення порадувати батьків, завоювати автори­тет у класі, заслужити похвалу вчителя. Отже, засвоєння знань тут — лише засіб досягнення іншої мети, яка виходить, власне, за межі навчальної діяльності.

З перших днів навчання виділяються діти з інтелек­туальною ініціативою (термін Д.Б.Богоявленської) — з яскраво вираженим бажанням виявити своє ставлення до всього, що відбувається на уроці, поламати голову над складною задачею. Вони уникають підказок, прагнуть працювати самостійно, все їм треба помацати, пере­вірити, дослідити. Ці діти особливо жвавішають, коли вчитель запитує про щось незвичне; рішення, як пра­вило, приходить їм у голову відразу, і вони ледве стримуються, щоб його не вигукнути. Здебільшого в класі буває 4—5 таких учнів.

Серед сильних учнів є діти, які інакше виявля­ють своє ставлення до напруженої навчальної діяль­ності. Зовні вони не дуже активні, і розум у них не такий швидкий, але вони майже весь час перебувають у стані розумового напруження: несподівано для всіх оригінальне розв'язують задачі, придумують цікаві за­гадки, вдало добирають слова, уміють знайти аналогію у житті до вивченого. Хоча за зовнішнім ставленням до навчальної діяльності вони помітно відрізняються від попереднього типу, але за мотивацією їх можна об'єд­нати в одну групу. Адже головне, що властиве тим і другим — інтерес до нового, потреба розібратися в ньому, засвоїти. Помічено, що такі діти не бояться по­милитися; процес роботи їх цікавить більше, ніж оцін­ки. У "доброго виконавця" і в "інтелектуального лідера" можуть бути однакові оцінки за навчання. Однак це зовсім не означає, що вплив учіння на розвиток особис­тості кожного з них теж однаковий.

Серед молодших школярів є невелика група дітей (приблизно 4 — 5 у класі), які майже ніколи не можуть самостійно виконати навчальне завдання. Це по-різному проявляється на уроці. Один охоче слухає, жес­тами, мімікою показує, як "напружено" думає, піднімає щоразу руку. Наприклад, Юрко —другокласник, приєм­ний, слухняний хлопчик. Якщо багато дітей тягнеться відповідати, він так само завзято трясе рукою. Учителька викликає Юрка, той підхоплюється, мовчить і сідає або каже, що забув. Ним керує не пізнавальний мотив, а прагнення бути таким, як усі.

Майже в кожному класі є діти, які засмучуються, зіщулюються, коли розуміють, що їм робота не під силу, хочуть зробитися непомітними. Для них головне, щоб учитель їх не займав, щоб урок закінчився якнай­швидше. Серед них є і пустуни, які вже не бояться показувати байдужість до сумлінної роботи, пошук но­вих знань їх відверто не цікавить, а погані оцінки надо­вго не засмучують.

Причини тут різні: незрілість дитини, слабка підготовка, глибока занедбаність. Цих дітей об'єднує негативне ставлення до навчання, бо воно потре­бує значних розумових зусиль. Вони учаться тому, що цього вимагають дорослі, і на уроці лише "при­бутні".

Дослідження психологів (В.С.Мухіна, О.В. Проскури, СЛ.Коробко, Н.П.Зубалій, ОЛ.Кононко та ін.), свідчать, що на початку навчального року більшість 6-річних учнів надає перевагу дошкільним видам діяль­ності. У дітей з різним рівнем розвитку і дошкільної підготовки ставлення до навчання дуже різниться, а в цілому розвиток мотивації проходить кілька етапів: не­свідоме і нестійке спочатку, це ставлення поступово (за сприятливих умов) стає довільним і цілеспрямованим.

Із сказаного зрозуміло, що, працюючи з різними групами дітей, треба ставити різні виховні цілі. Най­більш значущою для ефективності навчальної діяль­ності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою і пізнавальними інтересами, її сила — в зосередженості, захопленні роботою, вольових зусиллях дитини, почутті задоволення від цього. У "виконавців" великі резерви для розвитку більш зрілої мотивації, а "присутніх" можна поступово довести до рівня "добрих виконавців".

Завдання вчителя щодо забезпечення мотиваційного компонента учіння — створити для всіх дітей переду­мови виховання позитивних рис характеру, бажання і вміння навчатися.

У позитивному ставленні до навчання начебто задіяні дві найважливіші пружини навчальної мотивації — "хочу" і "треба". Вміле, гуманне використання цих засобів ефективне, але недостатнє, щоб сформувати в усіх молодших школярів стійкі пізнавальні інтереси, потреби, бажання самостійно мислити, зосереджено й цілеспрямовано працювати на уроці.

