5.11. Підготовка навчального обладнання

Ефективність навчання великою мірою залежить від матеріального забезпечення, а для цього клас має стати справжньою навчальною майстернею. Недоцільно перевантажувати класну кімнату статичним унаочнен­ням, зменшувати її площу за рахунок меблів, які пов­ністю закривають задню стінку. Приміщення класу та його меблі мають бути не тільки естетичними, а й максимально зручними для інтенсивної, різноманітної роботи учнів, сприяти збереженню їхнього здоров'я, відповідати змінам у фізичному розвитку дітей. Тільки в цьому разі дитина може зберігати зручну позу (пра­вильне положення хребта, рук, плечей, ліктів, грудної клітки щодо поверхні парти) й підтримувати високу працездатність. Дуже бажано, щоб у класі, крім дво­місних стаціонарних парт, було кілька додаткових одно­місних робочих столиків для індивідуальної роботи. На робочому місці учнів мають бути гачки для портфелів, "стаканчики" для навчального приладдя. На поверхні парти слід зробити позначення кута або похилої лінії, щоб діти могли самі перевірити, чи правильно лежить зошит.

У деяких школах роблять спроби комплектувати уч­нівські робочі місця різними видами меблів: наприклад, частина місць призначена для роботи стоячи, так звані конторки, частина — для роботи за партами сидячи; деякі класи обладнані одномісними партами з робочою поверхнею різної форми. Останній вид парт зручний і привабливий для дітей, завдяки таким меблям можна швидко створити робочі зони для виконання групових робіт.

У класі-комплекті з малою кількістю учнів бажано, крім парт, мати круглі або овальні столи для проведення однотемних уроків та групових робіт. Деякі вчителі для стимулювання навчальної діяльності учнів на двох пар­тах зображають олійними фарбами усміхнене маленьке сонечко. За ці парти сідають кращі учні тижня, яких визначають колективно, а також іменинники.

Стіл учителя здебільшого розмішують біля вікна, щоб одночасно тримати в полі зору учнів, які сидять за партами, і тих, що працюють біля дошки. Робоче місце вчителя має бути взірцем для школярів у вихованні культури праці. Добре, коли стіл вкритий прозорим плексигласом, під яким лежать розклад занять, програмні вимоги до знань, умінь і навичок на поточний рік за предметами, список творів для позакласного читання тощо. На деці стола може бути пристрій для автоматизо­ваного контролю і лише те, що стосується саме цього уроку. На додатковому робочому столику розмішується громіздке обладнання до уроку чи дидактичний мате­ріал, яким учні, не питаючи дозволу, можуть користу­ватися під час виконання самостійної роботи.

Передня стіна класу завжди перед очима учнів, тому надзвичайно важливо раціонально обладнати й ефективно використати класну дошку. Для почат­кових класів найоптимальніша — тристулкова дошка з регулюванням висоти, частина якої розлініяна для ви­роблення в дітей графічних навичок з мови і математики (для 1-го класу — в клітинку і в дві лінії з похилими, для інших — в одну лінію). Як правило, дошка закріп­люється на висоті 80 — 90 см від підлоги.

Деякі вчителі ділять одне крило дошки на три секції, що мають такі назви: "Слухай уважно, працюй старан­но", "Пиши охайно", "Говори вдумливо, виразно". За­лежно від змісту уроку на кожній рейці можна змінювати допоміжний матеріал. Бажано, щоб одна стулка мала магнітну основу, а сама дошка вгорі — стаціонарні затискувачі для рухомого демонстрування наочності. Над дошкою на кронштейні прилаштовують екран для демонстрації кіно- та діафільмів (екран може бути і переносним).

На передній стіні класу, ліворуч чи праворуч від дошки, на спеціальних стендах вивішують допоміжні матеріали тривалого користування: алфавіт, назви ком­понентів дій, зразки виконання певних дій, плакати типу "Сиди правильно", "Пиши правильно" тощо, а з другого боку — місце для змінної наочності: "Говори правильно", "Працюй правильно", "Кишеня Чомучки" та ін. Доцільно, щоб стенди були без зайвих прикрас, роз­міщені на доступній дітям висоті, легко читалися і обов'язково змінювались, щоб не було стереотипу сприймання.

