3.1. Мовлення як важливий засіб професійної діяльності

Складовою педагогічною майстерності вчителя є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення — привабливим; створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. Видатний педагог А.С.Макаренко наголошував, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість.

Відомий актор К.С. Станіславський вважав, що мовлення — та ж музика, ті ж співи. Він застерігав: голос повинен звучати мелодійно, а не стукати словом, як горохом об дошку.

Мовлення вчителя реалізується у двох різновидах — у монолозі і в діалозі. Форми цього мовлення різноманітні. Найбільше вживаними є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності школярів). Діалогічне мовлення вчителя широко представлене в різного роду бесідах з учнями, що будуються у вигляді запитань і відповідей.

Аналізуючи мовлення педагога, нерідко використовують вислів „комунікативна поведінка". Під нею розуміють не просто процес говоріння, повідомлення чогось, а таку організацію мовлення й

48

відповідної до нього невербальної поведінки вчителя, яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, характер взаємин між учителями та учнями, стиль їхньої діяльності [11; 10; 6].

Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані.

Слід знати, що в пам'яті учнів після зустрічі з учителем залишається не тільки пізнавальна інформація, яку він повідомив, а й та атмосфера, якою супроводжувалося їхнє спілкування. Учні зберігають враження від зустрічі з педагогом, пам'ять про його погляд, інтонацію, тональність мовлення, спосіб реагувати на поведінку його вихованців.

Тому рівень майстерності мовленнєвої діяльності визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки. На думку визнаних майстрів слова {письменників, державних діячів) гарне мовлення характеризують такі ознаки:

- правильність, тобто відповідність мовлення літературно- мовленнєвим нормам. Д.І. Писарєв писав: „Неправильне використання слів призводить до помилок у сфері думки і потім у практиці життя";

• точність мовлення, тобто відповідність думкам мовця;

• ясність мовлення, тобто її доступність розумінню слухаючого (так, Квінтіліан, римський вчитель красномовності, писав: „Говори так, щоб тебе не можна було не зрозуміти");

• логічність мовлення, тобто її відповідність законам логіки;

• простота мовлення, тобто її природність;

• багатство мовлення, тобто різноманітність мовних засобів;

• чистота мовлення, тобто викорінення із неї нелітературних, жаргонних, вульгарних, іноземних слів;

49

— виразність мовлення — це відсутність словесних штампів, маса відтінків думки, багатство інтонацій, художня образність.