logo
osnovi_korektsiynoyi_pedagogiki

2. Принципи спеціальної освіти

Принципи - це система найбільш загальних, істотних і стійких ви­мог, що визначають характер і особливості організації корекційно- освітнього процесу і керування пізнавальною діяльністю осіб з особли­вими освітніми потребами.

Спеціальна педагогіка спирається на відповідні загальнопедагогічні принципи організації освіти і керування пізнавальною діяльністю, однак їхня реалізація в системі спеціальної освіти набуває закономірної своєрідності. Власні принципи спеціальної педагогіки відображають найважливіші, концептуальні положення спеціальної освіти осіб з осо­бливими освітніми потребами. Ці принципи є специфічними для спеці­альної педагогіки.

Принцип педагогічного оптимізму

Принцип педагогічного оптимізму обумовлений, з одного боку, рів­нем сучасного наукового і практичного знання про потенційні можливо­сті осіб з особливими освітніми потребами і, з іншого боку, уявленнями про сучасні педагогічні можливості абілітації і реабілітації дітей і доро­слих з порушеннями розвитку. Цей принцип ґрунтується на сучасному гуманістичному світогляді, однією з засад якого є право кожної людини незалежно від її особливостей і обмежених можливостей життєдіяль­ності бути включеною в освітній процес. Спеціальна педагогіка вихо­дить з того, що вчитися можуть усі діти. При цьому під здатністю до навчання розуміється не тільки і не стільки засвоєння знань із загаль­ноосвітніх предметів, що передбачено традиційною педагогікою, скіль­ки здатність до оволодіння будь-якими, доступними дитині соціально і особистісно значущими навичками життєвої компетенції, що забезпе­чують її адаптацію в навколишньому середовищі і сприятливу само­стійну і незалежну життєдіяльність. Особи з особливими освітніми по­требами, як правило, вчаться повільніше, але вони можуть учитися і досягати високих результатів.

Принцип педагогічного оптимізму спирається на ідею Л.С.Виготського про «зону найближчого розвитку» дитини, яка зазна­чає про ведучу роль навчання у розвитку, що, у свою чергу, дозволяє прогнозувати початок, перебіг і результати індивідуальної корекційно- розвивальної програми. Спеціальний педагог планує корекційно- педагогічну роботу з дитиною, спираючись не тільки на наявний актуа­льний рівень розвитку, але враховуючи потенційні можливості дитини і маючи установку на позитивний результат навчання.

Принцип педагогічного оптимізму заперечує теорію «стелі», відпо­відно до якої розвиток людини з обмеженими можливостями здоров'я зупиняється ніби на досягнутому рівні, вище якого вона не в моде під­нятися. Відповідно до цієї теорії не всі категорії дітей з відхиленнями розвитку здатні до навчання.

Сучасна спеціальна педагогіка стверджує, що дітей, які не можуть навчатися немає. Педагогічне мистецтво і сучасні корекційно-освітні технології, любов до дитини, терпіння і наполегливість можуть зробити диво Про це свідчить сучасний позитивний досвід навчання з важкими і множинними порушеннями розвитку.

Принцип педагогічного оптимізму обумовлює інший погляд на лю­дей з особливими освітніми потребами. Це не соціально малоцінні індивіди, а такі що благополучно розвиваються і можуть бути соціаль­но повноцінними особистостями, якщо суспільство забезпечить для цього необхідні умови.

Принцип ранньої педагогічної допомоги

Сучасна спеціальна педагогіка вважає однією з ключових умов ус­пішної корекційно-педагогічної допомоги забезпечення раннього вияв­лення і ранньої діагностики відхилень у розвитку дитини з метою ви­значення її особливих освітніх потреб. Сучасна спеціальна освіта пе- редбачає максимальне скорочення розриву між моментом виявлення первинного порушення в розвитку дитини і початком цілеспрямованої корекційно-педагогічної допомоги, розширюючи часові межі надання і спеціальних освітніх послуг з перших місяців і протягом усього життя людини.

До початку 60-х рр. XX століття необхідність надання корекційно- педагогічної допомоги дитині виявлялася лише тоді, коли вона прихо­дила до школи і не справлялася з програмою шкільного навчання. У значній мірі це було пов'язано з відсутністю єдності дій медичних і пе- дагогічних структур, необов'язковістю дошкільної освіти, недостатньою поінформованістю батьків щодо педагогічних можливостей допомоги їхній дитині.

