Сутність креативності особистості

Аналіз проблеми креативності особистості передбачає, на наш погляд, висвітлення двох основних блоків питань:

1. визначення специфіки змісту поняття «креативність»;

2. визначення структури і показників креативності особистості.

Відносно першого блоку питань слід зауважити, що у психологічній літературі поняття «креативність» часто змішують з поняттям «творчість», вживаючи дані терміни як синоніми. Вважаємо, що у різноманітності трактувань цих понять можна умовно виділити два основні підходи – об’єктний та суб’єктний. Об’єктний підхід до розуміння креативності – творчості, в рамках якого стверджується, що це “…діяльність людини, в результаті якої створюються нові матеріальні і духовні цінності, що мають суспільну значимість. Творчість, являючись результатом праці і зусиль окремої людини, разом з тим завжди носить суспільний характер” [117, с.54].

При цьому за багатовіковий період становлення даного підходу поняття “творчість” здійснило еволюцію від усвідомлення творчості виключно як атрибута Бога (середні віки) до розуміння творчості як специфічної людської активності (ХХ ст.) [93].

У контексті даного підходу В.А.Татаркевич виділяє три різні інтерпретації поняття “творчість”: “…в першій з них творчість розглядається як божественне, у другій – як людське, а в третій – як виключно художнє. Хронологічно останнім поняттям, типовим для нашого часу, є… людська творчість” [138, с.17].

В англомовній літературі поняття “creativity” [31; 56] вживається для позначення всього того, що має безпосередню причетність до створення чогось нового; сам процес такого створення; продукт цього процесу; його суб’єкт; обставини, в яких творчий процес відбувається; фактори, які його детермінують тощо, тобто креативність трактується як поняття синонімічне творчості.

По-друге, суб’єктний підхід до розуміння креативності, в рамках якого Е.Фром стверджує: “Креативність – це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, це спрямованість на відкриття нового і здатність глибоко усвідомлювати свій досвід”, автор звертає увагу на характеристики і процеси, що активізують творчу продуктивність, а не результат [104, с.351]. З таким визначенням погоджується Н.Роджерс, яка розуміє креативність як “…здатність суб’єкта виявляти нові рішення проблем, залучення в життя нового для людини…”, вважаючи, що “…креативність є сила, яка сприяє позитивній самооцінці і забезпечує саморух індивіда у його розвитку” [121, с.165].

В рамках даного підходу, поняття „креативність” і „творчий потенціал” у деяких зарубіжних і в більшості вітчизняних дослідженнях використовуються як однопорядкові, і на них дивляться як на властивості або характеристики особистості, які проявляються в її життєдіяльності (М.С.Берштейн, Я.О.Пономарьов 110, Е.Торренс 205 та ін.), чи як інтелектуально-творчі передумови до творчої діяльності (Д.Б.Богоявленська 15, А.В.Брушлинський 24, О.К.Тихомиров та ін.)

Складовими творчого потенціалу особистості є [31]: а) задатки, нахили, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, а також у динамічності психічних процесів; б) інтереси, їх спрямованість, частота й систематичність виявів, домінування пізнавальних інтересів; в) допитливість, потяг до створення нового, нахили до пошуку та розв'язання проблем; г) швидкість у засвоєнні нової інформації, утворенні асоціативних "масивів"; д) нахили до постійних порівнянь, зіставлень, вироблення еталонів для наступного вибору; е) вияви загального інтелекту – розуміння, швидке оцінювання та вибір шляху розв'язання, адекватність дій; ж) емоційний "супровід" розумових процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на оцінювання, вибір, надання переваг; з) наполегливість, цілеспрямованість, переконаність, працьовитість, систематичність у роботі, прийняття сміливих рішень; і) творчі тенденції в роботі, вміння комбінувати, реконструювати, нахили до зміни варіантів, економного використання часу, матеріальних засобів тощо; й) інтуїтивність, здатність до найшвидших оцінок, розв'язань, прогнозів; к) порівняно швидке оволодіння робочими прийомами, технікою праці, ремісничою майстерністю; л) здатність виробляти особистісні стратегії й тактики під час розв'язання загальних і спеціальних нових проблем і задач, а також пошуків шляхів виходу із складних, нестандартних, екстремальних ситуацій.

