logo
osnovi_korektsiynoyi_pedagogiki

2. Особливості корекційної роботи з дітьми, що мають пору* шення мовлення

Вчасно не виправлені фонетичні відхилення дитячої мови в шкіль­- ому віці вже мають стійкий характер і важче піддаються корекції, тому що в дитини сформувалася і закріпилася навичка неправильної вимови звуків. Як правило, порушення мовлення в школярів мають ту ж картину, що й у дітей молодшого віку. І тільки в одиничних випадках трапляється, що в дошкільному віці в дитини усе в порядку, а в період шкільного навчання з'явилося порушення мовлення.

При всій розмаїтості наявних у школярів мовленнєвих порушень умовно виділяються групи дітей з фонетичною або фонетико

фонематичною недостатністю. До таких порушень належать дислалії моханічна і функціональна, ринолалія і дизартрія. Іншу групу склада­ють діти з загальним недорозвиненням мови (алалії, ринолалія, дизар­трія). І є група учнів з порушенням темпо-ритмічної організації мовлен­ня - це несудомні або судомні порушення. До останніх належать випа­дки заїкуватості невротичного або невротичноподібного характеру.

Розлади письмового мовлення (читання і письма) у школярів з по­рушеннями мовлення - явище дуже розповсюджене. Вони обумовлені порушеннями усного мовлення дітей, несформованістю в них мовних узагальнень: фонематичних, морфологічних і синтаксичних.

Діти з мовленнєвими порушеннями, що не мали достатнього стажу иоиноцінного мовного спілкування, не виконали в дошкільному віці ініобхідної для засвоєння грамоти роботи з аналізу і синтезу мовного матеріалу різного рівня (звуковий склад, словниковий запас, граматич­ний устрій, зв'язне мовлення), неминуче стають невстигаючими.

Загальна готовність до шкільного навчання передбачає цілісний, іармонійний розвиток дитини. Недорозвинення будь-якої сфери (розу-моїюї, емоційно-вольової, практично-діяльнісної, мовленнєвої) може шати причиною неуспішності в школі.

Вступ до школи дитини, погано до неї підготовленої з мови, має несприятливі наслідки для подальшого її розвитку, якщо не будуть

вжиті необхідні психолого-медико-педагогічні заходи. Такі діти через

не сформованість звукової і лексико-граматичної сторін мови потрап-

ляють до числа постійно невстигаючих з рідної мови і математики.

В залежності від важкості мовленнєвого порушення діти шкільного ніку одержують різного виду логопедичну допомогу. Слабко виражені, 'Кісткові (парціальні) порушення виправляються на заняттях у логопе­дичному кабінеті, система яких сьогодні представлена й оснащена иідіювідною методичною документацією (розроблені нормативи ви­ні іачення контингенту дітей, які потребують занять, є рекомендації з і шанування й організації занять). Логопедичні заняття проводяться паралельно зі шкільним навчанням, є доповненням до нього, але ні в якому разі не дублюють роботу вчителя класу. Це корекційно-рішивальні заняття.

До завдань логопедичного пункту при загальноосвітній школі на­тикать виправлення порушень усного і письмового мовлення учнів, пропаганда корекційно-логопедичних знань серед педагогів і батьків, ііиосчасне виявлення порушень, попередження можливих вторинних порушень у структурі дефекту дитини, викликаних наявним порушен-ним мови.

На логопедичних заняттях у дитини формуються повноцінні знан­им, уміння і навички в галузі мови. В результаті ситуації постійного не­успіху в більшості учнів виникає негативне ставлення до навчання,

тому на корекційних заняттях проводиться робота, спрямована на стимулювання розвитку пізнавальної активності дітей, формування прийомів розумової роботи, необхідних для оволодіння граматикою.

До логопедичного пункту діти направляються лікарями після дис­пансеризації, педагогами або ж з ініціативи батьків. Найважливіше! значення для подолання наявних у дітей порушень мають їхнє своєча­сне виявлення і правильна діагностика, контакт логопеда з учителем класу, де навчається дитина, з батьками. Такий комплексний підхід забезпечує успішність корекційно-виховного впливу. Батьки присутні на заняттях логопеда з дитиною, для них проводяться спеціальні бесіди, у яких розкривається наявний у дитини дефект і шляхи його подолання.

Дуже важливим є розвиток мовленнєвої активності школярів. Діти навіть з незначними порушеннями мовлення часто відрізняються зни­женою комунікабельністю. У зв'язку з цим на логопедичних заняттях створюються різні ситуації спілкування, що активізують не тільки мов- леннєву, але й мовнорозумову діяльність школярів. Ведеться робота над усіма ланками процесу породження мовленнєвого висловлювання: в учнів розвивається умотивованість мовної дії, формується передба­чення її кінцевого результату, їх учать планувати, відбирати лексику, знайомлять з граматичним структуруванням, операціями контролю.! Дітей учать міркувати і давати розгорнуті, висновки. Цим забезпечу­ється досконалість комунікативної й узагальнюючої функцій мови.