З психології відомо, що в розвитку дитини існують так звані сензи- тивні періоди, тобто періоди найбільш сприятливого, легкого і швидко- го розвитку певних психічних процесів. Ці періоди нетривалі, і якщо через якісь причини в цей період не сформувалася передбачувана і сруктура (було відсутнє адекватне навколишнє середовище або осо- бливості індивідуального розвитку дитини не сприяли цьому), то по його закінченні надалі буде потрібно багато спеціальних зусиль для іоіо, щоб її сформувати. Багато сензитивних періодів, що відіграють вирішальну роль для наступного розвитку дитини, припадають на ран­ній і дошкільний вік.

Якщо, наприклад, у дитини з народження відсутній або порушений і слух і спеціальні педагогічні міри з метою створення умов для мовлен­ні ного розвитку не починалися вчасно, то сензитивний період розвитку мовлення проходить даремно, а розпочата в більш пізній термін коре- кційно-педагогічна робота вже не буде настільки ефективною. Крім того, порушення процесу формування і розвитку мовлення сповільнить

розвиток пізнавальних процесів, призведе до своєрідного розвитку всієї психічної діяльності, негативно позначиться на процесі спілкуван­ня і взаємодії з навколишніми, відіб'ється на розвитку особистості ди­тини в цілому.

Сучасна наука має необхідні діагностичні і корекційно-педагогічні технології, що дозволяють запобігти негативним тенденціям розвитку дітей раннього віку, що мають різні порушення - сенсорні, інтелектуа­льні, емоційні, рухові, мовленнєві.

Принцип корекційно-компенсувальної спрямованості освіти

Цей принцип передбачає опору на здорові сили вихованця, побу­дову освітнього процесу з використанням збережених аналізаторів, функцій і систем організму у відповідності зі специфікою природи не­доліку розвитку (тобто природовідповідно). Корекційна робота, спря­мована на виправлення або ослаблення недоліків психофізичного роз­витку (наприклад, корекція недоліків мовлення, довільних рухів, прос­торової орієнтації й ін.), створює додаткові можливості для процесу компенсації втрачених або неповноцінних функцій або систем організ­му. Освіта і розвиток дитини з обмеженими можливостями будується, таким чином, відповідно до її специфічних природних можливостей і на їхній основі.

З фізіології відомо про можливості певної компенсації утраченої функції (аналізатора, органа або системи організму) за рахунок пере­будови інших збережених. Тому процес освіти людини з особливими освітніми потребами будується з опорою на збережені функції. Часто це незвичайне з погляду загальноприйнятих норм заміщення (або ком­пенсація), однак компенсаторні можливості людського організму насті­льки великі, різноманітні, що в спеціальній педагогіці існує могутній арсенал компенсаторних підходів, що дозволяє надавати педагогічну допомогу людині в самих, здавалося б, безнадійних ситуаціях, повер­таючи її до освітнього простору. Сліпі люди можуть навчитися читати за допомогою кінчиків пальців; глухі - розуміти по губах, з чим зверта­ються до них, а також повноцінно спілкуватися жестовою мовою; осо­би, що втратили здатність діяти руками, - писати, шити і в'язати, ма­лювати, використовуючи функції інших частин тіла.

Корекційно-компенсувальна спрямованість освіти забезпечується сучасною системою спеціальних технічних засобів навчання і корекції, комп'ютерними технологіями, особливою організацією освітнього про­цесу. Вона відображається в змісті, методах, організації й організацій­них формах спеціальної освіти. Так, це менша наповнюваність класів у школі, збільшені терміни навчання, спеціальний лікувально- педагогічний режим, наявність індивідуальних занять, спеціальні предмети (уроки) для корекційної роботи, особливі методи і прийоми навчальної і виховної діяльності.

Принцип соціально-адаптувальної спрямованості освіти

Корекція і компенсація недоліків розвитку розглядаються в спеціа­льному освітньому процесі не як самоціль, а як засіб забезпечення пюдині з обмеженими можливостями сприятливої життєдіяльності, максимально можливої для неї самостійності і незалежності в соціаль­ному житті.

Соціально-адаптувальна спрямованість спеціальної освіти дозво-

ляє подолати або значно зменшити «соціальне випадання», сформу- вати різні структури соціальної компетентності і психологічну підготов- леність до життя в оточуючому соціокультурному середовищі, допомо-гти знайти ту соціальну нішу, у якій недолік розвитку й обмеження мо-жливостей максимально компенсувалися б, дозволяючи вести соціа­льно і матеріально незалежний, гідний людини спосіб життя.