Аналіз дослідження творчих здібностей особистості, які є основою вітчизняного бачення креативності як творчого потенціалу, вітчизняними психологами пов’язаний з іменами Б.М. Теплова та Л.С. Виготського та представляє два фундаментальних підходи до означуваного питання. На думку Б.М. Теплова [141], здібності є індивідуально-психологічними відмінностями. Він вважає, що здібності - індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої і мають відношення до успішності виконання однієї чи багатьох діяльностей та забезпечують легкість та швидкість набуття знань та навичок. Вчений вважає, що вродженими є тільки задатки – анатомо-фізіологічні особливості людини, а здібності формуються в діяльності. Між здібностями та задатками відмінність полягає також у тому, що задатки не мають якісної визначеності, не мають смислового компоненту. Цей підхід отримав свою подальшу розробку в дослідженнях Г.С.Костюка [64-65], В.О.Крутецького [67], В.С.Мерліна [141], С.Л.Рубінштейна [125] та ін.

Л.С. Виготський та його культурно-історична теорія розвитку вищих психічних функцій [32] представляє другий підхід до досліджуваної проблеми, пов’язаний з розглядом здібностей у першу чергу як родової властивості людини. Даний підхід можна окреслити трьома характеристиками здібностей, які задає дослідник, зокрема: 1) розуміння здібностей як існуючих у культурі способів взаємодії з дійсністю; 2) розвиток здібностей розглядається як підпорядкований закономірностям цілісного розвитку свідомості і аналізується в контексті цього цілого; 3) розвиток здібностей характеризується через засвоєння дитиною певних досягнень культури [93]. Д.Б.Ельконін [160] продовжив ідеї Л.С.Виготського у працях, де розглядав поняття “здібності” як фактично ідентичне поняттю вищих психічних функцій людини, та О.В.Запорожець [52], котрий поєднав ідею опосередкованого характеру будь-якої вищої психічної функції з ідеєю активності, діяльності такого опосередкування. Л.А.Венгер [28], звертаючись до трьох вказаних вище характеристик здібностей, закладених в теорії Л.С. Виготського, запропонував власну цілісну концепцію розвитку дитячих здібностей, узагальнивши дані про розвиток сприймання у дошкільному віці. В останній концепції під здібностями розуміють орієнтувальні опосередковані дії, які дозволяють розв’язувати задачі різного класу. Дослідження вікових особливостей творчих здібностей, креативності, обдарованості на сучасному етапі також представлено у роботах Н.С.Лейтеса [75], О.М. Матюшкіна [88-90], М.М.Поддькова [106], О.Л.Яковлєвої [165] та ін.

Слід зазначити, що попри часте ототожнення понять „креативність” і „творчість”, вітчизняними дослідниками [16; 31; 37; 60; 110], разом з тим, розрізняються поняття “креативна особистість” і “творча особистість”. “Креативна” особистість має внутрішні передумови (особистісні утворення, специфіку когнітивної сфери, нейрофізіологічні задатки), які забезпечують її творчу активність. З цього виходить, що креативність є детермінантою творчої активності особистості. Однак творча активність не завжди може бути продуктивною. Продуктивна творча активність називається творчим процесом, внаслідок якого виникає нове досягнення, котре може мати як об’єктивну, так і суб’єктивну новизну та оригінальність. При цьому творча особистість розуміється як креативна особистість, яка під впливом зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації креативності додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи декількох видах творчої діяльності.

Термін “креативні риси” слід застосовувати лише тоді, коли говориться власне про креативну особистість, тобто про характеристику внутрішніх передумов для творчості [31].

В.О.Моляко [95] запропонував вважати, що людина є творчою особистістю, котра є самостійною у прийнятті рішення, в постановці значущих цілей та розробці програм власної поведінки. Творча особистість характеризується суттєвим рівнем інтелектуального розвитку та професійної майстерності, здатністю до нестандартних дій, усвідомленням власної відповідальності перед собою та суспільством [96].

