Методика викладання української мови як науки

Щоб успішно навчати дітей, треба: 1) визначити зміст навчання, 2) мати матеріал для роботи з уч­нями, 3) розробити методи (тобто способи досягнення певних результатів у вивченні навчальної дисципліни) і прийоми викладання предмета.

У яких документах усе це втілюється і в межах якої науки вони опрацьовуються?

1. Зміст навчання дітей української мови у кожному з чотирьох класів визначає програма з української мови. У ній дано перелік того, чого слід навчати учнів 6—10-річного віку і якого результату треба досягти.

2. Наповнення цього змісту конкретним навчальним матеріалом представлене в букварі, читанках, підручни­ках з української мови і в книгах для поза класного чи­тання.

3. Рекомендації і вказівки, як працювати на уроках з цими матеріалами, які методи і прийоми раціонально ви­користовувати в навчальному процесі для досягнення ос­вітньої і виховної мети, викладаються у посібниках для вчи­телів.

Усе це: зміст навчання, втілення його у підручниках і форми організації навчального процесу в 1—4 класах опрацьовує методика викладання української мови у по­чаткових класах як одна із дисциплін.

Яке ж її місце серед інших наук?

Методика викладання мови — педагогічна наука. Пе­дагогічною вона вважається тому, що предметом її до­слідження є процес оволодіння українською мовою в умо­вах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодіння). А навчання разом з вихованням, як відомо, становить зміст педаго­гіки. Але оскільки йдеться про оволодіння українською мовою, то методика мови, будучи педагогічною наукою, розробляє теорію викладання саме української мови (тобто процес навчання української мови).

Теорія викладання мови формується на основі дослі­дження закономірностей навчального процесу: його місця у навчанні дітей, застосування організаційних форм (ме­тодів, прийомів) у викладанні рідної мови. Узагальнені дані про способи навчання дітей становлять теоретичну базу методики. Ґрунтуючись на теоретичних засадах, ме­тодика визначає вимоги до того, 1) чим повинен керуватися вчитель і 2} що йому брати з методичного арсеналу для практичного здійснення пізнавальної діяльності учнів і досягнення виховної мети навчання.

Отже, методика мови, як і методика будь-якої іншої дис­ципліни, складається з двох частин. Одна з них — теоретич­на, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає іс­торію виникнення і розвитку методів початкового навчан­ня, визначає структуру і форми організації навчального процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників з мови. Друга — прак­тична, яка пропонує конкретні методи, прийоми навчання і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» учительської праці. Обидві ці частини складають єдине ціле. Вони невідривні одна від одної. В єдності вони представлені й у цьому посібнику.

Теоретичні засади методики і конкретні способи викла­дання формуються у шкільній практиці. На ній же вони перевіряються й апробуються, тобто схвалюються. Мето­дика спирається на вивірений досвід: бере на озброєння позитивне, зважає й на негативне, адже воно теж повчаль­не. Ясна річ, методика залучає до свого арсеналу лише найдоцільніші методи і прийоми навчання, за потреби вносячи корективи в свою теорію.

Отже, сказане можна узагальнити так: методика викла­дання української мови в початкових класах — це педаго­гічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів І—4 класів і рекомендує найефективніші методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молод­ших школярів, формування у них засобами мови і літера­тури наукового уявлення про мову як знакову систему.

У цьому посібнику йдеться про методику викладання української мови у школах з українською мовою на­вчання.

Методику рідної мови створюють не тільки науковці. Активними дослідниками незвіданих стежин, діяльними помічниками вчених у перевірці нових ідей виступають учителі, їх навчальна робота. Тепер стає зрозумілим, чому так настійно лунає заклик перетворювати школи в ла­бораторії наукових досліджень, а вчителів залучати до експериментальної роботи.

Утвердження добрих традицій школи і пошуки нових, досконаліших форм викладання в школі — це і є дослід­ницька діяльність, у якій виявляється творчість педагога. А у творчості — його зростання. Вчитель — активний бо­рець із застоєм і формалізмом, як і непримиренний супро­тивник безпідставних новацій. Бути таким має кожен су­часний класовод. І до цього необхідно готуватися випуск­никові педагогічного інституту, педагогічного училища.