§ 4. Методи і прийоми виховання звукової культури мовлення дітей

Завдання і зміст роботи з виховання звукової культури мовлення викладено у програмі виховання та навчання в дошкільному закладі. У вихованні звукової культури мовлення використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провідне місце посідають артикуляція звуків, імітація правильної звуковимови, зразок мовлення вихователя, відображене та сумісне мовлення («Зроби так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри, вправи, рухливі ігри, розповіді зі звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картинок, настільно-дру­ковані ігри.

Основними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей правильно й чітко вимовляти звуки, пропонують такі ігри: «Вимов так, як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Крамниця», «Комар», «Покатаймося на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (взяв) Петрушка?», «Виправ Незнайка», «Допоможемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Луна», «Паровоз», «Підкажи Петрушці звук», «Ось так вимовляються звуки».

Розвитку фонематичного слуху сприятимуть ігри: «Тиша», «Телефон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика», «Що як звучить?», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це?», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «Доручення», «Хто краще чує?». Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець», «У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай сильніше». Для вироблення інтонаційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) ефективними є такі ігри: «Мавпочки», «Хто що почув?», «Тихо - голосно», «Пішли-поїхали», «Вимови так, як я», «Допоможемо Незнайку».

З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення, доцільно проводити такі ігри: «Добери різні слова», «Підкажи слово», «Чи подібно звучать слова?», «Слова забули своє місце», «Упіймай м'яч», «Живі слова», «Як Мишко вчився говорити?», «Про Сашка і сніговика», «Що написав нам Петрушка?», «Ведмедик дізнається», «Що таке наголос?», «Як звати друзів?». Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ш, ж, ч виконують відповідні вправи. Наприклад:

Вправа 1. Підняти язик до верхньої губи, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.

Вправа 2. Зробити язик якомога вужчим, а потім широко його розпластати.

Вправа 3. Щоб язик був широкий і спокійний, треба притиснути його губами п'ять-шість разів, вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від одного до десяти.

Вправа 4. Відкрити рота, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки и-і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від одного до десяти.

Вправа 5. Відкрити рота, покласти широкий язик на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.

Вправа 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злизати варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою не допомагати).

Вправа 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки и-е-и-е-и-е~и-е. Потім зімкнути губи і витягнути їх уперед.

Вправа 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком язика піднебіння, роблячи рухи вперед-назад, як білять щіткою стелю. При цьому стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Потрібно також виконати такі вправи: перекочування силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки); пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки».

З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний звук. Наприклад, на звук с:

Са-са-са - ось летить оса.

Со-со-со - у Соні колесо.

Си-си-си - прилетіли оси.

Су-су-су - ми побачили косу.

Ас-ас-ас - ми пили квас.

Ус-ус-ус - сивий вус.

Сі-сі-сі - закупили сливи всі.

Аска-аска-аска - у Васі є ласка.

Іска-іска-іска - на столі стоїть миска.

З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити тексти скоромовок. Скоромовка, або спотиканка, - жанр народної творчості - жартівливий вислів, спеціально скомпонований із важких для вимови сліп, яким часто розважаються діти, намагаючись швидко його вимовити. Основна мета скоромовок - формування чистого й правильного мовлення, закріплення артикуляції важких звуків та розвиток мовленнєвого апарату. На кожний звук, яким опановує дитина, пропонується відповідна скоромовка. Наприклад, є скоромовки невеличкі за розміром, у кожному слові яких повторюється лише один звук з твердою чи м'якою вимовою («Босий хлопець сіно косить»); скоромовки зі складним поєднанням відразу кількох важких звуків: шиплячих, свистячих і сонорних («Прийшов Прокіп, налляв окріп»); скоромовки з незвичним поєднанням голосних звуків («Улас у нас, Опанас у вас»); скоромовки діалогічної форми (наприклад, Л. Пшенична «Жадібний Євгенко», «Семен сказав своїм синам», «Де вороно-каркароно, ти була?»).

При заучуванні таких скоромовок дітей поділяють на дві групи. Вони по черзі промовляють слова. Наприклад:

Перша група:

- Де, вороно-каркароно, ти була?

