Основні періоди й етапи навчання грамоти

Процес навчання грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом ділиться на три періоди — добукварний, букварний та післябукварний. Кожен із них реалізує відповідні програмні вимоги.

ДОБУКВАРНИЯ ПЕРІОД

У добукварний період навчання грамоти реалізуються важливі навчально-виховні завдання з рідної мови, які носять підготовчий характер.

Формування загальнонавчальних умінь і навичок

Протягом першого місяця навчання, який відповідає добукварному періодові, у шестирічних першокласників необхідно виробляти найважливіші уміння й навички загальнонавчального ха­рактеру. Це передусім такі організаційні та загальномовленнєві уміння й навички: а) зосереджено слухати вчителя і однокласників; б) відповідати на запитання педагога; в) вчасно і правильно виконувати його завдання і розпо­рядження, висловлені не тільки в індивідуальному звер­танні, а й ті, що мають фронтальний характер — спрямова­ні до всіх учнів класу; г) дотримуватись правильної по­стави за партою під час виконання різних робіт, особливо під час письма; д) уміння відібрати навчальне приладдя до уроку, розкласти його в належному порядку; е) тримати правильно ручку, олівець і зошит під час письма; є) дотри­муватись єдиних вимог до оформлення письмових завдань.

У цей період учитель підтримує і розвиває у дітей ін­терес до шкільного навчання.

Добукварна частина підручника з навчання грамоти (ілюстративний матеріал) дає значні можливості для ви­роблення у першокласників таких важливих загальнопізнавальних умінь, як виділяти в предметах певні ознаки, розрізняти їх за розміром, формою, кольором, знаходити між двома об'єктами однакові, схожі й різні ознаки зов­нішнього характеру; зіставляти групи предметів за пев­ною ознакою; уміння робити з допомогою учителя посиль­ні висновки, узагальнення після виконаної роботи.

Вправи на звуковий, складовий аналіз слів із застосу­ванням роздаткових навчальних посібників (фішок, кар­ток), графічні вправи дають можливість для вироблення в учнів початкових контрольно-оцінних умінь: знайти по­милку або недолік у виконаному завданні шляхом зістав­лення його із зразком; словесне оцінювати свою роботу за орієнтирами, даними вчителем, вказуючи на позитивні її риси і недоліки; робити висновки про те, чого треба уни­кати при виконанні наступних завдань.

Розвиток мовлення

Розвиток мовлення у добукварний період удосконалення звуковимови, збагачення, уточнення й активізацію слов­никового запасу дітей, удосконалення граматичної будо­ви усного мовлення, роботу над культурою мовлення і спілкування.

У цей період учитель знайомиться з індивідуальними особливостями мовлення дітей, від розвитку якого будуть значною мірою залежати їхні успіхи в навчанні з усіх інших предметів.

Джерелами збагачення словникового запасу учнів на цьому етапі стають: сама навколишня дійсність, навчаль­ний процес, ілюстративний матеріал букваря, наочні по­сібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей, бесід з учнями. Вже протягом першого місяця навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школа і шкільне навчання (назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальне приладдя — колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо); суспільно-політична лексика; лексика, пов'язана із суспільне корисною працею дорослих і дітей; види транспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутова лексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо.

У цей період словниковий запас першокласників ак­тивно поповнюється прикметниковими і дієслівними фор­мами, а самі висловлювання стають більш повними, емо­ційними, яскравими.

Кольорові предметні малюнки дають можливість навча­ти дітей аналізувати предмети за їх формою, розміром, кольором, добирати до них слова-ознаки, складати речен­ня й короткі описи.