Соціально-адаптувальна спрямованість спеціальної освіти забез- печується змістом її стандартів, формами і засобами корекційно- освітнього процесу, що передбачають довгострокову і складну систему иіріжційно-педагогічної і психологічної роботи з освоєння вихованцем іиюОхідних для участі в соціальному житті норм поведінки і життєдія­льності, а також вироблення певних навичок і звичок у максимально доступній для даної людини мірі, починаючи від елементарних гігієніч­них, комунікативних, побутових навичок і закінчуючи складними соціа- льними навичками, морально-етичними, філософськими, соціокульту- рними поглядами і переконаннями.

Принцип розвитку мислення, мовлення і комунікації як засіб спеціальної освіти

Дитина, яка нормально розвивається з перших місяців життя, зна­ходячись у мовному середовищі й активно взаємодіючи з предметним і соціальним оточенням, має всі необхідні умови для розвитку мовлення і мислення, формування мовленнєвої поведінки, засвоєння комуніка- тивних умінь.

Традиційне навчання в масових освітніх установах адресоване ді-

тям з розвинутим словесним мовленням. Звичайна дитина приходить до школи, вже володіючи системою життєвих понять, у взаємодії з якими поступово формуються наукові поняття, розвивається словесно- логічне мислення. На основі словесного мовлення продовжує розвива- тися спілкування, у значній мірі завдяки йому регулюється поведінка. Будь-яке порушення розумового або фізичного розвитку негативно позначається на розвитку в дитини і мислення, і мовлення, і уміння і спілкуватися.

Свої специфічні проблеми в розвитку мови, мислення, комунікації існують у всіх категорій дітей і підлітків з обмеженими можливостями, тому найважливішої загальної для них освітньою потребою є корекцій- но-педагогічна допомога з розвитку мовлення, мислення і спілкування.

Це необхідна умова реалізації спеціальної освіти й успішної соціокуль- турної адаптації людини з обмеженими можливостями.

Принцип діяльнісного підходу в навчанні і вихованні

Визначальна роль діяльності в становленні і розвитку особистості загальновідома. Діяльнісний принцип у спеціальній педагогіці спира­ється на існуюче в психології поняття «ведуча діяльність». Предметно- практична діяльність у системі спеціальної освіти є специфічним засо­бом забезпечення компенсаторного розвитку дитини з будь-яким від­хиленням розвитку (інструментом корекції і компенсації порушених психічних функцій), пропедевтики необхідних елементів освіти і трудо­вої діяльності. Те, чому звичайну дитину можна навчити завдяки сло­весній інструкції, для дитини з особливими освітніми потребами стає доступним тільки в процесі власної діяльності, спеціально організова­ної і спрямованої педагогом.

У дітей з відхиленнями розвитку відсутні або недостатньо розвину­ті такі структури, як життєвий досвід, що відповідає за життєві уявлен­ня, поняття і практичні уміння. Немає в них необхідного і достатнього для засвоєння загальноосвітніх предметів понятійного багажу. Спеціа­льна педагогіка, реалізуючи психологічну теорію про діяльнісну детер­мінацію психіки і дотримуючись принципу єдності освіти з розвитком мовлення, мислення і комунікації, організує освітній процес на наочно- дієвій основі. Численними науковими дослідженнями доведено, що предметно-практична діяльність, у процесі якої успішно розвиваються вищі психічні функції дитини: сприйняття, мовлення і спілкування, мис­лення, пам'ять, емоції, мотивація, - є могутнім корекційно- компенсувальним педагогічним засобом у роботі з дітьми з особливи­ми освітніми потребами.

У спеціальній освіті широко використовується колективна предме­тно-практична діяльність під керівництвом педагога (робота «парами», «бригадами» і ін.), що створює природні умови (середовище) для мо­тивованого мовленнєвого спілкування. Спілкування, у свою чергу, роз­виваючись, сприяє оволодінню мовою у всіх її функціональних складо­вих, різних ситуаціях соціальної взаємодії. Предмети, якими оперують діти, створюють стійку мотивацію діяльності і є джерелом відсутніх у дітей знань про оточуючий їх предметний світ, про призначення цих предметів і способи дій з ними.

Предметно-практична діяльність дозволяє, спираючись на здорові сили і збережені можливості дитини, розвивати сенсомоторну основу вищих психічних функцій, у першу чергу мовлення і мислення, компен­сувати недостатність життєвого, практичного (діяльнісного) досвіду, створювати природні умови для розвитку навичок ситуативно- діяльнісного й інших видів спілкування, забезпечувати стійку мотива­цію спілкування і діяльності в процесі навчання, опановувати навички

оціппьної взаємодії.

