Основи педагогічної майстерності_3 курс

4 Соціально-перцептивна техніка

Поняття „соціальна перцепція" характеризує сприймання, розуміння й оцінку людиною інших людей, самої себе, груп та інших спільностей.

Термін „соціальна перцепція" ввів американський психолог Дж. Брунер (1947 р.) для фіксації того факту, що сприймання залежить не тільки від об'єкта сприймання, а й від минулого досвіду суб'єкта спілкування, його цілей, намірів.

Основні складові соціально-перцептивої техніки:

ідентифікація, стереотипізація, емпатія, рефлексія як психологічні механізми сприймання людини людиною;
візуальне сканування з метою розуміння емоційних станів людини;
увага і спостережливість як умова правильного сприймання людини.

Поняття ідентифікації (від лат. ототожнювати) — у соціальній психології виражає той факт, що одним із найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе до неї. іншими словами, ідентифікація — це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлення чи неусвідомлення ототожнювання її з собою.

Сприймання людини людиною не обходиться без стереотипів та установок. Стереотипізація - це

створення стійкого образу соціального об'єкта (людини, групи, події, явища тощо) за умови недостатньої інформації або в результаті узагальнення власного досвіду особистості, до якого додаються відомості, отримані з книг, кінофільмів, висловлювань інших людей. Стереотипи можуть бути не тільки сумнівними, а й помилковими [16, с. 71-76].

Емпатія — це особливий спосіб розуміння іншої людини — прагнення емоційно відгукнутися на проблеми іншого (співпереживати, співчувати).

Усвідомлення суб'єктом, як він сприймається і оцінюється іншими індивідами або спільностями, називається рефлексією. У соціальній перцепції — це з'ясування, як інші знають і розуміють того, хто „рефлексує", його особисті якості, емоційні реакції, когнітивні уявлення тощо.

Візуальне сканування — це читання емоційних станів і думок людини очима. Зверніть увагу на аудиторію, яка слухає лектора. Погляд студентів (учнів), звернений в його бік більше, як на 60% часу, свідчить про інтерес, менше 30% — відсутність інтересу. Про зацікавленість свідчить також нахил голови вбік. Якщо слухачі випрямляють голови, погляди блукають по стінах чи стелі — інтерес втрачено, думка загублена, переважає втома. При цьому корпус тіла слухача мимоволі повертається в бік виходу з аудиторії. Якщо учень пильно дивиться в очі вчителю, намагаючись продемонструвати свою увагу, а ноги міцно стоять на підлозі, корпус прямий, то він просто намагається створити враження, насправді не слухає його. Якщо ж учень схилився вперед, сидячи на краю стільця, схилив набік голову, сперся нею на руку — він дійсно слухає. Рука біля щоки символізує роздуми людини над чимось. Якщо вказівний палець витягнутий вздовж щоки, великий підпирає підборіддя, решта — зігнуті, а все це супроводжується нахилом тіла від партнера — це критичне ставлення до партнера (вчителя, викладача). Якщо людина в процесі розмови відхиляється, розслаблюється, розхитує стільця, це ознака її

задоволення результатами. В маленькій групі інколи людині не хочеться видавати своєї нудьги (скажімо, жестом „Голова в руці", коли голова лежить в долоні, очі напівзакриті). Але вона буде машинально постукувати пальцями по столу чи ногою по підлозі, малювати на папері, щоб зменшити візуальний контакт, погляд її стає пустим (очі не рухаються, дивляться в одну точку). Коли людина нервує, вона шукає заняття для рук: теребить вухо, відтягує мочку вуха, подзвонює ключами чи монетами в кишені, дихання її стає коротким, супроводжується звуками, схожими на стогін.

Готовність до спілкування, відкритість передаються позою „Руки на стегнах" стоячи, або нахилом до партнера і вільним розміщенням рук на колінах у сидячої людини. Відкритий жест — це рука з поверненою догори долонею. Небажання спілкуватись, самозахист передаються схрещеними руками або ногами.

Навчитись читати людину, ніби книжку, допоможе вам уважне ставлення до неї в процесі спілкування, досвід і книга Дж. Ніренберга та Г. Калеро [13].

Рухи і жести також можуть розповісти вам, як людина думає. Існує певний внутрішній зв'язок між рухами очей і переважаючими системами сприймання. Якщо ми бачимо якісь картинки з минулого досвіду, то наші очі рухаються вгору і вліво. Якщо ми хочемо уявити щось таке, чого ми ще не бачили, то очі піднімаються вгору і вправо. Якщо ми чуємо звуки, згадуємо їх, то очі переміщаються горизонтально вліво, а коли творимо нову звукову гаму, то очі рухаються горизонтально вправо. Так само і з нашими відчуттями: пригадування їх супроводжується рухом очей вниз і вліво. Рух очей вниз і вправо — людина готується до виконання нових рухів. Тобто уважно спостерігаючи за співбесідником, можна визначити, яка система сприймання світу переважає у нього: візуальна, аудіальна чи кінестетична.

До механізмів сприймання відносять увагу і спостережливість. Увага — це спрямованість і зосередженість свідомості на об'єкті чи предметі, що

підвищує рівень сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Увага вчителя є своєрідним регулятором активності його професійної діяльності. Особливості уваги вчителя передусім визначаються специфікою педагогічної діяльності.

Об'єктом його уваги має стати внутрішній світ учня, а також система організованої педагогічної взаємодії, що формує його духовність, особистісну зрілість.