Я.О.Пономарьов [110] вважає, що суть креативності (творчісності) як психологічної властивості зводиться до інтелектуальної активності і чутливості (сенситивності) до побічних продуктів власної діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творінням нового, а нетворча бачить лише результати щодо досягнення мети, проходячи мимо новизни.

На думку Ю.М.Сафонова [127], креативність – властивість особистості, що виявляється в тенденції до вирішення проблем по-новому, суб’єктивно чи об’єктивно, новими засобами, семантичними “стрибками”, новими конфігураціями дій або методів та ін. Створення особливого психічного стану необхідне для активізації креативності. Емпірично можна виявити креативність як головну складову системи тестових і експертних оцінок творчого потенціалу, вона певним чином пов’язана з іншими властивостями особистості. Таке бачення даного питання дозволяє вважати її одним із системоутворюючих факторів структури особистості, який впливає та обумовлює рівень розвитку особистості та її самореалізації в майбутньому.

Креативність у вітчизняній психології зазвичай розглядається з точки зору творчої продуктивності, як “…здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації” [117].

Загалом у зарубіжній психології на сучасному етапі досліджень існує більше 60 підходів до визначення поняття креативності і їх кількість постійно збільшується. Їх аналіз дозволяє виділити наступні основні напрямки дослідження креативності: містичний, антрополого-філософський, прагматичний, когнітивний, соціально-особистісний, психоаналітичний, психометричний, гуманістичний і інтегративний [31; 76; 93; 201].

1. Містичний підхід до вивчення креативності. Початок вивчення креативності йде від містицизму й віри в духовний початок, із цих витоків виникла традиція вивчення креативності, яка не має нічого спільного і, можливо, знаходиться у протиріччі з науковими підходами. Відомими представниками цього підходу були Чиселін Б. [181], Р.Кіплінг [187].

2. Антрополого-філософський підхід до вивчення креативності. Проблема антропології креативної людини може бути вирішена за рахунок теорії Кохута-Морено [76]. В основі методу психодрами знаходиться ідеалістичний філософсько-антропологічний погляд на креативність. По цій теорії у кожній особистості наявні п’ять креативних якостей, або “виняткових людських здібностей, орієнтацій”: творча обдарованість і праця; вміння співчувати (емпатія); здатність усвідомлювати обмеженість власного життя; почуття гумору; мудрість. Здібності формуються через трансформацію нарцисизму у досягнення й установки особистості. Цим якостям, згідно Морено, відповідає п’ять етапів рольового розвитку особистості взагалі і креативної, зокрема: 1) ідентифікація дитини з матір’ю, а творчої людини – з Космосом; 2) емпатійна здатність дитини розуміти щиросердечні прояви матері – у творчої людини виявляється у повній віддачі себе природі, Космосу; 3) мати сприймається дитиною як самостійна частина світу. Людина починає усвідомлювати смерть як рівноцінний і реальний полюс; 4) дитина починає сприймати роль іншої людини, може уявити себе в цій ролі і грати її. Творча особистість переносить психічний акцент із власного буття на космічне буття; 5) дитина, граючись, стає здатною увійти у роль іншої людини і з позиції цієї ролі сприйняти себе ззовні. Креативна особистість на ступені мудрості стає здатною ставитися до себе як до Творця, тобто стає здатною до виходу за межі власної особистості.

3. Прагматичний (комерційний) підхід до вивчення креативності. Даний підхід до креативності призвів до формування враження, що вивчення креативності стимулюється винятково комерційними міркуваннями. Основні дослідження направлені на розвиток креативності; створення і використання ефективних прийомів стимулювання креативності. На другому плані знаходиться розуміння механізмів креативності. На даному етапі досліджень такий підхід не має основи у вигляді психологічної теорії, та цей підхід ніколи не досліджувався в межах методології, визнаної науковою психологією. Представниками цього підходу були Едуард де Боно [177], В.Гордон, пізніше Д.Адамс і фон Ек [21].