Що, вороно-каркароно, принесла?

Друга група:

Покружляла, покружляла я вгорі.

Горобців порозганяла у дворі.

Стріла півня - розбишаку-пісняра,

І чкурнула, дременула із двора.

Окремі скоромовки під час заучування можна інсценувати для кращого запам'ятовування тексту. У такий спосіб можна заучувати скоромовки з книжки Л. Пшеничної «Жадібний Євгенко». Обирається Євгенко, слова від автора промовляє вихователь (потім діти). Дитині дають горіхи і пропонують розділити: три горіхи собі, один - товаришу, а ще купка лежить осторонь. Євгенко горіхи роздає і промовляє:

- Оце - моє, оце - твоє.

А це чиє? - Це теж моє!

Дивлюсь, горіхів не стає...

Вихователь (або діти):

А у вас такий Євгенко є,

Що так горіхи роздає?

Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку вихователь вимовляє повільно, чітко, виділяючи інтонаційно звуки, які повторюються. При цьому перед дітьми ставить завдання: уважно слухати і запам'ятовувати, який звук повторюється. Відтак вихователь ще двічі промовляє скоромовку повільно, а потім швидко. На наступному занятті перед дітьми ставиться завдання промовляти скоромовки то голосніше, то тихіше, то швидше, то повільніше. Вихователь викликає дітей до столу, щоб вони читали скоромовку з підкресленою артикуляцією звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки діти промовляють хором.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь складає казочку про веселого Язичка в різних варіантах. Наприклад: «Жив-був собі у своєму будиночку веселий Язичок. А що це за будиночок був у нього? Це рот. Веселий Язичок був дуже пустотливий і цікавий, тому любив виглядати із будиночка. (Показ рухів язика, спонукання дітей до виконання таких самих рухів.) А будиночок дуже сердився на нього і через свої дверцята не випускав Язичка. Що ж це за дверцята? Це ж каші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо Язичок за перші (потім другі) дверцята будиночка і зачинимо їх. (Виконання вправ.) Стомився наш Язичок і ліг собі у своє ліжечко. Спочатку на спинку, а потім на бочок. Зробіть і ви так, діти. (Виконання вправ дітьми.) Прийшла ніч, будиночок слід закрити; спочатку зачиняємо другі дверцята, потім перші, а Язичок нехай спить у ліжечку на спинці».

Доцільно послуговуватися також художніми оповіданнями, які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пермяк «Хто?», Ю. Старостенко «Синиці-трудівниці», Є. Чарушин «Як хлопчик Женя навчився вимовляти літеру р», Д. Герасимчук «Струмочок», Є. Щим «Як птахи співають» та ін.).

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями вихователь використовує тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще нестійка. Під час рухливих ігор діти залюбки співають, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі «Хто тут живе?» три - і чотирирічні діти групами імітують квоктання курей, ґелґотання гусей, гарчання собак; вихователь стежить за правильною артикуляцією.

Рухливі ігри зі словами та звуками для дітей старшого віку мають свої особливості. Діти паралельно виконують два завдання: рухаються (ловлять, бігають, водять хоровод) і промовляють слова, звуки. їхню увагу насамперед привертають рухи, а звуки вони промовляють механічно, іноді й зовсім забуваючи про них. Бажано до початку гри показати дітям як треба промовляти текст та закріпити його шляхом вправляння. Після такої підготовчої роботи, роз'яснень і повторень діти, усвідомивши текст, можуть виразно вимовити кожне слово чи звук гри (наприклад, у таких іграх, як «Гуси-лебеді», «Потяг», «У ведмедя в бору», «Пташки і кіт», «Два Морози», «Мишоловка»).

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри («Галя по садочку ходила», «Калина», «Караван», «Бубон» та ін.), які варто проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулянках. У них діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні. Рухливі ігри треба проводити щодня, це сприяє систематичному вправлянню мовленнєво-рухового апарату, мовленнєвого слуху та уваги дітей.