Як сонце потрібне всьому живому, так і розвитку мотивації учіння потрібні стимулююче середовище і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів. Тому загальні умови педагогічного стимулю­вання треба поєднувати із застосуванням різноманітних методичних прийомів, які прямо працюють на моти­ваційний компонент уроку.

Чим більше оновлюється початкова школа, тим оче­виднішою стає неперспективність опори лише на по­чуття обов'язку або на оцінку — бал у вихованні мотива­ції учіння. Це — зовсім не універсальні засоби; надмірне, невміле їх використання зумовлює, як правило, проти­лежні дії учнів.

Щоб розширити і спрямувати мотиваційні стимули учіння, важливо знати, що є рушійною силою учіння школярів. Мотиви, які визначають ставлення дітей до навчання, різноманітні за змістом, тривалістю дії, силою впливу.

почуття обов'язку

бажання заслужити похвалу вчителя

страх перед покаранням

звичка виконувати вимоги дорослих

Мотиви учіння пізнавальний інтерес

молодших школярів честолюбство

прагнення утвердитися в класі

бажання порадувати батьків

бажання одержувати "п'ятірки"

прагнення заробити винагороду

Навчання молодших школярів полівмотивоване, тобто дитиною керують, залежно від ситуації, різні мотиви, але серед них є визначальний. Ось на нього і треба впливати. Щоб цей вплив був дієвим і різнобіч­ним, слід подбати про відповідну організацію навчаль­ної праці учнів на уроці й удома. Спочатку в молодших учнів (особливо в першокласників) переважає інтерес до зовнішньої сторони навчання, до нової позиції учня, нових форм спілкування. Потім з'являється і закріп­люється мотив досягнення результату навчальної праці. І лише з часом, за сприятливих умов виявляється інте­рес до самого процесу учіння, до способів пізнаваль­ної діяльності. Для учіння цінніша мотивація, зумов­лена пізнавальними потребами, інтересом до способів пізнання.

Дня формування повноцінної мотивації учіння мо­лодших школярів особливо важливо забезпечити такі умови:

• збагачувати зміст особистісно-орієнтованим цікавим матеріалом;

• утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, бачити в дитині особистість;

• задовольняти потреби в спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання;

• збагачувати мислення інтелектуальними почуттями;

• формувати допитливість і пізнавальний інтерес;

• формувати адекватну самооцінку своїх можливостей;

• утверджувати прагнення до саморозвитку, самовдос­коналення;

• використовувати різні способи педагогічної підтрим­ки, прогнозувати ситуації, коли вона особливо пот­рібна дітям;

• виховувати відповідальне ставлення до навчальної праці, зміцнювати почуття обов'язку.

Реалізація кожної з цих умов вимагає тривалої, уз­годженої роботи вчителя, вихователя і батьків. Насам­перед слід відмовитися від спокуси все пояснювати зовнішнім впливом, сподіватися на швидкі зміни в мотивації учіння. Організація навчання, тобто зовнішні умови, опосередковано впливають на мотивацію учіння, яка є глибоко індивідуальною і не може бути негайним наслідком ізольованого використання навіть дуже ефек­тивного засобу (скажімо, дидактичної гри, безбального оцінювання). Треба долати шаблон у педагогічному мисленні — зводити складне до простого! Стосовно формування мотивації учіння таке спрощення призво­дить до поспішних висновків: наприклад, не вивчив учень вірша — лінивий; ніяк не запам'ятає правило — не хоче вчитися; не виконує швидко вказівок учителя — просто уперта дитина. Бажання вчителя "розкласти по поличках" учнів на гарних і поганих обмежує його пошуки найточніших і найгуманніших засобів впливу на дитину. Особливо сприяє цілеспрямованому формуван­ню допитливості, активності дитини постановка пізна­вальних запитань. "Добивайтеся того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле — щоб перед ними по­стало питання, — писав В.О.Сухомлинський. — Якщо вам удалося цього досягти, маєте половину успіху. Адже запитання збуджують бажання знати".

У навчальній діяльності для самостійного досягнення результату потрібна особлива зосередженість розумових і вольових зусиль. Це відбувається, коли діяльність учня цілеспрямована, коли він усвідомлює і "приймає" мету, а не йде лише у "фарватері цілі, яку намічає вчитель" (Г.І.Щукіна).

Серед пізнавальних мотивів керованим і найзначнішим є пізнавальний інтерес, який виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелек­туальної напруги, самостійної діяльності. Тому якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортаєть­ся, інтерес згасає. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуаль­ні почуття, їх потужним джерелом є емоційність нав­чального змісту.