Тема 1. Структура курсу «Методика викладання правознавства в школі»

Зазначимо, що після розпаду СРСР утворилася велика кількість незалежних держав. Перед цими державами, і перед Україною зо­крема, постали складні завдання реформування освітньої системи, що проходило на тлі складних процесів трансформації суспільних відносин, загальної модернізації на шляху до демократизації су­спільства. Закономірно, що на межі нового тисячоліття становлен­ня України як демократичної правової держави потребувало суттє­вого підвищення правової культури всіх верств населення, а особливо представників органів влади всіх рівнів, неухильного до­тримання всіма суб'єктами права вимог законодавства, кваліфіко­ваного його застосування. Особливої значущості набуло питання щодо формування правосвідомості громадянина нової незалежної держави.

Правове невігластво, як і правовий нігілізм, було характерним для значної частини населення пострадянських країн, що надавало проблемі правової освіти особливого значення. Складні соціально-політичні та економічні зміни, що відбулися та відбуваються в усьо­му світі, особливо в новостворених країнах, змусили замислитися над реаліями, які нас оточують, переоцінити усталені погляди та стереотипи поведінки, реформувати правову систему. Фактично від­бувся демонтаж тоталітарної ідеології, під впливом якої раніше фор­мувалася правосвідомість більшості населення.

У ході цих процесів змінилися й правові орієнтири. Нині розга­луженість національного законодавства характеризується рівнем запровадження загальнолюдських принципів і норм, що напрацьо­вані демократичними країнами і закріплені у відповідних деклара­ціях та інших правових документах міжнародного рівня. Доско­налість правових норм у свою чергу стала основою гармонізації суспільних відносин та перманентного їх розвитку, що вважається необхідною умовою існування і стабільного розвитку країн у сучас­ному світі.

Наприкінці XX століття особливого розвитку набула точка зору, яка полягала в тому, що основи правових знань не повинні бути прерогативою лише вузького кола фахівців. Усі громадяни України отримали право на набуття необхідного їм мінімуму правових знань. Звичайно, це право розпочало забезпечуватись насамперед розгалуженою мережею загальних та спеціалізованих навчально-

13

Гуз А.М. Методика викладання правознавства в школі

виховних закладів різних форм власності, широким правовим ін­формуванням населення через засоби масової інформації та культур­но-освітні установи. Понад те, механізми створення правового гро­мадянського суспільства включали, зокрема, надання правових знань усім громадянам у межах програм середньої освіти.

Проведені в Україні заходи у сфері правової освіти молоді напри­кінці XX - на початку XXI століття відповідають міжнародним стандартам. Так, зокрема, у рамках Організації Об'єднаних Націй уже давно утвердилася теза, що для подальшого демократичного розвитку світової спільноти необхідно щонайбільше уваги приді­ляти вихованню та освіті молодого покоління в дусі поваги до люд­ської гідності та на засадах рівності прав. Міжнародна конференція з прав людини (Тегеран, 1968 р.) прийняла рішення закликати держави забезпечити використання усіх виховних заходів таким⁴ чином, щоб молодь розвивалася на засадах поваги до людської гід­ності та прав людини. Конференція визначила «об'єктивну інфор­мацію та вільне обговорення» головним підґрунтям такої освіти. Цей міжнародний форум закликав послуговуватися всіма необхід­ними засобами для того, щоб розвивати активну зацікавленість проблемами світу, що змінюється, та готувати молодь до суспільного життя. Також було зазначено, що чільне місце за своїм значенням у цьому процесі має належати викладанню курсу прав людини.

Тому важливим елементом у структурі юридичної освіти і вихо­вання України став навчальний курс «Права людини». Права люди­ни й основні свободи дозволяють повною мірою розвивати і викори­стовувати такі притаманні людині властивості, як розум, талант, свідомість та задовольняти духовні й інші потреби. Вони базуються на дедалі потужнішому прагненні людства до такого життя, в яко­му притаманні з народження гідність та цінність кожної людської особистості користуватимуться повагою та захистом. Ігнорування прав і основних свобод людини стає не лише особистою трагедією, а й створює передумови для соціальної та політичної нестабільності, породжує насилля, провокує конфлікти як всередині суспільства і країн, так і між ними.

Піднесення ролі прав людини у міжнародному та національному законодавстві є необхідною запорукою демократизації суспільства, захисту природних прав людини від утиску з боку державних інсти-

14