Методика формування умінь літературної вимови

Щоб визначити зміст орфоепічної роботи, учитель має вивчити всі відхилення від літературних норм, які характерні для місцевості, в якій працює школа. Навчання літературної вимови має відбуватися під час вивчення кожного розділу програми по­чинаючи з 1 класу.

Шлях до оволодіння літературною вимовою, за О. В. Текучовим, лежить через виховання в учнів таких якостей:

1. загострений мовленнєвий слух, здатний уловлювати різницю у вимові близьких звуків;

2. здатність фіксувати увагу на певних звуках, небез­печних з точки зору можливих помилок (наприклад, вимова [і] у закритих складах);

3. властивість швидко вловлювати такі звуки в слові, робити фонетичний аналіз слів;

4. уміння слухати себе й інших;

5. уміння керувати собою, дисциплінувати увагу й волю.

Які методичні прийоми і в якій послідовності слід вико­ристовувати, щоб досягти потрібних успіхів у формуванні орфоепічних умінь?

1. Ознайомлення учнів з літературною нормою, проти­ ставлення її діалектній.

2. Частковий фонетичний аналіз нормативної вимови з метою визначення звука, який слід вимовляти.

1. Показ артикуляції цього звука (при потребі).

3. Орфоепічні вправи (артикулювання звуків, складів, слів, вимовляння хором, слухання і заучування римовок, скоромовок, називання слів — назв предметів, у яких слід вимовити виучувані звуки).

2. Вправи на загострення слухових відчуттів:

а) слухання нормативної вимови у фоно-, грамзаписах;

6) гра: впіймай звук, слуховий вибірковий диктант з завданням назвати лише слова, в яких є певний звук, і т. а.

Покажемо це на прикладі вивчення теми «Голосні звуки і букви, що їх позначають». Учитель, який працює, напри­клад, в Житомирській області, повинен поставити за мету домогтися вимови звука [і] в закритих складах замість диф­тонгів [уо], [уе]. Тому, ознайомивши учнів з голосними зву­ками української мови, увагу дітей слід зосередити на вимо­ві звука [і] у закритих складах.

• Зверніть увагу, який голосний звук вимовляється в таких сло­вах: кінь, віл, стіл, ніс.

• Хто назве цей звук?

• Де він знаходиться — у відкритому чи закритому складі?

• Запам'ятайте, у закритих складах згідно з правилами літера­турної вимови слід вимовляти звук [і], а не [уо], [уе], тобто вимовляємо: кінь, віл, а не [куон’], [вуол’].

• Повторимо хором, як треба вимовити ці слова (учні прогово­рюють слова разом з учителем 2—3 рази).

• Прочитаємо слова, записані на дошці (до слухових і артикуля­ційних аналізаторів підключаються і зорові): сіль, сік, віз, ніс, лід, кіт, пиріг, поріг.

• Який голосний звук вимовляли у закритих складах цих слів?

• Послухайте уважно невеличкий вірш Михайла Стельмаха і назвіть слова, в яких у закритому складі вимовляється звук [і] (учи­тель читає напам'ять):

Випав сніг на поріг,

Кіт зліпив собі пиріг.

Поки смажив, поки пік,

Той пиріг водою стік.

• То в яких словах ми вимовили звук [і]?

• Прочитаємо цей вірш, завчимо напам'ять і запишемо у зошити (це може бути зорово-слуховий диктант або диктант з пам'яті).

• Підкресліть слова, в яких у закритих складах вимовляється звук [і].

На підсумковому етапі уроку доцільно продемонстру­вати предметні малюнки, на яких зображені ніж, кіт, віз і т. д. і дати завдання назвати хто? або щ о? зображено. Це завдання спрямоване на формування умінь самостійно за­стосовувати знання, одержані на уроці, і, крім того, дає можливість перевірити результативність застосованої ме­тодики.

Звичайно, слід брати до уваги, що формування орфоепіч­них навичок у діалектних умовах — довготривалий процес і вимагає відповідної роботи на кожному уроці.

Надалі під час вивчення орфографічного матеріалу не­обхідно також ставити за мету удосконалювати орфоепічні уміння. Для цього учитель має насамперед проаналізувати: а) які орфоепічні уміння лежать в основі формування знань та умінь з орфографії; б) чи наявні відхилення (і які саме!) від основної орфоепічної норми у місцевості, в якій він працює.

Так, наприклад, вивчаючи тему «Вимова і написання дзвінких і глухих приголосних», необхідно поставити за мету (особливо в умовах південно-західних говорів) удос­коналити уміння не оглушувати дзвінкі приголосні (крім г) у середині та в кінці слів.

У зв'язку з поставленою метою важливе місце на уроці слід відвести орфоепічним вправам у поєднанні з орфогра­фічними. Це означає, що кожна вправа, яка пропонується для уроку у підручнику або дібрана вчителем, повинна спочатку бути спрямована на відпрацювання орфоепічних умінь (учитель нагадує орфоепічну норму, домагається правильної вимови дзвінких під час читання слів, вимовляння слів — назв малюнків, заучування віршів), а потім — ор­фографічних. Таким чином, кожна вправа спочатку опра­цьовується з орфоепічного боку, потім — з орфографічного: учні списують або записують під диктовку, підкреслюють букви, що позначають дзвінкі приголосні, і. т. д.

Якщо уміння вимовляти правильно ослабло або повні­стю втратилось, учитель мусить ще і ще раз повертатись до орфоепічних вправ.

Лекція № 19 (2 години)

Навчальні і контрольні диктанти.

План лекції.

1. Види диктантів.

2. Методика проведення різних видів диктантів.

3. Вимоги до текстів диктантів.

4. Методика підготовки учнів до написання диктантів.

Рекомендована література

1. Шкуратян Н.Г. Методика вивчення орфографії. - К.: Радянська школа, 1985.

2. Восркесеньська Н.О. Навчання орфографії. - ж-л «Початкова школа», №11,1996.

3. Кравченко М.П. Окремі аспекти вивчення орфографії. - ж-л «Початкова школа», №11, 1991.

4.Чорновол - Ткаченко Р.І. Вправи з української орфоепії й орфографії. - ж-л «Початкова школа», №1, 1997.

5.Шевченко М.В., Тарасун В.В. Діагностичний комплекс завдань під час вивчення граматики та орфографії. - ж-л «Початкова школа», № 12, 1994.

6. Сапун Г.М. Збірник диктантів з української мови для початкових класів. Тернопіль, 1996.

7. Дорошенко О.А. Нестандартні навчальні диктанти. - ж-л «Початкова школа», №3, 1990.