Розповідь на звуконаслідування відрізняється від інших видів роботи з розвитку мовлення. Це спільна робота дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передаванні змісту. Імітаційні звуки, звуко­сполучення та слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п'ять-шість дітей) або одна дитина. Під час розповіді, вихователь пропонує вимовляти разом окремі частини тексту наприклад: «Корова: му-у-у! Молочка вам несу». Розповіді зі звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах. Тексти розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних творів або складені самим вихователем. За композицією та змістом вони мають відповідати дидактичним та психолого-педагогічним вимогам: бути невеликими за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно веселим сюжетом, з великою кількістю імітаційних звуків, звукосполучень, слів, які спонукали б дітей до активності.

З авторських та народних творів можна використати такі: «Поїдем, синочку, з тобою в село» (українська народна пісенька), «Рукавичка» (українська народна казка; під час читання її можна імітувати голоси тварин, що згадуються в ній); Г. Чубай «Тік і так», В. Коломієць «Горобчик», О. Сенатович «Прогулянка д-д-д», «Веселий сміх», В. Заєць «Гав» та ін.

Методика проведення занять із молодшими дошкільниками така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звуко­сполучення, імітуючи голоси птахів, тварин, звуки природи, сигнали машин. Діти мовчки слухають розповідь. Якщо деякі з них починають промовляти звуки, звукосполучення самостійно, вихователь ставиться до цього схвально і поглядом, посмішкою чи жестом заохочує до участі в розповіді. При повторному розповіданні вихователь пропонує усім дітям або комусь одному «допомогти» під час розповіді, промовляючи разом з нею, як шумлять дерева, співає півень, мукає корова, гуде бджола, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад:

Весела сім'я

Жили собі дідусь та бабуся. Не було в них нікого. Сумували вони. Та одного вечора почули, що хтось стукає до них тихенько: «тук-тук-тук». Відчинила бабуся двері й чує ^«Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку - пустіть мене переночувати». Бабуся й дідусь зраділи та й пустили півника в курятник. Як ось знову хтось стукає ще голосніше: «тук-тук-тук», і почулося: «Му-у-му-у». Це корова просилася переночувати. Пустили і її в корівник. Потім прийшла курочка з курчатками і каже: «Кудах-тах-тах, кудах-тах-тах! - пустіть і мене». Пустили і її з курчатами. Нагодували "всіх, напоїли чистою водицею. Дуже сподобалось усім жити в бабусі й дідуся, залишилися вони в них назавжди. Рано-вранці півник прокидався й співав: «Ку-ку-рі-ку, я курочок стережу». А курочка: «Кудах-тах-тах, я несусь у кущах». А корова: «Му-у-му-у! Молочка вам принесу». Ось так вони почали весело й дружно усі разом жити в дідуся та бабусі.

Для бесіди зі старшими дошкільниками можна використати розповідь, складену самим вихователем. Він добирає або придумує спеціальні тексти, в яких трапляються важкі звуки. Ці розповіді складніші за змістом і більші за розміром. Діти можуть переказувати їх від початку до кінця, частинами, а також за ролями. Вихователь бере на себе роль автора, а діти поодинці чи невеликими групками промовляють слова, звукосполучення, звуки. Початок заняття такий, як і при навчанні дітей переказуванню. На заняттях з розвитку мовлення дітей навчають інтонаційно виразно передавати зміст думки, почуттів, переживань, виразно розмовляти, відчувати вірші. Основний прийом навчання виразного мовлення - імітація, наслідування мовлення вихователя.

Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у виразному мовленні на заняттях з розвитку мовлення та художньої літератури. Так, використовуючи різні театральні прийоми, вихователь навчає дітей передавати образ дійових осіб за допомогою міміки, жестів, постави. Треба вчити дітей голосом передавати настрій, стан того чи того героя художнього твору. Для цього їм пропонують прочитати вірш радісно, весело або сумно; поставити запитання від імені хитрої лисички, злого вовка, доброго крокодила Гени або веселого Чебурашки; виконати пісеньку від імені доброго або злого героя; зобразити, як вовк розмовляє у лісі з Червоною Шапочкою, використовуючи інтонацію (лагідно чи улесливо, грубо чи хвалькувато). Можна використовувати різні творчі завдання, які сприяли б пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності у передачі образів, персонажів, інтонації. Наприклад, підійти до свого товариша і попросити у нього іграшку так, щоб усі за інтонацією могли зрозуміти, як саме він попросив: лагідно чи сердито, ввічливо чи грубо тощо.