Корекційна робота з учнями на логопедичному пункті відбувається протягом усього навчального року в різних формах: індивідуальна, фронтальна (з рухливим складом груп, у які об'єднуються школярі, що мають приблизно однакові порушення мовлення). На логопедичних заняттях уточнюється вимова звуків, розвивається фонематичне сприйняття, ведеться робота зі словником, працюють над граматикою, зв'язним мовленням, читанням, письмом.

При цьому логопедична робота має психотерапевтичне спрямуван­ня, ведеться з урахуванням особливостей особистості дитини, обумов­лених мовленнєвим порушенням і ситуацією стійкої неуспішності.

У випадках, коли порушення мовлення має більш виражений хара­ктер і не може бути виправлене в умовах шкільного логопункту, а ди­тина через наявний дефект не може нарівні з однолітками вчитися в загальноосвітній школі, навчання відбувається в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мовлення. В таких школах функціо­нують два відділення: для дітей із важкими порушеннями мовлення (загальне недорозвинення мовлення різного характеру: алалія, афа­зія, ринолалія, дизартрія) і для дітей з важким ступенем заїкуватості (невротичної або невротичноподібної). У цих школах навчання ведеть­ся за спеціальними програмами з вираженою колекційною спрямовані-

стю, з використанням специфічних прийомів, методів і прийомів корек­ційно-виховного впливу, терміни такої освіти більш тривалі.

Диференційований підхід у логопедичній роботі передбачає враху- вання різних варіантів неповноцінності компонентів мовленнєвої сис- теми і немовленнєвих психічних процесів і функцій, що зумовлюють нормальний процес оволодіння читанням і письмом. Робота спрямо- вана на формування мовленнєвої і психологічної готовності до оволо­діння грамотою, якщо це не було досягнуто в дошкільному віці.

У більшості дітей з порушеннями мовлення виявляється нерозчле- нованість в усвідомленні елементів мови (звук, склад, слово, речення, мікст), відставання в практичному оволодінні навичками мовного ана- лізу і синтезу, що разом з неповноцінністю комунікації створює ситуа­цію неготовності до оволодіння письмовою мовою.

При комплектуванні класів першого відділення школи для дітей з важкими порушеннями мовлення враховуються в першу чергу рівень мовленнєвого розвитку і характер первинного дефекту дитини. Термін навчання таких учнів 12 років, наповнюваність класу - 12 осіб. Випуск­ники спеціальної школи одержують документ про неповну середню освіту. У навчальних планах передбачена значна кількість годин на виробничо-трудове навчання. Праця при цьому розглядається як важ- ливий корекційно-виховний засіб подолання дефектів розвитку і фор­мування особистості, як засіб підготовки учнів до самостійного життя, соціально-побутової і трудової інтеграції в суспільство.

Подолання мовленнєвих порушень забезпечується раціональним поєднанням фронтальних, групових та індивідуальних занять з учня­ми. Індивідуальні заняття проводяться вчителем 2-3 рази на тиждень. Як правило, вчителі мають логопедичну освіту. Крім того, корекція по­рушень розвитку мовлення відбувається і на уроках рідної мови. Для цього в програмі передбачені спеціальні розділи: вимова, навчання грамоті, фонетика, граматика і правопис, розвиток мовлення. Розвиток мовлення проводиться і на матеріалі всіх інших навчальних предметів.

У відділенні для заїкуватих діти за 10 років навчання одержують знання в обсязі 9 років навчання в загальноосвітній школі. Додатковий рік передбачений для поглибленої корекційної роботи в молодших класах.

Корекційно-виховну роботу проводять у школі всі вчителі і вихова­телі, здійснюючи єдиний мовний режим і забезпечуючи реалізацію всієї системи позаурочних заходів.

Основне завдання уроків розвитку мовлення полягає в тому, щоб допомогти дітям усунути їх недоліки, підвищити рівень володіння ними мовою, навчити школярів користуватися мовою як засобом спілкування й узагальнення. Формування навичок і умінь володіння мовленням у дітей відбувається тільки на основі мовленнєвої практики, тому велика

увага в період навчання в спеціальній школі приділяється спеціально організованій мовній практиці. Завдяки таким формам роботи в дітей збільшуються можливості для самостійного нагромадження словниково­го запасу в умовах безпосереднього мовленнєвого спілкування.

