Види вправ із синтаксису й пунктуації

У методиці викладання мови в по­чаткових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо пере­важає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбача­ють самостійне складання речень. І ті, і ті вправи викорис­товуються на різних етапах навчання. Найчастіше синтетич­ні вправи виконуються на основі аналітичних. Спочатку діти аналізують готове речення, вказуючи, із скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а по­тім самостійно конструюють речення такої ж самої будови. Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов'язково супроводжуються внутріш­ньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здій­снюється контроль за правильністю побудови речення, поєднання слів і т. п.

Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної актив­ності учнів вправи з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі.

Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх у тому, що учні спостерігають, аналізу­ють речення, відтворюють їх інтонаційну будову і склада­ють свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків. Спостереження речень має велике значення для засвоєння граматичної будови рідної мови, для розвитку зв'язного мовлення школярів. Учні читають і записують зразки речень, відтворюють за вчителем інтонацію їх, нерідко й запам'ятовують. Граматичний аналіз при цьому може і не проводитись, головне полягає в тому, щоб діти почули і відтворили речення, наслідуючи зразок.

Перша книга учня — буквар — містить багато речень, різноманітних за будовою, за метою висловлювання, за інтонацією, з однорідними членами і звертаннями. Спосте­рігаючи такі речення на письмі, читаючи їх і переписуючи, діти засвоюють зразки, наслідують їх при складанні влас­них висловлювань. Прекрасним зразком для наслідування є українські народні казки, приказки, прислів'я й загадки.

На будь-якому етапі початкового навчання при читанні окремих речень і текстів учитель повинен привертати увагу учнів до всього, що сприяє засвоєнню граматичної будови рідної мови, збагаченню мовлення школярів, виробленню мовного чуття.

До конструктивних відносять вправи на побудову і пе­ребудову речень. При їх виконанні учні спираються на те­оретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2—4 класах після вивчення певних відомостей з синтакси­су. Мета їх — закріпити набуті знання на практиці. До них належать такі:

1. Відновлення або побудова речень із розрізнених слів. Виконуючи таку вправу, діти встановлюють порядок розташування слів у реченні, пов'язують слова за допомогою закінчень, прийменників і сполучників. Може бути кілька варіантів таких вправ: 1) усі слова деформованого речення подаються у потрібній формі: Вітчизну, щиро, ми, рідну, любимо, і, дорогу; 2) деякі слова даються в початковій фор­мі: ми, щиро, дорога, любимо, рідна, Вітчизну; 3) всі сло­ва подаються у початковій формі: щиро, рідна, любити, до­рога, і, ми, Вітчизна.

2.Поділ деформованого тексту, надрукованого без ве­ликих букв і крапок, на окремі речення. Виконуючи такі вправи, діти замислюються над змістом написаного, вчать­ся правильно оформляти речення на письмі. Таку роботу корисно проводити у кожному з початкових класів, посту­пово ускладнюючи завдання добором деформованого тек­сту з більш поширеними реченнями.

3. Поступове розгортання (поширення) речень за допомогою питань. Це — перші вправи, спрямовані на вироб­лення навичок удосконалення написаного, редагування. Дуже важливо роботу організувати так, щоб діти чітко уявили процес поширення речень. Тому хід розгортання ре­чення варто показати на дошці:

Квіти зацвіли. (які?)

Різнобарвні квіти зацвіли. (де?)

Різнобарвні квіти зацвіли в лузі. (коли?)

Різнобарвні квіти зацвіли весною в лузі.

4. Поступове згортання (скорочення) речень. Такі впра­ви допомагають простежити, як речення втрачає виразність, усвідомити, до якої межі можливе скорочення.

Малий синьоокий хлопчина захоплено читає цікаву книж­ку про тварин.

Малий хлопчина захоплено читає цікаву книжку про тва­рин.

Хлопчина захоплено читає цікаву книжку про тварин.

Хлопчина захоплено читає книжку про тварин.

Хлопчина читає книжку про тварин.

Хлопчина читав книжку.

Далі речення вже скорочувати не можна, бо відсутність слова «книжку» надасть реченню зовсім іншого змісту: «Хлопчина читає» вже сприймається із значенням «хлопчина вміє читати» або «хлопчина зайнятий читанням».

5. Об'єднання кількох речень водне з однорідними членами.

Івасик уміє добре читати. Івасик уміє гарно писати. Івасик може і гарно малювати. — Івасик уміє добре читати, гар­но писати і малювати. Це теж вправа на удосконалення ви­словлювання — учні вчаться уникати без потреби повто­рення одних і тих самих слів.

6. Складання речень з конкретними завданнями: з голов­них членів і одного другорядного, залежного від присудка; з двома однорідними підметами; з двома (або кількома) од­норідними присудками; з однорідними другорядними чле­нами, які відповідають на питання яка? і т. п.