4. Психоаналітичний підхід до вивчення креативності. Ці роботи з дослідження креативності вказують на важливість як первинного (неусвідомленого проникнення у свідомість), так і вторинного (уважного аналізу інформації в свідомості) процесів. Взагалі базується на окремо взятих прикладах видатних творців. Цей підхід до вивчення креативності базується на концепції З.Фрейда про те, що в креативності є відголос неусвідомлених бажань творця, виражених у суспільно прийнятій формі. З.Фрейд вважав творчу активність результатом сублімації (зміщення) статевого потягу на іншу сферу діяльності: в творчому продукті опредмечується у соціально прийнятій формі сексуальна фантазія. А.Адлер звертав увагу на те, що креативність є способом компенсації комплексу недостатності (неповноцінності), К.Юнг вважав, що вона є проявом колективного несвідомого. Найяскравішими представниками цього підходу були А.Адлер, П.Вернон [162], Е.Кріс, Л.Кубі [167], З.Фрейд, К.Юнг [180].

5. Психометричний підхід до вивчення креативності. Дж.Гілфорд [183] поділив мислення на види: дивергентне і конвергентне. Дивергентне мислення - основа креативності, визначає загальну здатність особистості до породження безлічі рішень однієї задачі. Автором визначені критерії дивергентного мислення:

1. Оригінальність (продукування віддалених асоціацій, незвичайних відповідей).

2. Семантична гнучкість (здатність виділяти різноманітні функції об'єктів і пропонувати нові варіанти їхнього використання).

3. Образна гнучкість (здатність змінювати форму стимулів таким чином, щоб у них відкривалися нові можливості).

4. Семантична спонтанна гнучкість (здатність до загостреного сприйняття недоліків, прогалин у знаннях, відсутніх елементів, дисгармонії) [23].

Особливостями дивергентного мислення є: відкритість, конструктивність, швидкість, гнучкість, оригінальність, легкість і точність.

На відміну від Дж.Гілфорда, що розумів креативність як гіпотетичну структуру (інтеркорреляцію між шкалами тестів), Е.Торренс описав її як реальну відмінність між людьми. Креативність, за Е.Торренсом [205], здатність до загостреного сприйняття прогалин у знаннях, елементів, яких бракує, та дисгармонії. Е.Торренс [206], спираючись на теоретичні моделі креативності Дж. Гілфорда, розробив тести Торренса на творче мислення.

Найкращим виявляється те, що запропоновані тести дозволяють не лише експериментально досліджувати креативність, але й робити ці дослідження компактними, що не потребують спеціального обладнання, та об'єктивними. Проте, як будь-яке неоднозначне явище, у психометризації досліджень креативності негативні наслідки є такі: а) оскільки, згідно з багатьма дослідженнями, психометричні тести креативності є банальним і неадекватним способом виміру творчих здібностей, було припущено, що більш ефективним способом виміру креативності є вивчення творчих продуктів чи результатів креативності (малюнків, коротеньких оповідань); б) згідно з твердженням критиків психометричного підходу до креативності, вимірювальна модель креативності, що базується на оцінці параметрів швидкості, різнобічності, оригінальності й скрупульозності, відображає феномен креативності неадекватно.

6. Когнітивний підхід до вивчення креативності. Підхід до проблеми креативності з позиції пізнання позначає спробу зрозуміти розумові механізми, уявлення і процеси, що лежать в основі творчої думки. Серед робіт, що належать до цього підходу, виділяють три напрямки: 1) дослідження, що проводяться з людьми (Р.Фінке, Т.Вард, С.Сміт [93]), 2) комп’ютерне моделювання творчої думки (набір комп’ютерних програм, котрі моделюють відкриття основних наукових законів) (П.Ланглі, Н.Сімон [170], Г.Бредшо, Дж.Зітков [93]), 3) креативність - це екстраординарний результат, отриманий внаслідок функціонування звичайних когнітивних процесів чи структур, у результаті чого необхідність спеціального вивчення творчості ігнорувалась (М.Воллах, Н.Коган [207], Р.Вейсберг [93]).

