4. Вправи на розвиток мімічної і пантомімічної виразності

Вправа 1. Почуття, з яким я прийшов (ла) на заняття. Пропонується за бажанням з допомогою міміки і жестів передати ті почуття, з якими йшли на заняття. Завдання можна представити і як почуття, які відчуваєте в ході заняття.

У ході виконання вправи звернути увагу на можливість різних варіантів, що характеризують певний стиль поведінки особистості

Вправа 2. Загальна мімічна реакція. Вправа проводиться одночасно для всіх. Виконують її, сидячи парами, з метою звільнення від скутності, сором'язливості. Викладач пропонує наступні ситуації.

А. Розпочався урок. Ви сидите за столом. Відчиняються двері. Ви дивитесь на появу учня. Відреагувати з допомогою мімічної виразності на ситуацію:

вимогливо: „Швидко сідай"; здивовано: „Не чекав"; з прикрістю: „Відвертаєш увагу"; запитуючи: „Що-небудь трапилось?"; докірливо: „Заважаєш працювати"; радісно: „Нарешті!" і т.д.

Б. Викликаєте учня. Він заявляє: „Я не виконав завдання".

Ваша реакція:

співчуваю: „Розумію, тобі неприємно";

146

засуджую: „Це неприпустимої";

готовий заступитись: „Так, тобі перешкодила відсутність через хворобу";

здивовано: „Це вже вкотре!"

байдуже: „Мене це не хвилює".

Аналізуючи виконання цих завдань, доцільно запропонувати описати зміст тих ситуацій, які виправдовують всі дії. Усі ситуації доцільно програвати як з позиції учителя, так і з позиції учня, співставляючи зміст, наповнення ситуацій, які наслідки викликають у партнера, тобто працювати над доцільністю міміки і жестів для певних ситуацій.

Вправа 3. Вираження індивідуальної реакції.

Вправа виконується перед аудиторією.

Студенти по черзі виступають у ролі вчителя. Після виконання вправи всією групою студенти вибирають найбільш вдалий варіант.

Ви пишете на дошці. Учні повинні писати разом з вами у зошитах одночасно. Раптом пролунав якийсь шум. Ви, повертаючись, висловлюєте:

здивування: „Що трапилось?";

осуд: „Хто ще не розпочав працювати?";

вимогу: „Припиніть, пора втихомиритись";

вичікування: „Я чекаю абсолютної тиші";

гнів: „ Тихо! Не можна гомоніти, коли всі працюють";

страждання: „Як можна шуміти, коли тут у нас важлива справа?"