2.3. Навчальні плани і програми для початкових шкіл

Зміст шкільної освіти відображений у нормативних документах: навчальних планах і програмах для загальноосвітніх шкіл різного типу.

Навчальний план — це державний документ, в якому визначено перелік навчальних предметів, їх розподіл за роками навчання, кількість годин на тиждень.

В СРСР діяли єдині для всіх загальноосвітніх шкіл навчальні плани. Вивчення предметів, зазначених у них, було обов'язковим на всій території країни незалежно від особливостей республік. Зміни в переліку предметів за класами, кількості годин на їх вивчення відбувалися директивне, за вказівками союзного Міністерства освіти, як правило, без наукового обґрунтування. Щоб при­вести навчальні плани у відповідність з досягненнями розвитку науки, із змінами у суспільстві, переважно їх доповнювали новими предметами або збільшували кількість годин. Це, зрештою, призводило до великого перевантаження учнів.

Навчальний план дає концентроване уявлення про загальну концепцію освіти, яка постійно оновлюється. Питання побудови навчальних планів належить до дискусійних в усьому світі.

Зокрема, дискутуються питання про те, як доцільніше складати плани — за окремими предметами чи комплексами й інтегрованими курсами, які предмети мають становити мінімум на кожному ступені навчання, які з них обов'язкові, а які — вибіркові тощо.

Теоретичні основи побудови навчальних планів стали об'єктом активних досліджень порівняно недавно — починаючи з 80-х років (В.С.Ледньов, І.К.Журавльов, В.В.Краєвський).

Реформування суспільства закономірно зумовлює перегляд навчальних планів відповідно до нових цілей і змісту освіти на нових теоретичних засадах.

Принципові зміни у підходах до складання навчальних планів сталися в 1989 році. За основу було взято новий підхід — урахування інтересів суспільства, держави, національних особливостей і потреб особистості. Відповідно до рівнів управління народною освітою в навчальному плані йшлося про три компоненти змісту загальної середньої освіти: союзно-республіканський, республіканський і шкільний.

В умовах державного суверенітету нашої держави і створення національної системи освіти Міністерство освіти України, опрацьовуючи нові навчальні плани, з 1994/95 навчального року запропонувало основні, базові варіанти для масових шкіл і гімназій та ліцеїв. Навчальні плани мають створити передумови для здобуття всіма учнями повноцінної освіти з урахуванням державних вимог, особливостей регіону і школи. Цьому сприяє виділення в плані двох компонентів: державного і шкільного.

Державний компонент має забезпечити соціальне необхідний для кожного школяра обсяг і рівень знань, умінь і навичок, потрібних для всебічного розвитку. Він включає: мовно-літературну освіту, математику (з основами інформатики), суспільні, природничі, естетичні та оздоровчо-трудові дисципліни.

Час між предметами "Музика" і "Образотворче мистецтво" кожна школа розподіляє самостійно, враховую­чи кадрові можливості. Замість предметів "Образотворче мистецтво" і "Праця" може бути інтегрований курс "Художня праця", замість "Музика" і "Фізкультура" — "Музика і рух".

Шкільний компонент складається з вибірково-обов'язкових предметів, курсів за вибором учнів і факультативів, додаткових занять і консультацій. Його мета — сприяти диференціації навчання, врахуванню регіональних умов та індивідуальних особливостей школярів. Цей навчальний час школа використовує на свій розсуд для поглибленого вивчення окремих предметів, індивідуальних занять.

Для початкової школи державний компонент передбачає вивчення учнями державної мови, математики, музики і образотворчого мистецтва, фізичної культури, природознавства, трудове навчання. Орієнтовне співвідношення між предметами: гуманітарний блок — 40-46%, природничо-математичний — 30-35%, естетичний — 7-11%, оздоровчо-трудовий — 16-20%. Такі співвідношення у змісті початкового навчання характерні для багатьох країн.

У школах з неукраїнською мовою навчання час між предметами гуманітарного циклу розподіляється дещо інакше, оскільки, починаючи з першого класу, вивчається державна мова.