Засвоювана лексика вводиться в словосполучення і ре­чення. Учні користуються різними типами речень як за будовою (простими і складними), так і за метою висловлювання (розповідними, питальними і спонукальними). На початковому етапі в навчальному процесі переважає діалогічна форма мовлення (запитання — відповідь). Важ­ливо, щоб учні вчилися не тільки відповідати, а й самостій­но ставити запитання до вчителя, до товаришів по класу стосовно теми бесіди, аналізованого предмета, явища тощо. Поступово діалогічне мовлення чергується з монологічним, в учнів виробляється вміння будувати власні хоча й ко­ротенькі, але зв'язні висловлювання. Матеріалом для них є ілюстрації (на дошці та в підручнику), народні казки, короткі вірші, потішки, загадки, скоромовки, прислів’я , які учні заучують напам'ять зі слів учителя, робота з дитя­чими книжками та журналами, екскурсії, перегляд кіно- та діафільмів, телепередач, ігрова діяльність дітей.

Формування в учнів фонетичного слуху

Важливим завданням підготовчого періоду є вироблення в учнів фонетичного слуху, удосконалення їхньої звуковимови. Відомо, що слова сприймаються до­шкільниками як єдиний неподільний звуковий комплекс без усвідомлення складових частин — звуків. Водночас уже в переддошкільному віці у дітей виявляється посилений інтерес до звукової сторони мовлення. Вони починають помічати однакові звуки і склади в словах, чути, яким зву­ком починається або закінчується слово, який звук най­частіше вимовляється у певній фразі, наприклад у скоромовці. Завдання вчителя — підтримати і цілеспрямовано розвивати цю природну зацікавленість дітей мовою вза­галі та її звуковою стороною зокрема.

Враховуючи складність звукових спостережень і розу­мових дій аналізу, синтезу, порівняння, класифікації із звуками мовлення, цю роботу в добукварний період слід організувати так, щоб вона протікала в ігровій формі, не призводила до перевтоми.

Уся навчально-виховна робота з рідної мови з дітьми-шестилітками, як підкреслювала Н. К. Крупська, має ґрунтуватися на принципах гри-навчання, гри-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей — серйозна форма ді­яльності. Заняття, на яких діти оволодівають звуковою системою рідної мови, як ніякі інші, можна перетворити на цікаві вправи ігрового характеру. «Ніде гра не злива­ється так близько з ділом і трудом, як саме в фонетиці»,— стверджував відомий російський методист О. М. Пєшковський.

У формуванні фонетичного слуху важливо не тільки зважати на слухові відчуття дітей, а й забезпечувати усвідомлення їх взаємозв'язку з мовленнєворуховими, так званими кінестетичними відчуттями. Важливо, щоб у роботі над важко засвоюваними звуками учні спиралися на еле­ментарні знання про спосіб артикулювання цього звука. Тому в період навчання грамоти, крім прийому насліду­вання вимови, слід активно вдаватися до спостережень за артикулюванням окремих звуків. Звуки мовлення — це матеріал, який так само піддається спостереженням, як і інші явища навколишньої дійсності.

Особлива необхідність у спостереженнях за способом вимовляння тих чи інших звуків з опорою на артикуля­ційні відчуття, які учні одержують від роботи мовленнє­вих органів, виявляється з тими дітьми, мовлення яких формувалося у діалектному оточенні. Складність перехо­ду на орфоепічне правильне вимовляння звуків поясню­ється трудністю для дитини почути різницю між особисто вимовленим звуком і одержаним зразком, які в більшості випадків є близькими за місцем і способом творення. На­приклад, дзвінкий [д] і його «оглушений» варіант [т] в умовах західних говорів («літ» замість лід), м'який звук [ц’] і стверділий [ц], який вимовляється в кінці слів носі­ями північних говорів («хлопец»).

Спостереження за роботою мовленнєвих органів під час вимовляння близьких за артикуляцією та акустичними властивостями звуків сприяють більш свідомому й активно­му засвоєнню фонетичної системи рідної мови, дають мож­ливість не тільки чути ці звуки, а й контролювати їх тво­рення, удосконалювати звуковимову, загострювати фоне­тичний слух. Застосування прийому спостережень за ар­тикулюванням звуків помітно підсилює розвивальний характер процесу навчання грамоти.

