2.1. Поняття про зміст освіти

Зміст освіти — головний засіб цілеспрямованого навчання. Це категорія історична, бо навчальний зміст — своєрідна модель вимог суспільства щодо підготовки людських поколінь до життя. У змісті освіти враховуються не лише актуальні й перспективні потреби суспільства, а й освітні запити окремих особистостей)

Що ж таке зміст освіти? Існують різні визначення цієї найважливішої категорії дидактики. У більшості підручників він характеризується як система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів. Однак цього не досить.

Повнішими є такі характеристики: "Під змістом освіти... розуміють систему знань про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру і мистецтво, узагальнених Інтелектуальних і практичних умінь, навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, систему етичних норм, якими повинні оволодіти учні .

"Зміст освіти — один з компонентів процесу навчання. Це — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування... світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, праці. До змісту освіти включаються всі елементи соціального досвіду, нагромадженого людством".

Розуміння змісту освіти як відображення всіх елементів соціального досвіду — результат тривалого розвитку теорії змісту освіти.

Наприкінці XVIII — на початку XIX століття у педагогіці з'явилися теорії "формальної" і "матеріальної" освіти. Прихильники першої вважали найголовнішим не зміст, а "гімнастику розуму", тому надавали перевагу класичній освіті, вивченню мов, математики. Прихильники матеріальної освіти підходили до визначення змісту з погляду її користі для людини в майбутній діяльності. Вони перебільшували значення обсягу знань та недооцінювали цілеспрямований розвиток мислення.

К.Д.Ушинський критикував ці теорії як однобокі, вузькі з точки зору розвитку особистості, вважаючи, що розвиток без знань — це мильна бульбашка. І в сучасних теорії і практиці навчання ці підходи у завуальованому вигляді протистоять один одному. Відомі дидактики-академіки РАО (Російська Академія Освіти) М.М.Скаткін, І.Я.Лернер обґрунтували необхідність поєднання в змісті шкільної освіти .формального і матеріального підходів і показали, що шкільна освіта має бути особливою формою відображення матеріальної і духовної культури людства. Але ці галузі діяльності безмежні за обсягом і складністю. Що з них має ввійти до змісту шкільної освіти?

Зростання ролі гуманістичних цінностей у демократичному суспільстві вимагає посилення культурологічної спрямованості освіти.

Культура, як відомо, ґрунтується не тільки на здобутих людством знаннях, життєвому досвіді та способах діяльності, а й на здатності створювати нове. Найголовніше призначення культури — культивувати, плекати все, що полегшує, облагороджує життя людини, робить її щасливою, створювати в суспільстві гуманну атмосферу, гуманізувати і гуманітаризувати освіту.

Культурологічна функція шкільної освіти в новій ситуації розвитку передбачає передусім оновлення змісту на засадах його гуманітаризації, цілеспрямованого використання надбань національної культури. Реалізація культуротворчої функції загальноосвітньої підготовки потребує розуміння її як процесу, в якому цілі навчання поєднуються з виховними, що має на меті виявлення і розвиток творчих здібностей усіх дітей.

Пріоритетна роль у гуманітаризації шкільної освіти належить словесності, естетичній освіті, людинознавчим і суспільствознавчим курсам, завдяки яким діти краще пізнають свою країну, її історію, світ людей і себе, вчаться самоорганізації і саморегуляції поведінки.

Але не тільки гуманітарні предмети утверджують гуманістичні цінності. Природничо-математичний цикл, різноманітні технології розкривають цілісність світу, взаємозв'язок людини з природою, її відповідальність за збереження планети.

Для реалізації такого підходу важливе розуміння цілісності людської особистості, яка поєднує в собі природне, соціальне і культурне. Школа завжди прагнула прискорити соціальний розвиток учнів, ставила його над усе. Цей перекіс багато в чому зумовив виховання прагматичного мислення, нерозвинену духовність, зневажання національної культури.

Щоб виховати у людини культуру, треба якнайповніше використовувати засоби мистецтва в духовному збагаченні школярів, зокрема у вихованні емоційної культури дітей, ритму, гармонії, смаку, культури почуттів.

