Шляхи розкриття учням поняття « виразне читання »

Від учнів треба добиватися виразного читання будь-якого твору: різного жанру і розміру. Вираз­ною має бути і декламація віршів, тобто виголошення вивченого напам'ять віршованого тек­сту. Успішне володіння навичками виразного читання не­обхідно застосовувати і в усних розповідях: переказуваннях, словесному малюванні та ін. Треба прагнути до того, щоб будь-яке усне висловлювання учня було і логічно струн­ким, і виразним.

Однак, щоб читання чи розповідь учнів відповідали ви­могам виразності, необхідно передусім розкрити їм зміст терміна «виразне читання». Практика школи дає чимало прикладів нерозуміння учнями того, в чому сутність вираз­ного читання як якості прочитування тексту. Надто поши­рений погляд, за яким читати виразно означає читати з підвищенням голосу. Практично це доходить до звичайного крику.

Треба всіляко розвіювати таке уявлення про виразність читання. Для цього вчитель повинен з перших днів навчан­ня дітей показати їм, що сила і висота голосу при читанні усному мовленні. Будь-який текст читається або декламу­ється без напруги. Найбільш переконливою ілюстрацією цього може стати читання чи декламація вірша, адже, як свідчить шкільна практика, саме вірші діти намагаються прочитати незвично. А це незвичне читання стає, просто викрикуванням слів і речень. Декламатор піклується не про чіткість проговорювання кожного звука, складу, слова, речення, а лише про голосне промовляння тексту.

Крім показу того, як слід читати віршовані твори, не завадить застерегти школярів від читання з напругою голо­су. Потреба у такому попередженні виникає і тоді, коли діти на початковому етапі навчання з голосу вчителя за­учують вірші напам'ять, і коли учні, навчившись вільно читати, поповнюють арсенал вивчених поезій.

Отже, з перших кроків знайомства дітей з голосним від­творенням друкованого тексту учні усвідомлюють, що ви­разне читання — це не напружене, сильне читання чи про­казування тексту на високих нотах. Тому перше, що потріб­но від них вимагати при читанні і декламації,— не кричати. Читати треба таким голосом, яким ми користуємося при усному спілкуванні.

Ця вимога, однак, потребує пояснення. Сила голосу у дітей різна. Відомі випадки, коли через слабкий, тихий голос окремі учні читають так, що не всі їх чують. І не дивно, адже і в повсякденному житті вони говорять ледве чутним голосом. Зрозуміло, з цим миритися не можна. У всіх учнів слід виробляти навички говоріння і читання, добре чутних у приміщенні класу. Як цього досягти? Насампе­ред — розвивати дихання.

Розвиток дихання — одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід сказати, що для поповнення легень повітрям, необхід­ним для читання, потрібно використовувати паузи — ве­ликі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати по­вітря не тільки по закінченні речення, а й до його завер­шення, використовуючи короткі зупинки.

Крім настанов щодо правильного дихання слід застосо­вувати вправи для його розвитку. Серед них — гра в за­гадки, скоромовки; заучування і проговорювання при­слів'їв і приказок.

Загадки представлені в читанках і збірниках творів для самостійного читання — «Веснянці», «Джерельці» та ін. їх слід активно вводити в роботу з дітьми.

У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і до­ступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми від­повідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчати такі фрази-скоромовки, як «На дворі трава, на траві дрова». В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу «Летів перепел перед пе­репелицею, перед перепеленятами», «Вибіг Гриша на до­ріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з доріжки Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку». Такого типу скоромовки, очевидно, немає потреби пояснювати. Усі слова і будова речень зрозумілі дитині семи-восьми років. Проте частіше доведеться працювати із скоромовками, зміст яких необ­хідно розкривати. І це обов'язково треба робити. Не можна залишати без розкриття семантику слів, наприклад, у таких скоромовках, як «Був собі цебер та переполуцебрився на маленькі переполуцебренята і була собі макітра та переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята». Прока­зування скоромовок розвиває дихання.

Увага до розвитку дихання зумовлена тим, що володін­ня ним становить необхідну передумову виразного читан­ня. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голосовими даними: промовляти слова повним голосом чи пошепки, високим чи низьким тоном.

Що змушує змінювати голос? Іноді неоднаковими голо­сами треба передати мовлення різних дійових осіб. Наприк­лад, при читанні казки «Рукавичка» діти самі скажуть, що слова вовка і ведмедя годиться проказувати грубим, тобто низьким, голосом. А коли діти опрацьовуватимуть казку «Колосок», то їм можна запропонувати подумати, як краще прочитати — низьким, грубим чи, навпаки, високим, пис­кливим голосом — слова мишенят. Учні, безумовно, зна­йдуть відповідну висоту звучання словам, що їх промовля­ють мишенята. Треба лише стежити за тим, щоб відповід­ний тон звучання витримувався протягом усього твору.

Уміння варіювати своїм голосом діти можуть продемон­струвати і при читанні творів позакласного читання. Так, учні покажуть необхідність різними тонами забарвлювати слова персонажів казки «Вовк та козенята» з книги для са­мостійного читання «Веснянка».

У дітей слід розвивати чуття тексту, в якому самі слова вказують читачеві, як треба вимовляти фрази — голосно чи тихо, швидко чи повільно. Для ілюстрації можна звер­нутись до тексту української народної казки «Вовк та ко­зенята» (2 клас), у якій учні звернуть увагу на те, як звертався Вовк до козенят: «Підбіг до хатинки й завив грубим голосом».

Пильне прочитування тексту підкаже, яку силу голосу пропонує автор.

Коли уважно вчитуватися в зміст твору, то легко усві­домити обставини, в яких відбувається дія, і стан персона­жа. Усе це не можна не враховувати при читанні. Ось учні читають, наприклад, четверту частину оповідання М. Вовчка «Кармелюк»: «Однієї такої ночі, як усі спали, з'явився Кармель, задиханий, зморений, потомлений, ледве зміг слова промовляти: — Гонять мене, як хижого звіра, Мару­се, — промовив Кармель. — Вже три дні і чотири ночі ті­каю, не зупиняючись... товаришів розпустив...». Поза всякого сумніву, слова Кармеля діти прочитають пошепки, якщо вчитель націлить їхню увагу на те, що події твору під­казують необхідність голосом відтворити стан героя.

Такими є загальні вимоги до виразного читання, розу­міння яких допоможе учням усвідомити поняття «виразне читання». Дотримуючись їх, вони зможуть прочитати чи про­декламувати текст відповідно до авторського задуму, жан­ру твору і описуваних подій.