Словникова робота з дітьми спрямована на збільшення їх пасив­ного й активного запасу, уточнення розуміння змісту слів, оволодіння умінням чітко висловлювати свої думки. Спеціально організована лек­сична робота формує в дітей уміння оперувати словами, виділяти їхню значеннєву сторону, зіставляти, оцінювати, проводити відбір слів. Тим самим у школяра формується монологічне мовлення. Дитина вчиться відбирати мовні засоби для побудови висловлювання. Лексична робо­та, що проводиться зі школярами, тісно пов'язана, з одного боку, з роботою з формування і корекції граматичного строю, а з іншого боку - з уточненням звуковимови і виправленням її порушень.

З молодшими школярами продовжується робота, яка проводилася з дошкільнятами, якщо вона виявилася недостатньо результативною. Діти вчаться вслухуватися в звуки мовлення, розрізняти в ньому голо­сні і приголосні, тверді і м'які приголосні, порівнювати слова за звуко­вим складом, визначати наявність і місце звуку в слові, розрізняти ударні і ненаголошені голосні, визначати словесний і логічний наголос. Поступово завдяки ході логопедичній роботі діти набувають орієнту­вання в звуковому строї мовлення, опановують правильну звуковимову і звукорозрізнення.

Принципової різниці в методиках корекційно-логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку і молодших школярів немає. Робота з учня­ми ведеться з врахуванням зростаючих мовленнєвих і пізнавальних можливостей, додатково до систематичного шкільного навчання. Важ­ливо пам'ятати, що ведучим видом діяльності в учнів є вже не ігрова, а навчальна діяльність.

3. Поведінкові порушення розумово відсталих дітей

У розумово відсталих дітей, на думку Л.С. В и готського, при не­сприятливих умовах життя і неадекватних умовах виховання і навчан­ня можуть виникнути "соціальні вивихи", тобто порушення поведінки. Найбільш яскраво це виявляється в підлітковому періоді, тому що діти цієї вікової групи є найбільш уразливими як у біологічному, так і в соціокультурному плані для несприятливих впливів.

Клініко-психологічна структура поведінкових порушень підлітків-олігофренів має два психопатологічних варіанти:

а) емоційно-вольової нестійкості;

б) афективної збудливості;

в) патології потягів.

Зупинимося на кожному варіанті докладніше. Психічна декомпен- сація невротичного типу пов'язана найчастіше з хворобливим пере­живанням почуття власної інтелектуальної неповноцінності. Це вияв-пнсться в гіперранимості підлітків, зневірі їх у власні сили, перебільшеному переживанні невдач або дефектів зовнішності (косоокість), моторної недосконалості. Можуть виникнути різні форми страхів (на­приклад, страх темряви). Почуття неповноцінності викликає появу аутистичних схильностей (див. нижче - аутизм). Ряд вчинків, що мають девіантний характер (наприклад, прогули шкільних занять, спроби бродяжництва) здебільшого виступають як захисні реакції. Продуктив­ність навчальної діяльності помітно знижується.

Психічна декомпенсація психопатоподібного типу в підлітків ха­рактеризується не тільки порушеннями шкільної дисципліни (гіперрухливість, дратівливість і агресивність, конфліктність, систематичні прогули занять), але і вираженою девіантною поведінкою (схильність до алкоголю, нарко- і токсикоманії, злодійство, сексуальні ексцеси). Пізнавальні інтереси часто знижені. Спостерігається емоційно-вольова нестійкість, виражена інфантильність, що виявляються в безтурботності, підвищеній товариськості, настирливості і метушливості. Основний рушійний мотив поведінки - задоволення. Діти відмовляються від завдань, виконання яких вимагає зусиль. У будь-якому виді діяльності нетерплячі, імпульсивні, швидко втрачають інтерес. Може спостерігатися боягузтво, гіперсугестивність. Останнє іноді є причиною залучен­ні таких підлітків до делінквентної поведінки.

Переважання афективної збудливості і рухового розгальмування виявляється в схильності до агресії. З незначного приводу підлітки-олігофрени можуть почати бійку, кинути у вчителя ручку, зошит, розірвати книгу, нецензурно висловлюватися. Спостерігається загострене самолюбство, нетерпимість до критики, негативізм до авторитету до­рослих. Часто афективна реакція неадекватна причинам, що її викли­кали причині. Фізично розвинуті.

Патологія потягів виявляється насамперед у підвищеній сексуаль­ності. Даному потягу може бути підкорятися весь спосіб життя. Здебі- льшого - це діти, схильні до бродяжництва, під час якого здійснюються безладні статеві контакти, вживання одурманюючих речовин, алкого­льних напоїв, дрібне злодійство. Втечі можуть мати безцільний і неке- рований характер. У порушеннях поведінки цієї категорії підлітків- олігофренів відображається їхня інтелектуальна недостатність: під час теч, вірячи будь-яким обіцянкам, вони їдуть в інші міста з незнайоми­ми людьми; украдене продають за безцінь або обмінюють на солодо­щі.