Розглянемо складові елементи змісту шкільної освіти на дидактичному рівні.

"В аналізі соціального досвіду можна виділити чотири спільних елементи: а) уже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, мислення, техніку й способи діяльності; б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях і навичках особистості, яка засвоює цей досвід; в) досвід творчої, пошукової діяльності у розв'язуванні нових проблем, що виникають перед суспільством; г) досвід ставлення до світу, один до одного, тобто система емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості".

Відповідно до такої моделі соціального досвіду в змісті шкільної освіти правомірно виділити знання, вміння, навички, які відображають досвід репродуктивної і творчої діяльності, а також емоційно-ціннісних відносин.

Розглянемо структуру змісту шкільної освіти. Його визначальним елементом є знання.

Знання — це результат пізнавальної діяльності людини. Вони перевіряються суспільно-історичною практикою і знаходять своє відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, фактів, термінів, суджень, теорії. Знання можуть бути життєві, побутові, які ґрунтуються на спостереженнях, здоровому глузді, і наукові, які набуваються внаслідок цілеспрямованого навчання і самонавчання.

Знання утворюються у формі слів, ними вони узагальнюються і переважно передаються, хоча є й інші засоби передачі інформації — знаками, звуками, кольорами, жестами тощо. Найважливіша вимога до знань, які вивчаються, — науковість і водночас доступність для дітей даного віку.

Знання є складовою умінь людини діяти. "На тісний зв'язок умінь із знаннями вказує значення самого слова "уміння" (від рос. ум — розум). Без знань немає вмінь. Але вміє той, хто не тільки знає, а й може застосовувати свої знання на практиці, користуватися ними у змінюваних ситуаціях. Можна сказати, що вміння — це знання людини в дії.

Уміння виявляються в різних видах діяльності. За участю мислення в процесі пізнання об'єктів вони поділяються на дві великі групи: розумові і практичні; за характером діяльності людини вміння — найрізноманітніші. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних, мовленнєвих, ігрових, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших умінь. Кожне загальне вміння, як правило, включає кілька окремих. Скажімо, загальне вміння самоконтролю залежить від рівня сформованості окремих умінь: аналізувати завдання, зіставляти свій спосіб виконання з правилом чи зразком, добирати приклади, робити висновок, виправляти помилку тощо.

Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають навичками діяльності. Зауважимо, що є вміння, передусім загальні, які ніколи не перетворюються в навички. Скажімо, вміння розв'язувати задачі, особливо нестандартні, завжди потребують осмисленої діяльності, часто в дещо змінених умовах, на відміну від обчислювальних навичок, спосіб дії яких лишається незмінним.

Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення. Міцні навички відтворюються значною мірою автоматично. Наприклад, у першому класі систематично формується найважливіша навичка — правильного і швидкого читання. Це здійснюється на основі групи вмінь: виконувати звуковий і звуко-буквений аналіз слів, членувати речення на слова, слова — на склади; читати слова з відкритими складами всіх видів, склади з різними збігами приголосних звуків. Якість читання школяра характеризується ще виразністю і свідомістю. Ці ознаки не перетворюються у навички, а залишаються вміннями. Адже кожного разу, щоб прочитати новий текст виразно, не наслідуючи чиєсь читання, а осмислено, його треба проаналізувати, зрозуміти мотиви поведінки дійових осіб, ставлення автора, настрій твору тощо.

Ступінь автоматизації навички залежить від її складності. Спостереження за учнями, в яких навички читання, письма, лічби тільки формуються, показує, що в разі виникнення труднощів у них мимоволі починається процес деавтоматизації навички. Важке для читання слово дитина починає вимовляти поскладово або побуквено, у складному випадку додавання прилічує по одиниці тощо.

Знання, вміння й навички молодших учнів мають формуватися в тісній взаємодії. Наприклад, формування в дітей поняття про натуральне число й арифметичні дії із самого початку відбувається у зв'язку теорії і практики. На основі усвідомлення способу виконання дії поступово автоматизується навичка. Початкова школа традиційно вважалася школою вмінь і навичок, її головне завдання протягом століть обмежувалося навчанням дітей читати, писати, лічити.

