logo search
лекции мпуя

Граматичний і антиграматичний напрями в методиці навчання орфографії

Починаючи з 40-х років XIX ст. в методиці навчання орфографії намічаються два протилежні напрями — граматичний і антиграматичний. Прибічники кожного з них

по-різному ставились до питання про роль граматики в на­вчанні орфографії.

Основоположником і яскравим виразником граматичного напрямку у вітчизняній методиці був К. Д. Ушинський. Думки видатного педагога про свідоме походження навичок письма дозволяли йому уявити засвоєння орфографії як процес, тісно пов'язаний з роботою мислення, спрямова­ного на аналіз граматичних і орфографічних правил. Важливу роль у формуванні орфографічних навичок К. Д. Ушин­ський відводив системі орфографічних вправ, які закріп­люють рефлективні зв'язки. Однією з умов ефективності орфографічних вправ К. Д. Ушинський вважав зв'язок їх з розвитком мовлення.

Антиграматичний напрям в методиці навчання орфо­графії був започаткований у німецькій педагогіці. Там па­нівною теорією була механістична. Вважалося, що право­писом можна оволодіти шляхом довготривалого механічного списування, яке приймалося за основний метод навчання грамотного письма. Родоначальником цієї теорії був німець­кий педагог Борман. Він вважав, що в основі засвоєння орфографії лежить процес повільного нагромадження зо­рових образів слів, яких діти набувають тільки завдяки зору. Тому Борман закликав учителів уберігати учня від усякого неправильно написаного слова.

К. Д. Ушинський різко виступив проти теорії Бормана. Німецьким педагогам він протиставляє свою теорію утво­рення орфографічної навички, основаної на знанні грама­тики і орфографії.

Прибічниками граматичного напряму були такі послі­довники К. Д. Ушинського, як М. О. Корф, Д. І. Тихомиров, А. Соболєв. Вони багато зробили для розвитку теорії сві­домого формування орфографічних навичок, зокрема внес­ли багато нового в розробку видів орфографічних вправ. Найважливіше було те, що вибір того чи іншого виду вправ ставився ними в залежність від особливостей орфограми. Однак якщо К. Д. Ушинський основу своєї системи вправ бачив у розвитку мовлення, то для його послідовників ос­новний зміст вправ полягав у вирішенні орфографічних задач. Тому орфографічні вправи виявились у них відірва­ними від розвитку мовлення.

Практика навчання незабаром показала помилковість їх позицій. Багато вчителів, які сумлінно вивчали з учня­ми орфографічні правила, стали помічати, що учні добре пишуть диктанти, але припускаються помилок під час напи­сання переказів, творів. Тому серед практиків виник рух «на захист живого слова», прибічником якого став відо­мий вчений В. Г. Шереметєвський.

Однак він не лише виступив на захист роботи з розвитку мовлення, а й став заперечувати взагалі принцип навчання орфографії на граматичній основі. Так в кінці XIX — на початку XX ст. зародився антиграматичний напрям в Ро­сії. Представниками його стали, крім В. Шереметєвського, М. Бунаков, К. Житомирський та І. Соломоновський. Вони обстоювали думку, що орфографія засвоюється лише ме­ханічним шляхом, а вивчення правил завдає тільки шкоди.

На захист граматичного напряму в методиці навчання орфографії у 1912 р. виступає відомий педагог І. Т. Костін, У книзі «Правопис і експериментальна психологія» він різко критикує тих, хто намагається перенести механічні методи, які були поширені в німецькій школі і пропаган­дистами яких стали у цей період Лай і Мейман, на росій­ську орфографію. Він звертає увагу на природу російсько­го правопису, на флективне багатство мови, підкреслює, що метод механічного списування не відповідає лінгвістич­ній природі російської орфографії.

У наступні роки педагоги-практики, керуючись «педа­гогічним чуттям», хоч і не відкидали цілком антиграматичної теорії навчання орфографії, однак вносили в неї суттєві корективи, зокрема визнавали правомірними не лише спи­сування, а й такі види роботи, як пояснювальний і зоровий диктанти.

Відомий методист В. Л. Фльоров, автор тогочасних букварів і книг для читання, визначає, що сліпе копію­вання зразків механічним списуванням не дало бажаних результатів. Він висуває ідею «свідомого» списування. Вва­жає, що успішності в навчанні орфографії можна досягти тільки тоді, коли учні осмислюватимуть те, що списують. На той час ця думка була прогресивною.

Ідеї граматистів стали широко розвиватися в радянській школі.

У 30-х роках у школі був введений систематичний курс граматики. Паралельно з граматикою, вводились орфографічні правила та вправи для їх закріплення. У радянській дидактиці міцно утвердилась вимога будувати навчання правопису на основі свідомої і активної діяльності учнів. Велику роль у відродженні і розвитку ідей граматистів відіграв відомий радянський вчений О. М. Пєшковський.

Сучасна методика орфографії також будується на основі знань з фонетики та граматики. Широкий розвиток в ній одер­жали думки послідовників К. Д. Ушинського про залежність методики навчання орфографії від лінгвістичної природи написань.

Разом з цим у методиці орфографії не відкидається зна­чення зорового фактора, моторного (рухи руки під час письма), слухових і кінестетичних (артикуляційних) від­чуттів. «Слух, мовнорухові сприйняття, зір, рукорухові відчуття — все це важливі передумови правильного письма» — зазначав М. С. Рождественський.