Особливості виразного читання поетичних творів

Викладені щойно вимоги інтонаційного оформлення стосуються читання творів будь-яких жанрів, у тому числі і віршів. Але як ритмізовані і зарифмовані одиниці тексту з своєрідною сис­темою записування вірші мають і специфічні ознаки читання й декламації. Ці ознаки школярам невідомі. Тому якщо дітям не пояснити, як слід озвучувати поетичний твір, вони його читатимуть відповідно до своїх уяв­лень.

Оскільки строфа поділена на рядки, то ці рядки, за пере­конанням дітей, необхідно виділяти. Інакше не вийде вірш. Саме тому учні при читанні поезій схильні «відрубувати» рядки. Тим часом цього не можна припускати.

Щоб зберегти своєрідність поетичного твору, робляться паузи в кінці рядка незалежно від того, закінчується в цьому місці чи не закінчується речення. Але, як правило, робляться незначні паузи. Вони надають прочитуваному специфічного колориту віршованої передачі думки. Якщо кінець рядка збігається із закінченням розповідного ре­чення, то перед паузою, зрозуміло, голос знижується. Коли ж рядок завершується питальним знаком чи знаком оклику, то голос у цьому разі підвищується. А як же бути з віршо­ваним рядком, яким речення не закінчується, але в кінці якого, як сказано вище, рекомендується зробити незначну зупинку? Пауза тут потрібна. Але перед нею не можна при­пускати зниження голосу, оскільки ж речення не закін­чується. Тому, хоч пауза й розчленовує речення на кілька частин, зміст й інтонаційний малюнок його не розрива­ються.

Щоправда, у навчанні дітей інтонувати кінець фрази учителя підстерігає неприємність іншого роду. У значної частини учнів спостерігається, як прийнято говорити, «ковтання» кінцевої частини слова: окремих звуків, складів і навіть знезвучення цілих слів. Воно помічається, коли завершується речення, а найчастіше — весь віршований твір, особливо при читанні його напам'ять. Щоб запобігти цьому, методика пропонує зосередити увагу на поясненні того, що виразність читання полягає в повноцінному про­читуванні чи декламації всього тексту від початку до кінця. Ясна річ, що крім застереження необхідний конкретний показ, як уникнути «ковтання» кінцевих слів.

Виразному проказуванню останнього слова сприяє пауза, яку можна вжити перед його вимовлянням:

Ось і ти часу не гай —

будь, як хлопчик / Помагай!

Корисно буде, якщо учні навчаться під кінець твору не знижувати голосу, а навпаки — заключні слова про­говорювати з наростанням завершальної інтонації. По­казати це можна на рядках вірша С. Олійника «Наші мами»:

Хай усі / запам'ятають: //

і листи, / і телеграми /

шліть туди,/де їх чекають,//

виглядають // ваші мами!

Слова «виглядають ваші мами!» доцільно прочитати з поступовим наростанням голосу. Останні слова рекомен­дується вимовляти за складами у розтяжку, наприклад:

шліть туди, / де їх чекають, //

виглядають // ва-ші ма-ми!

Отже, можна й потрібно застосовувати різні прийоми проказування завершальних слів речень і цілого тексту. Важливо, щоб вимога «не ковтати» закінчення фраз була усвідомлена учнями. Роботу над дотриманням цієї вимоги не можна послаблювати протягом усього часу навчання.

Як у прочитуванні прозових творів, так і при читанні, а особливо при декламуванні віршів невиразність дається взнаки, коли перелічуються однорідні члени речення. Вражає одноманітність інтонації: однорідні члени речення промовляються скоромовкою. Тим часом для проказування повторюваних слів, переліку назв предметів і дій існує вимога, яка не повинна бути таємницею для школярів. Вона формулюється так: повторювані і перелічувані слова не вимовляються з однією і тією ж інтонацією. Залежно від тексту їх рекомендується прочитати (продекламувати) з наростаючим підвищуванням чи понижуванням тону, вимовити з різним темпом, з різною висотою голосу. У вірші І. Франка «Навесні» є кілька однорідних членів речення — означень, підметів, додатків:

Надійшла весна прекрасна,

многоцвітна, тепла, ясна,

ніби дівчинка в вінку,

ожили луги, діброви,

повно гомону, розмови

і пісень в чагарнику.

Підходить кілька варіантів їх читання: 1) вимовити з наростанням голосу; 2) проказати перші слова з деяким наростанням тону, а інші — за складами.

Різної тональності слід надавати вимові повторюваних фраз, з яких починається нова частина твору, як-от у вірші П. Воронька «Осінь». У ньому тричі звучить фраза «Ходить осінь по току». Відповідатиме задумові автора такий спосіб читання, при якому кожне повторення вимовлятиметься з більшою звучністю. Так буде досягнута кульмінація пере­ліку того, що дає осінь, щедра, золота.

Вдосконаленню навичок читання віршів і їх декла­мації має сприяти участь учнів у різних позакласних за­ходах: ранках, святах. До цього по можливості слід залучати всіх учнів.