logo
Didaktika_Savchenko_O_Ya

5.7. Самостійна робота учнів як метод навчання

Самостійність учнів у навчанні — найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вмін­нями й навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу Дітей, ви­робляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов'язковість і різноманітність самостійних робіт.

На кожному "уроці можуть бути самостійні робо­ти різного дидактичного призначення: перевірні, під­готовчі, навчальні.

Основна функція перевірних самостійних робіт — контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.

Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їх уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям під­готовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й пись­мові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостережен­ня, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо.

До навчальних самостійних робіт відносимо ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу. (Особливості цього виду самостійної роботи розглянемо в наступному параграфі.)

Щоб самостійна робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.

Самостійна робота на уроці — органічна час­тина навчального процесу. Тому методика її прове­дення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготов­леності учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель має: 1) визна­чити її місце в структурі уроку; 2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом; 3) перед­бачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей; 4) правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи; 5) дібрати потрібний дидактичний матеріал; 6) знайти раціональний спосіб перевірки ро­боти.

Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Самостійну роботу залежно від її мети можна про­водити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі від­носять її до закріплення і повторення. І дуже рідко — до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається май­же на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здіб­ності дитини, їй слід пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.

Форму самостійних завдань бажано урізноманітню­вати, щоб працювали різні види сприймання і пам'яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання. (Ця вимога стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.)

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуаль­ними.

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо ко­ли учням пропонують самостійно вивчити новий мате­ріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв'язування задачі, схема морфологічного і фонетич­ного розбору тощо), варто оформити їх у вигляді па­м'ятки (настінної таблиці), яку вивішують на дошці.

Найчастіше молодшим школярам потрібне керів­ництво вчителя, коли вони опановують новий вид ро­боти. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його від­повідність мети уроку. Так, коли самостійно виконують­ся тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть розповідь-бесіда, вправи з дошки тощо.

Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем пла­ну уроку.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється ря­дом чинників. Один з найважливіших — складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще не­достатньо. У такому разі на самостійну роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення ма­теріалу.

Для підтримання уваги, розширення її обсягу мо­лодшим школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумо­вих дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини; не тільки пригадати правило, а й записати в зошит власні приклади тощо.

Для виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових і практичних дій. Вони мають бути граничне чіткими й лаконічними. Наприклад, інструкція для роз­різнення іменників така:

Роби так:

1. Усно постав запитання до слова.

2. Вибери слова, які відповідають на питання хто? що?

3. Що ці слова означають? Якщо б назви предметів, почуттів, явищ природи, це — іменники.

4. Випиши іменники.

У процесі ознайомлення молодших школярів з но­вими правилами, поняттями важливо, щоб відбувалося одночасне засвоєння і способів користування цими правилами. Тому на етапі первинного закріплення до­цільно дати дітям зразок міркування для виконання самостійних вправ.

Пробні вправи, які виконуються на етапі первин­ного закріплення, потребують "теоретичного виперед­ження", що дає учневі змогу до початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має користуватися.

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань над­звичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.

На уроках читання самостійна робота над текс­том має на меті: 1) формувати в учнів повноцінні вміння і навички читання; 2) навчати розуміти зміст твору й засоби створення художнього образу.

Залежно від мети зміст завдань буде різним. У пер­шому випадку — це тренувальні вправи на вдосконален­ня навичок свідомого, правильного, виразного й швид­кого читання; в другому — завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вияв почуттів тощо. Але в обох випадках перед учителем постає проблема — організувати самостійне перечитування тексту з ураху­ванням його жанрової специфіки. Якщо під час читання науково-пізнавальної статті основна мета учнів — зро­зуміти та засвоїти якнайповніше істотні ознаки, зв'язки між подіями, явищами, то при читанні художніх творів найголовніше — яскраве, образне й конкретне сприй­няття художніх образів, бо через них найповніше пере­дається багатство змісту твору.

Безперечно, всі компоненти навички читання взає­мопов'язані, тому в процесі багаторазового перечитування тексту є умови для їх одночасного формування. І все-таки різні види самостійних завдань сприяють удос­коналенню й певних якостей читання.

Найпоширеніші самостійні завдання — на відтво­рення прочитаного, вибіркове читання., розбір образних засобів за ілюстраціями підручника. І чим ширший у вчителя діапазон знань про види завдань у процесі самостійного читання, тим більше в нього можливостей для справді різноманітної і водночас цілеспрямованої робота.