Розвитку виразності мовлення дітей сприяють запитання вихователя при читанні й аналізі художніх творів. Вони спрямовують увагу дітей на виразні засоби мовлення, спонукають до інсценування. Наприклад: Який голос у Маші? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть, що зараз переживає Маша? (Казка «Маша і Ведмідь».) Яким би голосом ви передали слова Ведмедя? Як правильно розпочати розповідь: швидко чи повільно? Який вірш, веселий чи сумний, чому? Щоб ви хотіли змінити у цьому оповіданні (казці)? Пригадайте, який епізод в оповіданні вас найбільше вразив, схвилював?

Дітям порівняно важко дається виконання вправ на вираження почуттів у мовленні, а саме: здивування, радість, урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк та ін. Основними прийомами для вправляння дітей у виконанні цих завдань є ігрові. Наприклад, вихователь читає вірш, а діти повторюють рядки вірша з яскраво вираженою інтонацією: перша підгрупа - із запитальною, друга - з розповідною, третя - з окличною. З метою навчання дітей виразного мовлення використовують спеціальні вправи, виконуючи які, діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням. Наприклад, вихователь говорить: «Діти, сьогодні до нас у групу прийшов новенький хлопчик. Як би ви про нього сказали?» «Новенький». Потім він пропонує дітям сказати це

слово з радістю, подивом, сумом, байдуже. Дітям дається завдання про­мовити речення «Оксана малює олівцем» так, щоб відповісти на запитання: хто саме малює олівцем? (наголос на слові Оксана); що робить Оксана? (наголос на слові малює) чим малює Оксана? (наголос на слові олівцем).

Вихователь промовляє фразу «Дощ іде» і пропонує дітям здогадатись, зраділа вона дощу чи, навпаки, схвильована. Важливою для вироблення різних відтінків голосу та виразності мовлення є вправа «Мавпочки». Діти повторюють різні варіації сили голосу, дикції, ритму, темпу, наголосу, інтонації.

Особливе місце у вихованні звукової культури мовлення дошкільників посідають малі жанри фольклору. Дослідження з цього питання було проведено в Україні О. Трифоновою. Народна поетична творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання дітей дошкільного віку. В ній відбито життя народу, його звичаї, обряди, саме через неї діти засвоюють народну мову.

Одним із перших авторів підручника з педагогіки, в якому широко представлений український фольклор, був О. Духнович. Особливу увагу привертають художні твори вченого-педагога для дітей-дошкільнят, що були зібрані в окремий розділ «Маленьким соколятам». У ньому автор подає байки, вірші, які відіграють не лише виховну, пізнавальну, а й повчальну роль. На переконання О. Духновича, фольклор вже починає впливати на дітей наймолодшого віку. З перших днів дитина чує голос матері, яка наспівує їй колисанки. Колисанки - народні пісні, що співаються, коли заколисують, присипляють дітей. Колискові пісні зачаровують малят своєю простотою, ніжністю, красою рідного слова. Вони розвивають слух та відчуття рідної мови, її мелодики, збагачують дітей пестливою лексикою.

Характерними елементами колисанок є специфічні приспіви, ритмічні повтори певних слів чи звуків, використання епітетів, порівнянь, метафор, звуконаслідувань. Колисанки передаються словами, що сповнені материнської любові та ніжності, тому вони створюють особливу емоційну насиченість пісень і тим самим привертають увагу дітей до звучання рідної мови.

Дитячі забавлянки - це надзвичайно вдала форма спілкування дітей з дорослими, що сприяють розвитку дрібних м'язів руки, активізації їхньої рухливості.

