logo
лекции мпуя

Вивчення типів речень за метою висловлювання й за інтонацією

Під час опрацювання речення великої ваги набуває робота над його інтонаційним оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділо­вими знаками. Важливо з перших же кроків засвоєння грамоти привчати школярів «читати» розділові знаки, від­творювати тривалість пауз, які позначаються на письмі комою, крапкою та іншими розділовими знаками, відтворю­вати речення з розповідною, питальною, неокличною та окличною інтонаціями. Для цього є всі умови, бо на сто­рінках «Букваря» даються тексти з різними розділовими знаками. Завдання вчителя — скористатися з цього.

У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлюван­ня є речення розповідні, питальні і спонукальні. Важли­во, щоб діти навчились їх розпізнавати не тільки за роз­діловими знаками та інтонацією, а й за способами вира­ження розповіді, питання, спонукання. Тому велике зна­чення мають вдало дібрані виразні приклади (наявність у питальному реченні питальних слів х т о? д е? куди? коли? і т. п., звертань, у спонукальному — звертань, наказової форми дієслів). Саме на фоні питальних і спону­кальних речень другокласники засвоюють практично клич­ну форму іменників, що виступає у ролі звертань, і форми наказового способу дієслів у спонукальних реченнях.

Особливості інтонації найкраще ілюструвати на одному і тому самому реченні, зміст якого змінюється залеж­но від мети висловлювання. Так, розповідне речення Брат працює трактористом стане питальним, якщо його вимовити з питальною інтонацією (Брат працює тракто­ристом?), змінивши форми слів, утворимо спонукальне — «Брате, працюй трактористом». Кожне з цих речень може стати окличним, якщо його вимовити а більшою силою го­лосу.

Слуховий і руховий аналізатори особливо активно пра­цюють тоді, коли учні самостійно складають або перебудо­вують речення, компонують невеличкі зв'язні висловлю­вання, вводячи у них різні за метою й за інтонацією ре­чення, а до них — звертання. Можна запропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Склади розповідне, питальне і спонукальне речення. Для цього використай такі слова: хлопчик, другий клас, навчатися, який добре. Змінюй їх відповідно до змісту. Зв'язуючи слова за змістом висловлювання, учні одер­жать кілька варіантів речень: Хлопчик навчається у дру­гому класі. Хлопчик навчається у другому класі? У якому класі навчається хлопчик? Який хлопчик навчається у дру­гому класі? Хлопчику, добре вчися у другому класі! і т. п.

2.Подані речення перебудуй так, щоб вони стали спону­кальними.

Сергійко відвідає музей. Подруга прийде до мене в гості. Оленка виконує завдання. Бабуся розповідає казку.

3. Передай усно або на письмі розмову між двома друзями. Кожне речення-запитання і речення-відповідь пиши з нового рядка.

Зразок:

4. Склади зв'язну розповідь про прогулянку в ліс. Ви­користай у ній неокличні та окличні речення.

Пропонуючи будь-яку з вправ, учитель повинен подати зразок виконання.

Під час роботи над інтонуванням різних за метою ви­словлювання речень учні привчаються застосовувати ло­гічний наголос. Без цього не може бути виразного читан­ня. Доцільно дібрати таке речення, кожне слово якого можна виділити голосом як у питальному реченні, так і в реченні, що є відповіддю на поставлене питання. На­приклад, речення У цьому році учні нашого класу побували в Ленінграді може стати відповіддю на різні питання: Коли побували учні вашого класу в Ленінграді? (У цьому році.) Учні якого класу побували в Ленінграді в цьому році? (Учні нашого класу.) Де побували в цьому році учні вашого класу? (...в Ленінграді.) Чи побували учні вашого класу в цьому році в Ленінграді? (...побували.) Відповідаючи на запитання, учні мають з більшою силою голосу вимовляти ті слова, які є відповіддю на запитання (вони ставляться в кінці речень-відповідей). Логічний наголос учні засвоюють прак­тично, без використання терміна.

Працюючи над реченням, учні вчаться давати повні й короткі відповіді на запитання. Вчитель повинен вчити школярів давати повні відповіді, але не завжди треба їх вимагати. Повна відповідь потрібна тоді, коли є необхід­ність точно сформулювати думку, описати малюнок, пере­казати зміст прочитаного. Під час живого спілкування, при діалогічному мовленні можна задовольнятись неповними (короткими) відповідями, що є цілком природним для такого типу мовлення.