Вироблення навичок виразного читання Що таке « виразне читання » вчителя?

У шкільній практиці часто змішують терміни «художнє читання» і «виразне читання». Для цього є пев­ні причини. І художнє, і виразне читання є видами вико­навського мистецтва, тобто видами майстерності читати вголос художні твори з дотриманням інтонації, що відпові­дає змісту і втілює його. Значить, те й інше читання — це мистецтво майстерно читати художній твір. А оскільки це так, то їх об'єднує і наявність однакових прийомів вираз­ного втілення літературного твору в звучному слові. Так, щоб виразно (чи художньо) читати, треба навчитись відпо­відно інтонувати спокійну або схвильовану розповідь, пи­тання чи відповідь, здивування або радість. Виразним (ху­дожнім) читання вважається тоді, коли читець володіє своїм голосом так, що там, де треба, може посилити чи по­слабити його, в змозі змінити тембр (забарвлення) і темп (ступінь швидкості) читання відповідно до змісту прочиту­ваного. У цьому збігаються терміни «художнє» і «виразне» читання.

І все ж для ототожнення цих понять (тобто для того, щоб вважати їх однаковими) немає достатніх підстав.

По-перше, вони закріплюються за різними сферами за­стосування. Художнє читання належить до розряду сце­нічної діяльності. Художньому читанню навчають читців-професіоналів, акторів драматичних театрів.

Виразне читання закріпилося за вузівською і шкільною практикою. Підготовка вчителів початкової школи передба­чає навчання їх виразного читання. Вони, в свою чергу, прищеплюють його дітям. Значить, виразним читанням, хоч і в різній мірі, мають володіти вчителі й учні.

По-друге, у кожного з названих читань виробилися специфічні завдання, які не дозволяють ставити знак рів­ності між ними.

Мета актора-декламатора — читанням твору справити емоційний вплив на слухача. Досягається це високою май­стерністю актора, який своїми діями на сцені передає життя героїв твору. Але, даючи слухачам цілісне сприйман­ня твору, він залишає їм самим розібратися в ідеї твору, в діях його персонажів.

Виразне читання вчителя покликане здійснювати інші завдання. Для вчителя читання твору — це і прийом для розкриття його ідейно-художнього змісту, для збудження відповідних почуттів, естетичного виховання дітей. Водно­час це і спосіб навчити учнів: аналізувати літературний текст, пізнати характер дійових осіб, сприймати його ху­дожні і жанрові особливості, виявити ставлення до зобра­жуваного. Виразне читання вчителя — це і засіб прищеп­лення дітям навичок читати виразно. Значить, до виразного читання вчителя не можна ставити такі ж вимоги, як до ху­дожнього читання актора. Від учителя не слід вимагати, щоб він, як актор, вживався в образ, домагався його сце­нічного розкриття.

Виразне читання вчителя — не художнє читання май­стра слова на сцені. Проте воно є виконавським мистецтвом, володіти яким він зобов'язаний відповідно до характеру своєї професії. Учитель зобов'язаний знати закономірності виразного читання, досконало володіти технікою читання, тобто умінням чітко і ясно відтворювати текст прочитаного твору. Без виконавської майстерності не уявляється навчан­ня дітей цьому виду мистецтва. Для учнів виразне читання вчителя — це зразок, на якому вони вчаться, якому наслі­дують.

Володіння прийомами виразного читання проявляється при читанні конкретних текстів, своєрідних змістом і будо­вою, жанровими і художніми особливостями. Тому методи­ка читання рекомендує вчителеві ретельно готуватися не тільки до організації і проведення уроку, а й до виразного прочитування твору.

Успішному виразному відтворенню тексту сприятиме: а) осмислення його авторського задуму; б) розмітка тексту позначками пауз, логічних наголосів, підвищень і знижень голосу тощо, завдяки яким створюється, образно кажучи, партитура прочитуваного; в) кількаразове читання вголос. Такої підготовчої роботи вчителя вимагає методика мови як навчальна дисципліна.

Разом з цим методика застерігає педагога від сліпого наслідування акторським прийомам читання творів. По-перше, виразному читанню в класі протипоказане застосу­вання міміки, по-друге, в передачі драматичних ситуацій учитель повинен уникати перебільшеного їх емоційного відтворення голосом, що цілком правомірно при сценічному виконанні. Ці вимоги легко пояснити. Виразне читання в школі покликане передусім донести до свідомості учнів зміст твору. Тому стає зрозумілим, що вчитель при читанні твору повинен слідкувати за тим, як діти сприймають твір (розуміють чи не розуміють його), при потребі зупинитися, робити довші, ніж актор на сцені, паузи, а в окремих випад­ках навіть повторювати деякі абзаци, речення твору.