7. Складання речень за схемою. Вони можуть бути різні.

Схеми можна доповнювати і видозмінювати залежно від виучуваного матеріалу і навчальної мети уроку.

Творчі вправи передбачають повну самостійність вико­нання. Тому важливо сформулювати завдання так, щоб не сковувати творчої ініціативи учня. Назвемо кілька видів таких вправ.

Складання речень 1) на задану тему (про озеро в соняч­ну погоду; про прогулянку в осінній ліс; про відліт птахів; 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3 опорними словами (даються, наприклад, недавно почуті учнями слова, які ще не увійшли до їх активного словника, або форми слів, при вживанні яких учні припускаються помилок; 4) за опор­ними словосполученнями (високе небо, наполеглива праця, сумлінне навчання) або порівняльними зворотами (щедрий, як осінь; летів, як стріла) чи фразеологізмами (сім раз від­міряй, а раз відріж; не кидати слів на вітер); 5) речень-запитань і речень-відповідей; 6) на основі власних спосте­режень за змінами в природі (якою стала земля; що стало­ся з деревами; які зміни сталися в полі); 7) на основі пере­глянутого фільму чи вистави (що особливо сподобалось; яка подія дуже вразила; які вчинки не сподобались); 8) складан­ня різних варіантів речень про одне і те саме. Наприклад, за одним і тим самим малюнком можна скласти різні ре­чення: Вітер нагинає берізку. Берізка нагинається від віт­ру. Берізка, яку нагинає вітер. Берізка, зігнута вітром. Можливий інший варіант завдання; з трьох речень (Лісова галявина. Одинока берізка. Вітер її нагинає) скласти одне (Вітер на лісовій галявині нагинає одиноку берізку. Одинока берізка на галявині нагинається від вітру. Берізка, яка одиноко росте на галявині, нагинається від вітру). Порівню­ючи їх, учні переконаються, що про одне і те саме можна сказати по-різному.

Оскільки вправи творчого характеру часто позбавлені конкретних завдань, то виконанням їх важче керувати. Тому вчитель має використовувати різні форми заохочу­вання учнів. Можна організувати роботу у формі творчого змагання, в якому виграє той, хто складе речення швид­ше і краще, виразніше за змістом, більш поширене друго­рядними членами, ускладнене однорідними членами тощо. Творчі вправи є однією з форм заохочення учнів до складан­ня й таких речень, вивчення яких не передбачене програ­мою початкових класів, але дуже потрібні для розвитку мовлення молодших школярів. Тому творчі вправи треба проводити систематично і цілеспрямовано при підготовці до переказів і різних видів творчих робіт.

Різноманітні вправи над реченням входять складовою частиною до системи занять з розвитку зв'язного мовлення школярів.

До вправ з реченням належить і синтаксичний розбір, який у початкових класах буває, звичайно, неповним, част­ковим, відповідно до тих знань з синтаксису, які учні за­своюють на різних етапах навчання. Найповніший синтак­сичний розбір проводиться у 4 класі після опрацювання од­норідних членів речення.

Схема усного синтаксичного розбору речення:

1. Прочитайте аналізоване речення.

2. Визначте, яким е речення за метою висловлювання.

3. Визначте, яким є речення за інтонацією.

4. Визначте основу речення.

5. Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними за допомогою питань двосторонній зв'язок. Назвіть, яки­ми частинами мови вони виражені.

6. Назвіть другорядні члени речення, залежні від під­мета, поставивши до них питання від підмета.

7. Назвіть другорядні члени, залежні від присудка, поставивши до них питання від присудка.

8. Назвіть другорядні члени, залежні від інших друго­рядних членів.

У 6, 7 і 8 пунктах можна домагатися визначення спосо­бів вираження другорядних членів, якщо ці частини мови учням уже відомі.

Схема письмового аналізу речення:

1. Запишіть аналізоване речення.

2. Підкресліть умовними лініями головні і другорядні члени речення.

3. Випишіть з речення всі сполучення слів парами, в дужках запишіть питання від слова до слова.

Для письмового аналізу даються 4—6-слівні неускладнені речення. Для усного можна пропонувати й більші за обсягом речення, ускладнені звертанням та однорідними членами. Аналіз таких речень проводиться під безпосеред­нім контролем і за допомогою вчителя.

Елементи синтаксичного розбору обов'язково включа­ються у схеми морфологічного розбору частин мови: вста­новлюється залежність між словами за допомогою грама­тичних питань, з'ясовується синтаксична роль слова у ре­ченні.

Розділ IV Методика вивчення розділу "Правопис".

Лекція № 18 (2 години)