7. Соціально-особистісний підхід до вивчення креативності. У цьому підході основна увага сконцентрована на індивідуальних відмінностях, різниці мотивацій та соціокультурному оточенні як джерелах креативності. Соціально-особистісний підхід не приділяє достатньо уваги розумовим явищам і процесам, що лежать в основі креативності. У рамках цього підходу виокремлюють: 1) визначення набору особистісних якостей, що характеризує творчих людей (Ф.Баррон [11], Х.Айзенк [2]); 2) ідеї, що стосуються процесу самореалізації особистості і творчості (А.Маслоу [86], К.Роджерс [120]); 3) проблему взаємодії соціального середовища з творчою діяльністю (Д.Сімонтон [93]).

8. Інтегративний підхід до вивчення творчості. Інтегративні теорії творчості є відносно новим і багатообіцяючим підходом до її вивчення. Саме ці теорії не пов'язані з містицизмом, засновані на психологічній теорії і легко сприймають експериментальні тести, застосовують концепції основного напряму психологічної теорії і проведених досліджень; не намагаються розглянути творчість як особливий випадок звичайних уявлень чи процесів; і що, можливо, найважливіше – вони міждисциплінарні та апелюють до ресурсів різних аспектів психології.

   У межах даного підходу найбільш відомою є інвестиційна теорія креативності Р.Стернберга та Т.Любарта [199]. Дослідники звертають увагу на те, що творчими людьми є особистості, готові й здатні “купувати ідеї за мінімальну ціну, а продавати найдорожче” [199, с.5]. “Купувати за мінімальну ціну” – розвивати ідеї, які ще є невідомими, поки що не користуються популярністю, однак мають потенційну можливість подорожчати. Коли саме ці ідеї вперше пропонують суспільству, вони часто зустрічають недовіру. А коли творча особистість все ж таки “продає їх дорого“, вона рухається далі, до наступної нової ідеї. Відповідно до інвестиційної теорії, для креативності необхідна наявність шести специфічних, але взаємопов’язаних джерел: а) інтелектуальні здібності, б) знання, в) стилі мислення, г) особистісні характеристики, д) мотивація, е) оточення (середовище). Представниками цього підходу є Х.Грубер [182], Т.Любарт, Р.Стернберг [199], Т.Тардиф [202] та інші.

Отже, існують різноманітні підходи до розгляду проблеми креативності, оскільки сфера креативності є складною для досліджень і викликає безліч суперечок [143]. Креативність, яку розглядають різні дослідники, постає у вигляді частин головоломки, скласти яку воєдино ще ніхто не зміг. В.М.Дружинін вважає [44], що простіше було б затвердити деякі положення і дати визначення основним поняттям, ніж розглядати погляди різних авторів на креативність.

В Україні за останні роки було лише 13 дисертаційних робіт, які досліджували сучасні напрямки вивчення креативності. Серед них - дослідження креативності учнів, студентів, керівників і можливостей його розвитку за допомогою тренінгів, мозкового штурму, дискусій, рішення проблемних ситуацій [31; 145; 151; 164]. Також вивчався вплив уявлень і різних способів поведінки вчителів на розвиток креативності учнів, як у звичайних класах, так і у творчо орієнтованих [22]. Є роботи присвячені вивченню зв’язку рівня креативності і рівня розвитку уяви, творчості у мисленні й особистісних якостях, наукових досягнень і особливостей робочого клімату в колективі [22; 53; 58; 92; 137; 153; 155; 159].

Загалом, на нашу думку, можна визначити, що креативність є інтегративною якістю особистості, яка є суб’єктивною передумовою і одночасно показником творчості в усіх сферах діяльності особистості.

Відповідно до другого завдання даного підрозділу, ми вважаємо, що прояви креативності, виходячи з логіки нашого дослідження, слід аналізувати за чотирма основними взаємопов’язаними аспектами (рис. 1.1):

а) процесуальний рівень;

б) результативний рівень;

в) особистісний рівень;

г) інтерактивний рівень [31; 56].

Процес

Особистість Результат

Соціум

Рис. 1.1 Інтегративна схема аналізу проявів креативності особистості

Як випливає з даної схеми, прояви можуть своєрідно виявлятися на кожному з указаних рівнів (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1