logo
лекции мпуя

Особливості роботи над байкою

Жанр байки у читанках представ­лений кількома зразками. Упер­ше з цим жанром діти знайомля­ться в 2 класі. Наймолодші школярі байок не читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність (мистець­кий прийом втілення абстрактного поняття в художньому образі; наприклад, безладдя в зображенні дій Лебедя, Щуки і Рака, що представлене в байці Л. Глібова «Лебідь, Щука і Рак»). Дітям наймолодшого шкільного віку, як зазна­чалось, властиве конкретне мислення. Тому при опрацю­ванні байок у вчителя можуть виникнути складності, їх подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроках привабливих для дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення вимог до вивчення байок у початковій школі.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з ціка­вістю слухають розповіді про них. Цією закоханістю у птахів, звіряток учитель повинен скористатися: перед робо­тою над байкою розповісти про якусь звірючку, згадати, які повадки птахів і тварин відомі дітям. Мета таких бесід — відповідно настроїти дітей на слухання тексту з участю звірят, пташок, риб. Інтерес до теми може підвищуватися повідомленням про те, що, крім казок про звірів і птахів, існують й інші твори, у яких діють звірі й птиці. Це — байки (від слова «баяти», що означає «розповідати»).

Від казок байки відрізняються тим, що вони переважно віршовані.

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці «Чиж та Голуб» Чижик зображений привабливо: «молоденький, такий співучий, проворненький». А хіба не виразно змальований пихатий Голуб, який дозволяє собі такі слова: «А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна...» І це при тому, що він сам попадеться у сільце. Тож, мабуть, не годиться так нещадно («голова дурна») оцінювати інших, якщо вони попали в біду? Діти позитивно реагують на влучну й емо­ційну лексику описуваних у байках епізодів. Завдання вчителя — донести їх до учнів і виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв.

У роботі над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог.

Передусім виникає питання: коли і як розкривати учням особливості байки як жанру? Вони добре відомі. Байка — твір художньої літератури. Це алегорична (тобто образно-виражена — на відміну від реально зображеної) розповідь повчального характеру. Персонажі байок — тварини, птахи, риби. Дійовими особами можуть бути люди і предмети. Байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (мораль), яке містить у собі поради, настанови, напучення.

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді, як уже вказувалося, вчитель назве одну з характерних рис байок — їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій.

Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки «Чиж та Голуб» діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка — це художній твір, який, малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей. Про те, що в байках можуть діяти також люди і речі, школярі дізнаються при опрацюванні байки Л. Глібова «Вовк і Кіт».

Як і в роботі над казкою, при вивченні байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, змальоване в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні про­читують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застере­ження автора байки поширюється на людей. Не випадково Л. Глібов писав: «Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде».

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитися з викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них про­понує незалежно від розташування повчання у творі не читати його ні під час ознайомлення з текстом, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення роз­мови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, мож­на прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це — байки Л. Глібова «Коник-стрибунець» і «Вовк І Кіт».

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збі­гаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зва­жати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки «Чиж і Голуб», пред­ставлений у діючій читанці. Зате можна скористатися читанковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допо­може вчителеві пояснити причини невдалих дій героїв. Ко­жен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо. Щука — у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація байки «Вовк і Кіт».

Для першого ознайомлення з текстом припустимо за­пропонувати, дітям мовчазне читання з виконанням пев­ного завдання: поділити текст на дві частини (байка «Чиж та Голуб») або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка «Лебідь, Щука і Рак»).

Мовчазне читання не виключає необхідності голосного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальо­вані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і при опрацюванні оповідань і ка­зок, такі:

а) вибіркове читання (Якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння. Знайдіть частину, у якій ідеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова «катма ходу»?Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? У яких випадках ми говоримо «Та тільки хура й досі там»?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок «Чиж та Голуб», «Вовк і Кіт» дають змогу застосовувати читання в особах. Обидві байки дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам'ять байки Л. Глібова, можна

присвятити деякий час уроку вивченню байки напам'ять.

Рекомендуються різні варіанти заучування напам'ять і байки, і вірша. Один з них — кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами.

А на завершення демонструється знання всього тексту на­пам'ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам'ятання однієї з частин перехід до нової іде після повторення попередньої, далі — і всіх поперед­ніх. У результаті — учні не забувають того, що стало надбанням їх пам'яті.