Методика вивчення числа іменників

Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже прак­тично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька — ляльки, яблуко — яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.

Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1—2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зразком (ге­рой — герої, мишенята — мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один — багато.

Терміни однина/множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1—2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у 3 класі продовжується формування понятті «число іменників» на більш високому рівні.

Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:

якщо іменник означає назву одного предмета, він ужи­вається в однині (книга, олівець, стіл);

якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він уживається в множині (книги, олівці, сто­ли);

не всякий іменник, що має форму множини, називав кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

не всяк й іменник, що має форму однини, становить со­бою назву одного предмета (коріння, студентство).

У процесі роботи над числом іменників учитель має сфор­мувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множи­ні за значенням і закінченням; 2) утворювати форму мно­жини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) пра­вильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходить у та­кій послідовності.

Спочатку вчитель організовує спостереження за сло­вами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта — парти, хлопець — хлопці, лінія — лінії, море — моря.

Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки — другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висно­вок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів — у множині.

Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато), слід зо­рієнтувати їх на врахування формального показника одни­ни і множини — закінчення (книга — книги, ліс — ліси).

Визначаючи число іменників, учні повинні дотримува­тися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи біль­ше предметів називає слово; 2) визначити закінчення імен­ників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розши­ренням у дітей уявлення про число, зокрема в іменників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність пред­метів.

Як можливі варіанти організації спостереження за та­кими іменниками можна виконати будь-яку з наведених нижче вправ:

• вчитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення чис­ла за принципом один — багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до вис­новку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;

• вчитель, пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море, вікна, моря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до якого стовп­чика віднести останні іменники? Можна очікувати, що уч­ні, враховуючи відомі їм критерії один — багато і закін­чення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод про­понує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, він приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.

Аналогічно вчитель знайомить учнів і з тими іменника­ми, що мають тільки форму однини.

Збірні іменники типу каміння, коріння, дітвора в уяв­ленні молодших школярів можуть асоціюватися з множи­ною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для мно­жини — слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини — коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої) є формою множини від корінь (він, мій).