Читання як навчальний предмет, його завдання

Слово «читання» настільки звичне і зрозуміле, що мало хто замислюється над тим, з яким значеннєвим відтінком воно вживається. Тим часом у різних сполуках слів його сприймають по-різному. У виразі «Діти вчаться голосному, виразному читанню» це слово передає назву дії за значенням дії «читати», а саме: вимовляти для слухачів щось надруковане чи написане. Інший його зміст відчуваємо у фразі «З нетерпінням учні чекають уроки читання». У ній словом «читання» названо окремий розділ навчальної дис­ципліни «Українська мова», покликаний щонайперше на­вчити дітей умінню сприймати і розуміти написаний чи на­друкований текст. Нарешті, у реченні «Читання книг — його улюблене заняття» тим же самим словом позначається проведення часу за книгою як за корисною і захоплюючою справою.

І все ж різні відтінки його значень не утруднюють спіл­кування. Вони чітко розпізнаються завдяки контексту, тобто словесному оточенню, в яке потрапляє це слово. Справ­ді, словосполучення «свідоме читання», «швидке читання» розуміються як якості, що забезпечують усвідомлення на­писаного або надрукованого й уміння його відтворювати. Сполука іменників «уроки читання» називає навчальний предмет. У реченні «Люблю читання» легко виявляється вказівка на процес спілкування людини з книгою.

Усі перелічені відтінки значень слова «читання» наявні у визначенні завдань навчального предмета, що іменується цим же терміном. Вони формулюються так: завдання пред­мета читання у початкових класах — формувати, закріп­лювати, удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвивати потяг до самостій­ного читання книг. У ньому тричі вжите слово «читання», і кожного разу воно має значеннєві відтінки, зрозумілі чи­тачеві, а саме: предмет читання ставить за мету виробити в учнів не тільки уміння читати (навички читання), а й внут­рішнє бажання читати, що є усвідомленням необхідності спілкування з книгою, бачити в цьому життєву потребу (самостійне читання).

Щойно сформульовані завдання здійснюються на двох типах уроків читання: класного і позакласного. Структура уроків класного і позакласного читання різна, але їх на­вчальна мета одна: удосконалювати навички читання і в кін­цевому підсумку сформувати активного читача. Система цих уроків включає щоденні вправи учнів у читанні під керів­ництвом учителя і націлює їх на самостійну роботу над кни­гою. Це розкриває їм пізнавальні можливості книги і сприяє духовному їх розвиткові.

І все ж уроки читання не обмежуються виконанням пе­релічених вище завдань. Як складова частина навчальної дисципліни «Українська мова» читання покликане викону­вати значно ширше коло завдань. Найважливіше з них по­лягає в активному застосуванні всіх видів мовленнєвої діяльності, а не тільки в набутті прийомів читання. Це зна­чить, що на уроках читання слід розвивати навички слу­хання і говоріння: ведення діалогу, уміння висловлювати свої думки, тобто всього того, що називається культурою мовлення.

Розвиток мовленнєвої діяльності досягається завдяки зв'язкам читання з іншими розділами предмета «Українська мова». До свідомого читання діти починають готуватися в період навчання грамоти. Уроки читання розкривають ши­рокі можливості для роботи над удосконаленням мовлення і мислення, над розширенням активного словника, пі­знанням будови мови. Не випадково программа з української мови в 2—4 класах формулює розділ не просто «Читання», а «Читання і розвиток мовлення», підкреслюючи, що читання і розвиток учнівського мовлення на уроках повинні стано­вити органічний сплав. Ця вимога більшою чи меншою мі­рою втілюється на всіх етапах уроку: і в підготовчій бесіді до вивчення теми, і при повторному читанні, і при аналізі твору. Якщо вчитель розкриває зміст невідомого слова, він тим самим робить його доступним дитячому розумінню і, значить, допомагає учням ввести це слово до свого активного словника. А коли дитячий наставник вимагає від своїх під­опічних відповіді на запитання або пропонує сформулюва­ти своє ставлення до описаних подій, то в цьому випадку він прагне виробити в учнів уміння користуватися мовою в діалогічній і монологічній формах.

Говорячи інакше, хоч би яким видом занять учитель займався на уроках читання, він повинен усвідомлювати, що працює над розвитком мовлення дітей. Та й саме його мовлення впливає на дитяче мовлення. У системі початко­вого навчання розвиток мовлення — це принцип навчання, який забезпечує кінцеву мету опрацювання предмета «Ук­раїнська мова», складовою частиною якого є уроки чи­тання.

Методика рекомендує відводити деякий час, приблизно 10—15 хв, для цілеспрямованої роботи над розвитком мов­лення дітей: переказувати прочитане за планом, дати усний опис природи, розповісти про похід до музею, у парк, ліс та ін., пов'язуючи це з темою уроку. Тому у підготовці уро­ку читання, визначенні мети, доборі прийомів опрацювання матеріалу необхідно не лише планувати читання тексту, а й передбачати систему розвитку мовлення учнів. Наприклад, до уроків з теми «Наша Батьківщина — Україна (2 клас) мету можна сформулювати так: «Працюючи над вираз­ним читанням, виховувати гордість за рідний край, за Батьківщину; збагачувати словниковий запас, розвивати усне мовлення учнів».

Розділи «Читання» і «Розвиток мовлення» в курсі ук­раїнської мови початкової школи невіддільні. Але в «Мето­диці викладання української мови» з методичних міркувань вони розглядаються окремо.