Сучасна початкова школа, крім цих завдань, має розв'язувати як обов'язкові й інші, не менш важливі — розвитку і виховання школярів. Розвивальний вплив змісту навчання реалізується через засвоєння школярами відомих способів діяльності (їх відтворення у вправляннях різної складності) і набуття досвіду творчої діяльності шляхом розв'язування творчих завдань. Чим менший вік учнів і обмеженіша їхня попередня підготовка, тим більша роль у змісті належить образним, конкретним знанням.

Зміст початкової освіти включає як спеціальний компонент — оволодіння загальнонавчальними вміннями й навичками, які мають міжпредметний характер. Цей компонент нормативне представлений у спеціальному розділі, який передує програмам з навчальних предметів для початкових класів.

Істотним компонентом змісту початкової школи є включення до його складу предметів або курсів цілеспрямованого виховного впливу (ознайомлення з навколишнім, народознавство, українознавство, валеологія, етика), які допомагають сформувати в дітей якості громадянина, основи здорового способу життя, культуру поведінки.

Таким чином, зміст початкової освіти багатокомпонентний. Він включає систему знань, умінь, навичок з окремих предметів, а також міжпредметні загально-навчальні уміння й навички, засвоєння способів поведінки та емоційно-ціннісних ставлень до інших людей і світу.

Багатокомпонентність змісту — передумова реалізації у процесі навчання трьох цілей: освітньої, розвивальної, виховної.

Зміст освіти конкретизується в нормативних документах: навчальних планах, програмах, підручниках, навчальних посібниках для учнів. Усі ці матеріали побудовані з використанням поняття навчальний предмет. Саме навчальний предмет є спеціально сконструйованою формою змісту, яка адаптує основи певної науки до потреб шкільного навчання. Адаптація зумовлена метою навчального предмета, віковими особливостями учнів, кількістю часу на його вивчення, взаємозв'язком цього навчального предмета з іншими.

У навчальному предметі виділяють основну функцію — зміст дисципліни, заради якої він вивчається в школі, й супровідну. Наприклад, основна функція предмета читання — навчити дітей самостійно читати. Але поряд з цим учні засвоюють доступні естетичні, етичні й світоглядні знання, уявлення про зображувальні засоби мови тощо. Це — супровідна функція. Отже, кожний навчальний предмет поліфункціональний.

У початковій школі навчальні предмети переважно не відображають одну галузь знань, хоча кожний виконує свою самостійну функцію, наприклад: навчання грамоти, музика, трудове навчання, фізичне виховання, образотворче мистецтво, природознавство, ознайомлення з навколишнім.

У більшості предметів початкової школи провідним компонентом змісту є застосування способів діяльності, тобто широкого кола різноманітних умінь і навичок. Однак вони базуються на усвідомлених знаннях про те, чому і як їх треба виконувати. Наприклад, ознайомлення з навколишнім, етика і культура пове­дінки, валеологія переважно формують досвід емоційно-ціннісних відносин дитини: гуманні почуття, потреби, позитивний досвід спілкування і поведінки.

Навчальні предмети мають різні співвідношення між І зазначеними елементами соціального досвіду, оскіль­ки кожний виконує свою роль у навчально-виховному процесі. Так, у навчанні грамоти, у фізичному вихованні способи діяльності завжди будуть провідним компонентом, а оволодіння вміннями і навичками — головною метою навчання. Такі предмети, як природознавство, ознайомлення з навколишнім, а також предмети шкільного компонента — краєзнавство, народознавство, українознавство — мають кілька рівнозначних функцій, їх мета — формування знань, світоглядних уявлень, оцінних суджень, способів діяльності.

Таким чином, зміст сучасної шкільної освіти багатокомпонентний. Він включає знання, різноманітні вміння й навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення людини до природи, до себе та інших людей. Формою відображення змісту є навчальні предмети, інтегровані курси, які мають відповідати рівню підготовки учнів і цілям їх вивчення.