Для проведення таких спостережень уже в добукварний період слід ознайомити учнів з найголовнішими мов­леннєвими органами; губами, зубами, язиком (передньою, середньою і задньою частинами язика), твердим піднебін­ням. Приклавши до шиї кінчики пальців (пучки), учні можуть відчути дрижання голосових зв'язок під час ви­мовляння голосних і дзвінких приголосних, а також від­сутність такого дрижання під час вимовляння глухих приголосних звуків.

Виконуючи вправи на звукові спостереження, звукови­мову та аналіз, необхідно забезпечити, щоб предметом ди­тячої діяльності були не тільки найпоширеніші звуки, а й такі, що є менш частотними в українському мовленні, наприклад: [ц], [ц’], [г], [дз], [дз'], [дж], [ф], [х].

Розвиток умінь здійснення мовного аналізу

У підготовчий період в учнів формуються початкові вміння здійснювати різні види мовного аналі­зу: виділяти речення з мовного по­току, аналізувати їх за кількістю слів і будувати графіч­ні моделі речень, виділяти з речень окремі слова, ділити їх на склади, визначати наголошений склад, встановлю­вати послідовність усіх звуків у слові і на цій основі бу­дувати звуко-складові графічні моделі слів.

Діти мають навчитися аналізувати речення, які скла­даються з одного, двох, трьох і чотирьох слів. Графічні моделі речень, сприйнятих на слух або побудованих уч­нями самостійно за малюнками, мовленнєвою ситуацією, у відповідь на запитання вчителя та ін., мають такий вигляді

| . Осінь.

| ______ ______ . Пожовтіли дерева.

|____ ____ ____ . Перестали співати пташки.

|___ ___ ___ ___ . Тварини готуються до зими.

Зворотною формою цієї роботи є добір (складання) учнями речень, які б за кількістю слів відповідали поданим моделям.

Наступною формою мовного аналізу є поділ слів на склади і визначення наголошеного складу. Складова бу­дова слова зображується графічно у вигляді прямокутни­ка, поділеного на частини відповідно до кількості складів. У дво- і трискладових словах проставляється наголос.

Умовні зображення складової будови слів можуть ма­ти і простішу форму, якою учні користуються в зошитах. Для організації фрон­тальних видів роботи вчитель має заготовити для кожного учня картки з зображенням односкладового слова, дво- і трискладових з різними наголошеними складами. Цими картками учні сигналізують у відповідь на різні запитання вчителя і завдання, пов'язані в поділом слова на склади і визначенням наголошеного складу. Тому кожна картка має бути певного кольору, який служить для вчителя сигналом правильності чи неправильності відповіді.

Від складового аналізу робиться перехід до звукового.

Для позначення голосних, твердих і м'яких приголос­них звуків у сучасних букварях пропонуються різні умов­ні символи — найчастіше кружечки різних кольорів. У букварях, що видаються в Україні для умовних позначень звуків використовуються такі значки, які в результаті відповідних спостережень асоціюються в уяві учнів з артикуляційними особливостями різних типів звуків. Кружечок, який служить для позначення голосних, символізує вільне проходження струменя видихува­ного повітря через ротову порожнину, смужка, якою позначаються тверді приголосні, означає перешкоду на шляху струменя повітря, а дві паралельні смужки — посилену пе­решкоду, характерну для вилови м'яких приголосних звуків.

Побудова таких моделей (у зошитах, на дошці, на маг­нітній пластинці, фланелографі) паралельно з усним ана­лізом слів є найважливішим умінням, яким мають оволо­діти першокласники під кінець добукварного періоду. Вчитель має уважно стежити за тим, щоб, називаючи звуки в певному слові, учні не порушували послідовність їх, правильно відтворювати кожен із них. Особливо це стосується м'яких, дзвінких і глухих приголосних. На­приклад, аналізуючи слово лікар, учень повинен назвати в ньому звуки: [л’, і, к, а, р].

Підготовка руки дитини до письма

Особливим завданням добукварного періоду навчання грамоти, на яке відводяться спеціальні уроки, є підготовка руки дитини до письма.