Шкільний компонент у навчальних планах для початкової школи може бути представлений вивченням іноземних мов або мов інших народів України, україно(народо)знавством, етикою, додатковими годинами на вивчення інших предметів, які відповідають регіональним особливостям, можливостям школи і за­питам учнів (скажімо, заняття з валеології, охорони здоров'я). На шкільний компонент пропонується кількість часу у межах 20% від загальної кількості годин.

Може бути кілька варіантів навчальних планів, їх складають на основі базового плану з урахуванням типу школи, вікових можливостей дітей, ліміту навчального часу, додержання принципів наступності і послідовності. Самостійний вибір школами навчальних планів і програм — крок до реальної демократизації освіти. Ці документи кожна школа затверджує на своїй педагогічній раді.

Однак будь-який вибір має створювати передумови для повноцінного засвоєння учнями тих предметів, які відображають базовий рівень початкового навчання.

Індивідуальне навчання дітей здійснюється за спеціальними планами, які школа розробляє з урахуванням індивідуальних потреб учнів.

У кожній школі залежно від місцевих умов та з урахуванням санітарно-гігієнічних вимог педрада визначає режим навчально-виховної роботи. При запровадженні 5-денного робочого тижня навчальне навантаження не повинно перевищувати у перших класах 20 годин, у других — четвертих — 22. Для дітей, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, а також інших учнів з ослабленим здоров'ям рекомендується щадний режим (Інструктивний лист МО України від 01.06.92 р. № 1Д9-43).

До кожного навчального предмета розробляється навчальна програма, що визначає його зміст, представлений тематично.

Усі функції змісту початкового навчання мають відображатися в програмі повно і конкретно. Повнота передбачає включення до програми з урахуванням специфіки предмета всіх необхідних елементів змісту: знань, умінь, способів дії, досвіду творчої діяльності. Конкретність програми виявляється у відображенні змісту освіти в єдності з процесом навчання, тобто вона має містити короткі вказівки на те, що, в якій послідовності і як має вивчатися.

У програмі виділяються базові поняття предмета, обґрунтовуються їх необхідність, достатність, послідовність з точки зору наступності й сензитивності розвитку дітей.

Навчальні програми для початкової школи мають таку структуру: пояснювальна записка, опис змісту у діяльності з даного предмета за розділами чи темами, основні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець навчального року.

У пояснювальній записці розкриваються цілі та завдання вивчення даного предмета, його роль для початкової школи, коротко характеризуються основні методичні принципи його засвоєння.

Наприклад, у пояснювальній записці до програми з мови, правопису і розвитку мовлення вчитель спочатку ознайомлюється з чітко визначеною метою цього предмета. Зокрема, молодші учні мають опанувати знання про зв'язне висловлювання (текст) та сукупність мовленнєвих умінь, необхідних для спілкування в усній і писемній формах, а також комплекс елементарних знань і вмінь з різних розділів мовної теорії.

На жаль, у сучасних програмах немає вказівок на те, що в них можна змінювати. Скажімо, в програмі з природознавства можна було б зазначити варіанти часу на вивчення великих тем, дати додаткові вказівки щодо врахування регіональних особливостей. Майже немає вказівок на внутріпредметні зв'язки, що ускладнює організацію процесів узагальнення та систематизації виучуваного матеріалу. Вчителеві доводиться самостійно визначати, який матеріал і коли треба зіставляти, різнобічно аналізувати й узагальнювати.

Контролюючі функції програми розмежовано на дві частини: "учні повинні знати" і "учні повинні вміти". Зіставивши зміст цього розділу програми по класах, учитель може з'ясувати, що нового в цих вимогах додається кожного року, визначити об'єкт контролю з кожної теми.

Збірник програм для І-III і І-IV класів відкривається розділом "Формування загальнонавчальних умінь і навичок". Учителеві важливо усвідомити, що ці вміння і навички формуються на міжпредметній основі протягом усього періоду початкової школи відповідно до можливостей програмного матеріалу з різних предметів, урахування попереднього рівня оволодіння ними. Цей розділ, розроблений О.Я.Савченко, у 1985 р. був уперше включений до державних програм початкової школи.

У процесі реформування змісту початкової освіти уточнюються навчальні плани і програми: перелік і зміст державного (базового) компонента, час на вивчення предметів, досліджуються можливості відображення в нормативних документах шляхів гуманітаризації, диференціації, інтеграції освіти.