Принцип діяльнісного підходу до освіти має значення у роботі зі всіма категоріями дітей з особливими освітніми потребами і реалізу-

ється не тільки під час проведення спеціальних корекційних занять. Він є одним з найважливіших принципів і на уроках із загальноосвітніх предметах і. звичайно, у процесі виховання.

Принцип диференційованого й індивідуального підходу

Індивідуальний підхід є конкретизацією диференційованого підхо­- ду. Він спрямований на створення сприятливих умов навчання, що приховують як індивідуальні особливості кожної дитини (особливості вищої нервової діяльності, темпераменту і відповідно характеру, шви- дкість перебігу розумових процесів, рівень сформованості знань і на- вичок, працездатність, уміння вчитися, мотивацію, рівень розвитку емоційно-вольової сфери й ін.), так і її специфічні особливості, власти­ві дітям з даною категорією порушення розвитку.

Індивідуальний підхід дозволяє не тільки вести корекційно- педагогічну роботу в цілому, але і спеціально приділяти увагу окремим вираженим недолікам розвитку кожної дитини шляхом вибіркового використання необхідних уданому випадку методів і засобів.

Принцип індивідуального підходу дозволяє не виключати з освіт­ньою процесу дітей, для яких загальні способи корекційного впливу є неефективними. Індивідуальний підхід робить можливим розвиток ді- тей і важкими і множинними порушеннями завдяки іншому, доступно­му для них змісту навчання, особливому його темпу і організації, вико- ристанню специфічних прийомів і способів корекційно-педагогічної роботи.

Диференційований підхід до дітей і підлітків з особливими освітні­ми потребами в умовах колективного навчального процесу обумовле­ний наявністю варіативних типологічних особливостей навіть у межах одній категорії порушень. Так, в одному класі або групі можуть навча­юся розумово відсталі діти з різними особливостями проявів цього порушення, з можливими додатковими відхиленнями розвитку. Вони будуть відрізнятися між собою за навчально-пізнавальними можливос- тями, ступенем пізнавальної активності, специфікою особливих освіт- ніх потреб у цілому. У зв'язку з цим педагог організує корекційно- освітній процес диференційовано, виходячи з наявності в класі однорі­дних за своїми характеристиками мікрогруп, через різні для кожної з них зміст і організацію навчально-корекційної роботи, її темп, обсяг, складність, методи і прийоми, форми і способи контролю і мотивації навчання. Розподіл дітей на мікрогрупи є умовним і мінливим: у міру просування в знаннях і вміннях діти можуть переходити в мікрогрупи більш високого рівня.

Реалізуючи принцип диференційованого й індивідуального підходу,

навчальні програми і підручники системи спеціальної освіти вказують варіативні можливості засвоєння програмного матеріалу, передбача­ють різні рівні труднощів з урахуванням різних груп, що навчаються всередині класу або групи.

Принцип необхідності спеціального педагогічного керівниц­тва

Навчально-пізнавальна діяльність дитини з будь-яким відхиленням у розвитку відрізняється від навчально-пізнавальної діяльності звичай­ної дитини, тому що має особливий зміст, глибоку своєрідність перебі­гу і потребує особливої організації способів її реалізації. Вона спрямо­вана на перетворення різних психічних корекційно-компенсувальних функцій і задоволення особливих освітніх потреб дитини відповідно до її недоліку.

Розвиток дітей з особливими потребами змушує вносити специфі­чні зміни в зміст і способи їхньої навчально-пізнавальної діяльності. Так, порушення перцептивної діяльності викликають необхідність пе­рекодування або особливого структурування навчальної інформації відповідно до пізнавальних можливостей дітей; порушення розумової діяльності вимагають такої організації навчання, за умов якої забезпе­чується формування конкретної (почуттєвої і дієвої) основи розумових дій; потреба в компенсаторних засобах і механізмах розвитку вимагає від спеціального педагога відбору можливих напрямків корекційно- педагогічного впливу і адекватного змісту і засобів компенсаторного розвитку.

Природно, що тільки спеціальний педагог, знаючи закономірності й особливості розвитку і пізнавальних можливостей даної дитини, з од­ного боку, і можливі шляхи і способи корекційної і компенсувальної допомоги, з іншого, може організувати процес навчально-пізнавальної діяльності і керувати цим процесом. У більшості випадків унаслідок глибокої своєрідності розвитку дітей з особливими освітніми потреба­ми самостійна навчально-пізнавальна діяльність їх утруднена або не можлива.