Які ж завдання найдоцільніші для організації са­мостійної роботи з текстами? Зокрема, рекомендуємо такі: 1) відтворення фактичного змісту прочитаного; 2) підготовка до виразного читання; 3) словесне змалю­вання за уявою; 4) пошук, аналіз, порівняння, виділен­ня головного, доведення, узагальнення; 5) знаходження взаємозв'язків між причиною і наслідком; 6) виявлен­ня авторської позиції; 7) різного роду планування й перекази; 8) знаходження взаємозв'язку між прочита­ним і фольклором; між прочитаним та ілюстраціями; 9) перечитування з метою виявлення оцінних суджень; 10) перечитування з метою логічного "сортування" текс­тового матеріалу.

Кожний з наведених видів завдань, зрозуміло, має чимало варіантів формулювань і може бути викорис­таний для роботи над текстом будь-якого жанру. Тре­ба лише правильно врахувати рівень підготовленості дітей.

Самостійна робота на уроках мови в початко­вих класах — це здебільшого різноманітні вправи. Поєднуючись з іншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчими робо­тами), вони займають більшу частину навчального часу й цілком чи принаймні частково пов'язані з орфогра­фією і розвитком мовлення. Дуже важливо, щоб учитель добре усвідомлював функції кожного типу вправ, їх місце у системі уроків.

Для організації самостійної роботи використовують насамперед підручник, однак не варто недооцінювати й індивідуальні картки. Зокрема, їх застосування доціль­не підчас підготовки до вивчення нової теми, коли вчи­тель концентрує увагу учнів на певній орфограмі чи способі її перевірки. Такі картки допомагають вчасно виявляти прогалини в знаннях окремих учнів, вводити диференційовані завдання. Крім того, більшість завдань учні можуть виконувати і безпосередньо на картках (олівцем), що допомагає раціонально використати час, уникнути зайвої механічної роботи.

Особливо корисні картки із завданнями, в яких пока­зано послідовність розумових і практичних дій.

Для тренувальних вправ і перевірки засвоєного ко­рисно застосовувати також різноманітні види перфо­карт. За їх допомогою можна практикувати вправи на визначення кількості складів у слові, слів у реченні, розпізнавання орфограм, частин мови тощо.

Перфокарти бувають різні. Це залежить від того, які навички формуються чи перевіряються. Наприклад, якщо в 3-му класі перевіряються навички правильного відмінювання іменників і змінювання за особами діє­слів, учні можуть працювати з перфокартами, що мають відповідні прорізи (отвори) для вписування слів, відмінкових та особових закінчень при накладанні кар­ток на чисту сторінку зошита.

Виконуючи завдання за такими картками, учні пи­шуть у зошитах цілі слова тільки по одному разу — у верхніх, горизонтальних, прорізах, а у вертикальних, навпроти позначень відмінка (особи) — тільки закін­чення.

Таку роботу можна дуже швидко перевірити, а голов­не — тренування з використанням перфокарт привертає увагу до виучуваної орфограми, розвиває пильність ді­тей, дає змогу заощаджувати час.

На уроках математики самостійна робота практи­кується дуже широко на всіх етапах навчального процесу — під час формування умінь і навичок вико­нання обчислювальних операцій, розв'язування задач, рівнянь, засвоєння геометричного матеріалу.

Визначаючи матеріал для самостійної роботи, вчи­тель має бути впевнений, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми. Так само уважно слід поставитися до способу подачі завдання. Інструкція до нього має бути лаконічною, але достатньою і точною. Її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття, обчислю­вального прийому тощо.

Самостійна робота з метою первинного закріплення має тривати не більше як 5-6 хв., щоб учитель міг зразу перевірити, наскільки учні зрозуміли новий матеріал, виявити помилки. На цьому етапі роботи важливо швид­ка зорієнтуватися, чому саме учень помиляється (не зрозумів способів обчислення, не знає попереднього матеріалу, через неуважність тощо).

На уроках природознавства самостійна робота учнів різноманітна і за змістом, і за формою. Діти можуть самостійно опрацьовувати нові статті за під­ручником, проводити досліди за інструкцією, відпо­відати на запитання, малювати схеми, виконувати за­вдання з гербарієм, колекцією, працювати з календарем природи тощо (Н.С.Коваль).

Як і на інших уроках, учитель планує самостійну роботу на різних етапах навчального процесу. Залежно від рівня обізнаності школярів з матеріалом зміню­ватиметься й ступінь їх самостійності під час виконання завдань.

