logo
Основи педагогічної майстерності_3 курс

5. Майстерність проведення вчителем педагогічної бесіди

Індивідуальна педагогічна бесіда — це взаємодія

з учнем (батьками, колегами), спрямована на пошук

шляхів співробітництва для стимулювання розвитку

учнів. Її завдання: ознайомитися з індивідуальністю

85

учня, встановити контакт і створити умови для комунікативного забезпечення навчально-виховного процесу, сприяти усвідомленню сутності поведінки, допомогти знайти продуктивне рішення в ситуації, яка спонукала до розмови.

Особливості проведення індивідуальної бесіди грунтуються на ідеях гуманістичної педагогіки і психології, відповідно до яких бесіда розглядається як елемент розвивальної допомоги, що сприяє самоактуалізації особистості.

Сутність бесіди полягає не в повідомленні інформації („слухай мене"), не у нав'язуванні рецептів („роби так..."), тобто не в розв'язанні завдань за іншого, а в активізації співрозмовника („Давай замислимося...", „Проаналізуймо..." тощо), у наданні такої допомоги, щоб він мав змогу сам впоратися зі своїми проблемами. Отже, педагогові треба вчитися разом з учнями аналізувати, спільно шукати вихід, спільно брати відповідальність за вибір, який він дає вихованцеві можливість зробити самому.

Бесіда перетворюється з монологу на діалог за умови забезпечення контакту. У педагогічному діалозі це особливий стан єднання педагога та учнів, коли відбувається взаємозбагачення тих, хто спілкується.

Які види педагогічного контакту можливі під час індивідуальної бесіди?

емоційний - спільність переконань

пізнавальний - спільність у

Контакт розумінні проблеми

Педагогічний (предметної галузі спілкування)

діяльнісний (діловий) - спільність

намірів, планів

Розроблені спеціальні технології поступового встановлення контактів, які дають змогу подолати опір партнера у спілкуванні та бар'єри, які він вибудовує.

86

Високу ефективність має так звана методика контактної взаємодії, запропонованая. Філоновим [20, с. 238-251].

Методика контактної взаємодії — особлива процедура діяльності педагога-ініціатора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довіри з учнями (їхніми батьками, колегами).

Реалізуючи цю методику, ініціатор спілкування досягає ефективної взаємодії всупереч початковому опору співрозмовника.

Головні тези методики Л. Філонова:

        1. Довірче спілкування не може бути нав'язаним, воно має виникнути як природне бажання іншої сторони.

        2. Процес спілкування, встановлення контакту проходить у своєму розвитку певні етапи (стадії спілкування). Затримка певного етапу або спроба проминути його може порушити взаємодію.

        3. Процес взаємодії може розвиватися послідовно, а перехід до наступного етапу здійснюватися лише за наявності певних ознак.

Розглянемо стадії контактної взаємодії на прикладі вчителя і підлітка. Цей вибір зумовлений, з одного боку, тим, що найбільші ускладнення вчитель відчуває саме у спілкуванні з підлітками. З другого боку, саме у взаємодії з підлітками ця методика дає найкращий результат.

          1. Накопичення згоди. Завдання першого етапу взаємодії — нейтралізація настороженості, тривожності партнера, розвідувальний пошук спільних тем для розмови. Для цього треба ставити запитання, на які співрозмовник даватиме тільки позитивні відповіді.

          2. Пошук збігів в інтересах. На цьому етапі важливо виявити погляди, що збігаються, подібність позицій, однакові захоплення тощо.

          3. Прийняття для обговорення особистих якостей і принципів. Тут важливо, щоб учитель показав: незалежно від фактичного стану справ він беззастережно приймає ті позитивні якості, які підліток собі приписує.

87

4.Виявлення рис, негативних для взаємодії. На цій стадії учитель уже навіть може поділитися своїм занепокоєнням з приводу негативних якостей, які в нього є, вдатися до самокритики.

етапі психологічне підґрунтя спілкування вже міцне і можна підступатися до реалізації тієї початкової мети, яку поставив перед собою ініціатор спілкування. Тепер він може відверто говорити про те, що потрібно підліткові змінити в поведінці або характері.

Які чинники ускладнюють спілкування?

Прогнози (спричиняють страх, образу, ворожість): „Якщо ти не будеш добре поводитися, тебе виженуть зі школи".

Накази, безапеляційні розпорядження (підкреслення своєї влади над іншими): „Я даю тобі два тижні, щоб ти виправив двійку і став слухняним".

88

Негативна критика: „Ти недостатньо старанно працюєш; у тебе немає бажання працювати"; „ Як можна бути таким неорганізованим?"

Образи, образливі порівняння, прізвиська. „Таке питання може поставити лише тупа людина"; „Ти просто роззява, чого ще можна від тебе чекати?"

Апелювання до обов'язків (слова-„боржники"): „Ти повинен поводитися відповідним чином"; „ Ти не маєш права так розмовляти"; „Ти мусиш добре вчитися" .

Репліки-гіастки або натяки без розкриття важливої інформації: „Вихована людина не повинна так розмовляти з дорослим", „Якщо ти поводитимешся добре, я зможу тобі допомогти" (не вказує, як саме повинен поводити себе співрозмовник).

Допит: „Розкажи мені, чим ти займаєшся у вільний час. Чого тебе навчають твої друзі? Про що ви говорите у цій компанії?"

Похвала з докором: „Ти ж розумна людина, як же можна таке робити?"

Упереджений діагноз мотивів поведінки: „У тебе немає бажання вчитися; ти безсоромна людина, якш,о таке робиш".

Ущипливі поради: „Якби ти взявся за розум, було б краще", „Залиш цю спортивну секцію, вона заважає тобі вчитися".

Переконання логікою: „Нічого тут рюмсати, таке покарання цілком зрозуміле. Якщо ти так зробиш, то матимеш великі неприємності".

Відмова від обговорення питання або зміна теми „Та хіба це проблема? 1 ця дрібниця тебе так розхвилювала?"; "Це дуже цікаво. Але поговорімо краще про твої оцінки".

Змагання. „Та хіба це проблема? От у мене проблема складніша".

Заспокоєння запереченням. „Усе мине, все колись закінчується, тому не слід хвилюватися" [12, с. 280-281].

89

На різних етапах проведення бесіди важливо також дотримуватися певних загальних правил поведінки.

              1. Слід оволодіти конфліктною ситуацією, зняти взаємну емоційну напруженість. Передусім потрібно зняти напруження м'язів, скутість, подолати недоцільні, або неконгруентні, рухи. Міміка, поза, жести мають не лише виражати внутрішній стан, але й впливати на нього позитивно.

              2. Своєю поведінкою вчитель має вплинути на партнера, подолати його афективність. Цьому спрятиме доброзичлива посмішка, контакт поглядів,пауза.

              3. Потрібно зрозуміти мотиви поведінки співрозмовника. Звернення до аналізу знижує емоційне напруження. Варто відмовитися від оцінок, насамперед негативних, висловити розуміння труднощів партнера, показати йому свій стан і почуття.

              4. Слід погодити цілі спілкування. Виявити те, що поєднує із співрозмовником, знайти спільний погляд, продемонструвати можливість синхронізації дій.

              5. Доцільно закріпити свою позицію вірою в можливість продуктивного результату взаємодії, висловити надію на продовження контактів [1, с. 86-93].