Велику увагу в цей період учитель має приділити ви­хованню звички правильно сидіти під час письма, умінню знаходити на парті положення для рук, розташувати зо­шит, тримати ручку чи олівець.

Слід переконувати учнів, що від правильної постави під час письма буде залежати не тільки його якість, а й їх здоров'я та фізичний стан. Учитель детально знайо­мить дітей з будовою зошита, його розліновкою, призна­ченням полів. Спеціальні вправи слід відвести на вироб­лення вміння бачити в сітці зошита робочий рядок, його верхню і нижню лінії, користуватися похилими лініями як орієнтиром для відповідного нахилу елементів літер.

Письмо як вид навчальної діяльності пов'язане не тільки з розумовими діями школярів, а й з суто фізични­ми м’язовими навантаженнями. Тому вчитель повинен простежити за кожним без винятку учнем, щоб він пра­вильно тримав ручку під час письма. Від того, наскільки вільно, без зайвого напруження дитина буде тримати ручку, залежатиме запобігання її перевтоми. Орієнти­ром правильного утримання ручки є її стійке положення при піднятому вказівному пальці.

Протягом підготовчого періоду учні вправляються у малюванні різноманітних орнаментів, предметів прямо­кутної й овальної форми (рама вікна, прапорець, ялинка, паркан, відерце, яблуко, вишня, листок тощо).

У зошиті з друкованою основою дітям пропонується обводити трафарети, виконувати вправи на штрихування та зафарбовування контурних малюнків, що сприяє зміц­ненню м'язів пальців і кисті.

У цей період, коли дітям доводиться виконувати знач­ну кількість одноманітних написань, доцільно застосовувати, де це можливо, зіставлення відтворюваних графіч­них елементів з предметами навколишньої дійсності, напри­клад: грибком, контуром дерева, квітками, лижами, ков­занами, серпом тощо. Ігрові форми подачі графічних вправ, Застосовані в зошитах з друкованою основою, полегшують працю дітей, послаблюючи їхнє фізичне напруження, вносять елементи зацікавлення в одноманітні графічні рухи, а також привчають їх бути спостережливими, фор­мують уміння здійснювати зіставлення предметів навко­лишнього світу за формою, розмірами тощо.

Після підготовчих вправ загального характеру учні виробляють уміння писати основні елементи букв: палич­ку, паличку з закругленням унизу і вгорі, довгу паличку з петлею внизу та вгорі, півовали (правий і лівий), овал.

Уже в цей період звертається увага на вироблення в учнів ритмічності письма під рахунок.

Для навчання письма шестирічних першокласників використовуються зошити з друкованою основою, в яких подано зразки для письма, матеріал для різних видів мовного аналізу та розвитку мовлення. Враховуючи те, що рука дитини спочатку досить швидко стомлюється від письма, графічні вправи протягом уроку слід чергувати з іншими видами роботи. Кількість пауз на уроках письма може бути більшою, ніж на інших, до того ж серед різно­манітних фізичних вправ слід передбачати і ті, що спря­мовані на розвиток дрібних м'язів пальців і м'язів різних частин рук, плечей.

Завершуючи добукварний період навчання грамоти учні набувають таких знань і вмінь:

1. правильно вимовляти всі звуки сучасної україн­ської літературної мови;

2. розрізняти на слух і за способом артикулювання голосні і приголосні звуки; знати, що в українській мові є 6 голосних звуків, і вміти назвати їх;

3. розрізняти на слух і за артикуляцією тверді й м'які приголосні; правильно їх вимовляти — коротко, без при­звуків голосних;

4. утворювати злиття будь-якого твердого чи м'якого приголосного з голосними звуками (та, то, ту, ти, те; т'а, т'у, т'і, т'о, т'е);

5. ділити слова на склади і у дво- й трискладових ви­значати наголошений склад;

6) називати послідовно в слові звуки (слова з 2, 3, 4 і 5 звуків) та, користуючись умовними позначеннями (фішками), будувати звуко-складові схеми таких слів.