Відносно новим для початкової ланки є застосу­вання на уроці групових форм самостійної роботи, коли діти виконують якесь завдання в парі або по троє-четверо. Це виховує вміння співробітничати в колекти­ві, організовуватися на співпрацю. Діти тягнуться на уроці до спілкування у процесі виконання групових завдань, треба не тільки не присікати цю природну схильність, а використати її для взаємного навчання. Тим більше, що в дитячому садку малюки дуже часто працювали у малих групах. Спостерігаючи за учнями під час виконання групових завдань, учитель відкриє для себе чимало нового в їхній поведінці, здібностях до навчання. Наприклад, учителька дає на парту один конверт. У ньому кілька літер, з яких можна скласти два слова, треба у парі розібрати, що ж це за слова; або на уроці математики вдвох складають приклади з даного набору чисел, класифікують геометричні фігури тощо.

Великі можливості для групових завдань є на уроках малювання і трудового навчання, де учні вдвох можуть виконувати роботу на одну тему (на одному аркуші або на двох, а потім об'єднати). Звичайно, цього молодших учнів треба вчити, не дратуючись їх наївними запитан­нями, робочим шумом.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти: організовувати свою роботу, здійснювати її якнайекономніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого. За цим коротким визначенням стоїть величезна кіль­кість умінь і навичок — організаційних, загальномовних, загальнопізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.

Уміння й навички, які сприяють формуванню повно­цінної навчальної діяльності молодших школярів, мають міжпредметне спрямування. Щоб учні опанува­ли їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдум­ливе врахування ним можливостей кожної навчальної теми.

Так, звичка до зовнішнього порядку дисциплінує учня, формує зосередженість, довільну увагу. Якість будь-якої роботи значно підвищується, коли учень чітко усвідомить її мету. (З чого треба почати роботу? Які засоби, матеріали для цього потрібні? Чи можна перед­бачити результат? Як себе перевірити?)

Зрозуміло, що до розгорнутої форми планування діти прийдуть поступово, нагромаджуючи елементар­ний досвід планування різних видів праці. Проте оче­видно, що без цієї складної й необхідної навички якісно виконати тривалу самостійну роботу неможливо.

Учитель має систематично перевіряти готовність класу до сприймання усного мовлення, розвивати у ви­хованців уміння точно й грамотно відповідати на запи­тання.

Неабияке значення у вихованні самостійності та по­трібного темпу роботи має дотримання єдиних ви­мог у веденні зошитів з усіх предметів. Привчені до певної послідовності в оформленні роботи, учні не став­лять зайвих запитань, не відвертають уваги всього класу.

Можливо, молодому вчителю це здається дрібниця­ми. Але досвід показує, як вони впливають на кінцевий результат роботи.

Не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного нового завдання дитину треба готувати, заохочувати її до самостійності. Учитель спочатку показує на прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під його керівництвом, і нарешті цілком самостійно вико­нують аналогічні й нові завдання, де правила треба застосувати в змінених умовах.

Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, треба давати їм чіткі настанови (пам'ятки, алгоритми) щодо послідовності роботи. З ними вчитель поступово ознайомлює учнів, прагнучи зробити їх надбанням влас­ного досвіду кожної дитини. Спочатку пам'ятка вико­ристовується під час фронтальної роботи. Згодом її варто запропонувати як інструкцію до самостійного розв'я­зування задач.

Алгоритм у навчанні, як відомо, являє собою чіт­кий опис прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв'язання багатьох однорідних завдань. Алгоритмічні приписи визначають найдоцільнішу послідовність розумових і практичних дій і цим самим привчають дитину мір­кувати правильно й економко.

Для навчання дітей "діяти за правилом" найдоціль­ніше виділяти час, коли новий вид роботи вводиться вперше. А щоб це не набуло формального характеру, основним методом має бути не пояснення вчителя, а приучування дітей користуватись алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконують за алгоритмом аналогічні й нові завдання. Загальні алгоритми тривалої дії бажано оформити у вигляді настінної таблиці-па­м'ятки (алгоритм застосування правила про ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, визначення будови слова, відмінкових закінчень; алгоритми розв'язування задачі; ділення багатоцифрових чисел тощо).

Розчленування правила або способу дії на ряд послі­довних операцій допомагає учням свідомо користувати­ся ним під час самостійного виконання завдань, сприяє організації розумових і практичних зусиль учнів.

Розвиток самостійності органічно включає форму­вання в учнів умінь і навичок самоперевірки й самокон­тролю. Ці якості розвиваються поступово, їх формують систематично, в певному комплексі. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навич­ку, вироблену внаслідок багаторазових повторень. Це — і підготовча робота до застосування правила (осмислен­ня його суті, усвідомлення послідовності операцій), і контроль за правильністю його застосування, форму­вання вміння виявляти й виправляти допущені по­милки.

Таким чином, самостійна робота в початкових кла­сах — обов'язковий компонент процесу навчання, її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визна­чаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.