Стійкість уваги педагога характеризується тривалістю зосередження на об'єктах професійної діяльності: системі прийомів та засобів керування психологічним розвитком учня у навчапьно-виховному процесі. Стійкість уваги є необхідною умовою доведення педагогічного завдання до кінця. Чинником, який позитивно впливає на стійкість уваги, є наявність професійної спрямованості педагога, потреби у спілкуванні з учнями, розвинутості вольових процесів.

Переключення уваги — це довільна зміна людиною спрямування її діяльності. Ця властивість має особливе значення для педагога. Так, упродовж 45 хвилин уроку вчитель виконує багато різних завдань: формує в учнів навчальну мотивацію, забезпечує продуктивну комунікативну мережу, створює проблемні ситуації, котролює та оцінює ефективність пізнавальної діяльності дітей тощо.

Розподіл уваги необхідний при одночасному виконанні людиною двох або декількох видів діяльності. Вчитель має контролювати пізнавальні дії як окремого учня, так і класу в цілому. Він мусить контролювати водночас і власні дії, узгоджувати їх з діями учня.

Обсяг уваги визначається кількістю об'єктів, які людина утримує в полі зору за одиницю часу. За цією ознакою увага педагога може бути вузькою або широкою. Здатність педагога бачити усіх учнів у класі одночасно є ознакою широкої уваги.

Розвиток основних властивостей уваги сприяє становленню уважності вчителя. Уважність має тісний зв'язок із спостережливістю.

Спостережливість є психічною властивістю, що грунтується на відчутті та сприйманні. Завдяки спостережливості людина розрізняє ознаки та об'єкти, що мають незначні відмінності, помічає різницю в подібному, помічає її під час швидкого руху, при зміні оакурсу, дає можливість скоротити до мінімуму час сприйняття ознаки, об'єкта, процесу.

Спостережливість передбачає добре розвинений зоровий аналізатор, високу чутливість. Вона також залежить від установок та переконань людини. Спостережливість учителя має такі складові та зміст.

Понятійна складова містить систему професійних знань про вікові та індивідуальні особливості учнів, механізми становлення дитячих і підліткових груп та їх вплив на особистісний розвиток школяра. Перцептивна складова спостережливості виявляється у здатності педагога за зовнішньою поведінкою учня зрозуміти його внутрішні переживання. Емоційна складова передбачає емоційне сприйняття внутрішнього світу дитини, вміння відчувати та переживати його проблеми.

Взаємозв'язок між перцептивним, понятійним та емпатійним компонентами спостережливості сприяє розвиткові здатності педагога передбачати поведінку учнів. Об'єктом спостережливості педагога є учні (колеги, батьки) і процеси взаємодії з ними.

Він повинен уміти:

за зовнішньою поведінкою або самою зовнішністю дитини побачити її внутрішні психічні стани;
диференціювати ознаки, через які дитина виявляє себе зовні;
відчувати зацікавленість дитиною;
сприймати як об'єкт спостереження не тільки учня, а й процес організації взаємодії з ним.

Увага й спостережливість — властивості, які піддаються розвитку та удосконаленню завдяки системі вправ. Сучасна психологічна практика має продуктивні тренінгові програми для розвитку цих психічних утворень.

Література

Белухин Д.А. Основу личностно-ориентированной педагогики. — М., 1996.
Буяльський Б. Поезія усного слова.— К., 1969.
Грехнев В.С. Культура педагогического общения: Кн. для учителя. —М.: Просвещение, 1990.
Єрмолаєва Є.А. Психологический анализ жестов как знаковьіх средств общения (в соотношении с язьїком) // Психосемиотика познавательной деятельности и общения.
Ільїн Е.М. Кроки назустріч. — М., 1986.
Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. — М.: Просвещение, 1979.
Кассиль Л. У классной доски // Все начинается с учителя: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. З.И.Равкина. — М.: Просвещение, 1983.
Кзмпбелл Росс. Как на самом деле любить детей. — М., 1982.
Лабунская В.А. Невербапьное поведение: социально- перцептивньїй подход. — Ростов н/Д., 1986.
Ладьіженская Т. Живое слово: устная речь как средство и предмет общения. — М., 1986.
Леонтьев А. Педагогическое общение. — М.: Знание, 1979.
Макаренко А.С. Проблемьі школьного советского воспитания // Пед.соч.: В 8 т. - Т.4. - М., 1978.
Ниренберг Дж., Калеро Г. Как читать человека, словно книгу. — Казань: Нива, 1991.
Основьі педагогического мастерства: Учеб.пособие для пед. спец.вьісш. учеб. заведений / И.А.Зязюн, И.Ф.Кривонос, Н.Н.Тарасевич и др.; Под ред. И.А.Зязюна.
Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. 1 АЗязюна. — 2- ге вид., допов. і гіереробл. — К.: Вища шк., 2004. — С. 51-71.
Савчин М. Соціальна психологія. — Дрогобич: Відродження, 2000 —С.71-76.
Станиславский К.С. Работа актера над собой //Собр. соч.: В 8 т. - Т.2. - М., 1957.
Станіславський К.С. Собр. Соч.: В 8 т. - Т.З. - М., 1957.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Майстерність комунікативної взаємодії ТЕМА 3. Майстерність педагогічного спілкування

План

Професійно-педагогічне спілкування: сутність, особливості, функції та структура.
Стилі педагогічного спілкування.
Педагогічний вплив як основа педагогічної взаємодії: його функції, принципи, елементи, прийоми і операції.
Майстерність забезпечення зворотного зв'язку у педагогічній взаємодії.
Майстерність проведення вчителем педагогічної бесіди.
Педагогічний такт учителя.
Майстерність учителя в розв'язанні педагогічних конфліктів.

Содержание