На передній стіні добре також мати годинник з чітким циферблатом, доцільні в класі й пісочні годин­ники на 1, 3, 5 хвилин, що допомагають виробляти швидкий темп роботи.

Безумовно, поряд із столом мають бути телевізор і магнітофон. Дуже бажано мати й одну-дві переносні дошки, які легко розвертати в той чи інший бік. Це дає змогу краще організувати індивідуальну або парну самостійну роботу: тут можна записати завдання, від­повіді, вивісити таблиці, схеми, пам'ятки тощо.

Для проведення дослідів і демонстрування об'ємних посібників на уроках природознавства зручно користу­ватися пересувною підставкою, яка дає змогу показувати приладдя й посібники під таким кутом, щоб їх могли спостерігати учні лише одного класу (маємо на увазі роботу в комплекті).

Задню стіну класної кімнати можна використати по-різному. Частину площі відвести під різні шафи й полички, розмістивши їх таким чином, щоб утворю­валися секції, в яких можна було б розміщувати робо­ти учнів, матеріали з позакласного читання тощо. На вільній частині стіни бажано повісити довгу дошку. Використання цієї дошки значно розширює можливості вчителя для керівництва індивідуальною і груповою ро­ботою учнів на уроці, адже її хід контролюється зором під час фронтальної роботи з класом.

Підкреслимо особливу відповідальність дирекції школи і вчителів, які створюють матеріальну базу для шестирічних учнів. Готуючись до прийому шести-літок, треба заздалегідь подбати про відповідне облад­нання. Слід зважати і на таку істотну обставину, як виділення для шестирічних учнів спальної та ігрової кімнат. Якщо в школі важко розв'язати це питання, краще поєднати спальню з ігровою. Поставивши ста­ціонарні двоповерхові або розсувні дитячі ліжка, можна раціонально використати наявну площу.

Столики і парти, призначені для семирічних, не від­повідають фізичним даним дітей шести років, зріст яких у середньому на 8 см нижчий, а весь опорно-рухо­вий апарат перебуває в стані найактивнішого розвитку. Отже, парти і столики, як це не важко, треба "підігнати", враховуючи конкретний склад учнів класу.

Увага шестирічних нестійка, вони прагнуть діяти практично, а можливості активного слухового сприй­мання малят обмежені (4—5 хвилин зосередженого слу­хання). Тому неабияке значення для збереження уваги дітей має те, що постійно перебуває в полі їхнього зору. Щоб зробити процес навчання цікавим, не обов'язково використовувати великі яскраві малюнки на стінах, пе­ревантажувати» клас громіздким обладнанням, бо це від­вертає увагу дітей.

Неодмінна умова успішного навчання на уроці — достатня різноманітність наочності для фронталь­ного та індивідуального використання. Важливо, щоб наочність, дидактичний матеріал давали змогу еко­номити час, швидко переключати увагу дітей з одно­го виду занять на інший, привчали їх до самоконт­ролю, були естетичними на вигляд і безпечними для користування. Добре сприймаються картки для інди­відуальної роботи, де зорові образи поєднуються із сло­вом. Як правило, працюючи за такими картками, ді­ти виконують завдання на вибір, що викликає в них позитивні емоції, особливо коли картки привабливі за кольором, малюнками, змістом пошукових запитань.

Досвідчені вчителі практикують картки, на яких завдання вкладаються у наклеєні кишеньки, отже, одну й ту саму картку можна використати кілька разів. По­бачивши знайомий малюнок, але з іншим завданням, учні на власні очі переконуються в можливості різно­бічного сприймання та аналізу навколишнього світу.

Цікавою є ідея унаочнення з "моральним підтекс­том", вільного вибору учнями завдань різного рівня складності. Скажімо, діти мають на вибір для робо­ти в парі картки з написами "легко", "легше", "важко". Підтекст: якщо працюватимемо разом, дружно, то й завдання можна вибрати складніше. Або картки для індивідуальної роботи на уроках математики із сти­мулюючими й підбадьорливими написами: "бажаю успі­ху", "вітаю", "будь ласка", "ласкаво прошу" тощо.

Для опрацювання складного матеріалу корисні уза­гальнюючі таблиці — опори, зроблені у вигляді незвичайних дерев, які демонструють взаємозв'язки і взаємо­залежності найважливіших понять мови, арифметики тощо.

Ефективним є застосування математичної панелі на уроках математики. Це — універсальний самороб­ний фанерний пристрій з багатьма функціями. Його розміщують біля дошки . Угорі ліворуч на панелі — нумераційна таблиця, рахівниця; у кишеньках другого ряду — картки з правилами ("збільши в ...", "змен-ши в ...", "зменши на ...", "всього", "решта" і т.п.), з термінами дій, геометричними фігурами; у третьо­му ряді цифрова каса, знаки арифметичних дій, назви компонентів, скорочені записи умов задач ("було", "продали", "залишилося" тощо); у кишеньках четверто­го і п'ятого рядів — предметні малюнки. За допомо­гою цього матеріалу на дошці за лічені секунди можна викласти будь-яку задачу, цікаві квадрати, ігри тощо; з цією панеллю учні можуть працювати в парі або інди­відуально. Біля дошки (з іншого боку) встановлено електротаблицю множення. Діти звикають до неї ще з першого класу.

Щоб досягти належного матеріального забезпечен­ня навчального процесу, учитель має бути готовим сприйняти все цінне, що є в роботі колег із свого педагогічного колективу. Для цього добре організувати у школі методичну естафету. Завуч разом з головою методичного об'єднання учителів школи визначають, які матеріали може представити кожний класовод для взаємного ознайомлення, щоб показати колегам обсяг і різноманітність методичного забезпечення в класі, який уже завершив свою роботу. Це можуть бути зошити учнів, відомості про техніку читання і темп письма учнів, гарний демонстраційний матеріал, тексти контрольних і перевірних робіт, перелік статей, методичних рекомен­дацій, які допомагали вчителеві в роботі, тощо. Коли матеріал відібрано, можна провести методичну естафету, запросивши на цей захід і вчителів-предметників, які працюватимуть у 4-х або 5-х класах. Якщо початкових класів мало, то варто послухати кожного вчителя: як він оцінює свою роботу, які траплялися труднощі, від чого вважає за потрібне застерегти колег, які вчитимуть цей клас, що є юртам для наслідування. Таке спіл­кування — водночас і обмін досвідом, і своєрідне зма­гання між учителями, яке не дає стояти на місці, спо­нукає до творчості, допомагає заздалегідь підготуватися до нового навчального року, є чудовою школою моло­дого вчителя.

У навчальному процесі, як відомо, все взаємопов'язано. Тому на працездатність учня на уроці, ставлен­ня до навчання впливає його активність під час перерви. Якщо з дня на день перерви йдуть самопливом, а роль учителя у кращому разі зводиться до ролі наглядача, то очевидною є втрата величезних можливостей для роз­витку і виховання дітей. Радимо молодим учителям зробити все можливе для створення розвивальних зон. Зокрема, в коридорі потрібні дві-три стінки для лазіння, пристрої для тренування м'язів і розвитку коор­динації; для розумової гімнастики бажано влаштувати на підлозі розлініяний фарбою шаховий куточок; упро­довж однієї стіни повісити шпалерну стрічку, при­кріпивши до неї кілька кольорових олівців, з цікавими запитаннями, кросвордами тощо. Чудовим стимулом для розвитку допитливості й інтересу учнів до навко­лишнього є змінні експозиції: "Люби і знай свій рідний край", "Цікавий світ навколо тебе", "Чи знаєш ти?". Добрим стимулом навчальних успіхів є змінні експозиції учнівських виробів (наприклад, "Поділимося радістю", "Ось як ми вміємо").

Дидактичний матеріал, різне унаочнення бажано збе­рігати у спеціально обладнаних шафах-секціях за темами. Дуже зручно для користування, щоб увесь матеріал був пронумерований, занесений у перелік, який приклеюють з внутрішнього боку дверцят шафи. Роздавальний ма­теріал з різних предметів доцільно зберігати окремо.

Отже, підсумуємо: продумуючи обладнання класу, вчитель має враховували основні вимоги до нього, а саме: максимальна надійність застосування; прос­тота і безпечність в експлуатації; можливість ба­гаторазового використання; естетично привабливий дизайн; можливість зміни розташування; гнучкість поєднання різних засобів унаочнення для досягнення цілей навчання.