Забавлянки (утішки) - це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані зі своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Забавлянки існують для дітей різного віку. Для найменших, які тільки починають сидіти, у народі складено забавлянки з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або одній нозі («Ой чук, чук, чук», «Гойда, гойда, гойдала»). Для немовлят - утішки-ігри з пальцями («Печу, печу хлібчик», «Сорока-ворона»). Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги («Зайчику, зайчику»).

Вік, на який припадають забавлянки, утішки, - сенситивний для мов­леннєвого розвитку малюків. Саме тому функція забавлянок - не лише розважати малюка, а й розвивати його мовлення, активізувати процес засвоєння звуків рідної мови дитиною дошкільного віку.

Забавлянки насичені різноманітними повторами, звуконаслідувальними словами, тому вони так легко запам'ятовуються дітьми. Звукові повтори створюють особливу наспівність забавлянок, що є дуже важливим для зазначеного жанру, оскільки для немовлят зміст і значення слів не завжди зрозумілі. Вони сприймають мелодійний, ритмічний, звуковий малюнок твору.

Повторюваність у поєднанні зі змінами ритмічного образу, жести та інтонація сприяють зосередженню дитячої уваги на таких творах і допо­магають їх духовному, інтелектуальному, мовленнєвому розвитку. Крім того, бездоганність художньої форми забавлянок насамперед забезпечується багатою звуковою гамою, де звукові повтори підкреслюють наспівність. Алітерації та асонанси зумовлюють милозвучність, поглиблюють знайомство дітей з навколишнім світом, допомагають естетично його сприймати, розвивають звуконаслідування.

З кожною новою утішкою малюки знайомляться з радістю, вони із задоволенням слухають народну мову, відчувають віршований ритм, багатство відтінків слів. Саме читання забавлянок створює умови для емоційного контакту з дітьми. Навчально-виховна мета забавлянок - розвивати мовленнєву активність дитини, тренувати пам'ять, логіку мислення. Отже, розігрування забавлянок з дітьми - це надзвичайно важливий момент зародження у дитини інтересу і любові до рідної мови. Вони виховують у дошкільнят почуття ритму, розвивають активне мовлення, сприяють розвитку фонематичного слуху.

Серед дитячого фольклору найпоширенішими є заклички, примовки, лічилки, мирилки.

Замовляння (заклички) - здебільшого віршовані формули, дуже давні за походженням і пов'язані з вірою у чудодійну силу слів, якими «темні» люди прагнули вплинути на стихійні сили природи чи суспільне оточення. У народі побутують господарські, громадські, лікувальні, приворотні замовляння. Заклички супроводжуються виконанням певних рухів, жестів. Це впливає на розвиток мовлення, вдосконалення звуковимови. Примовка - жартівливий, здебільшого римований вислів, що ним розпочинається чи закінчується казка; дотепне зауваження, що вплітається у розповідь чи текст твору; якась фраза чи віршик, що розповідається під час дитячої гри тощо. Ці фольклорні твори (примовки та заклички) не лише виховують у дитини бережливе ставлення до рослинного і тваринного світу, а й розвивають у неї мовленнєву активність, тренують артикуляційний апарат, розвивають інтонаційні здібності дошкільнят.

Лічилки - це віршовані, ритмізовані тексти, які використовуються дітьми для поділу гравців на групи чи визначення їхньої ролі або послідовності участі у грі. Лічилки поділяють на такі групи: 1) складені самими дітьми; 2) складені дорослими (народні та авторські).

Серед лічилок першої групи чимало таких, які зовсім не мають сюжету або містять лічбу до 8, 10, 12, а їх лексика - це спотворені числівники та слова, що слугують їх замінниками. У лічилках, складених дітьми, знаходимо багато іноземних слів, які поступово спотворюються і надають лічилці беззмістовного характеру («Уну, дуну, ре», «Ене, бене, три контори»).

Лічилки другої групи, що складені дорослими для дітей, мають певний зміст, чітку композицію, написані літературною, образною мовою, містять повчальні та виховні завдання. Лічилкам властиві загадковість, яскравість, образність, незвичайні співзвуччя, привабливий сюжет, саме тому дітям подобається їх повторювати, тим самим удосконалювати власне мовлення.

Використання лічилок є стимулом для розгортання словесної творчості дітей, розкриття їхніх лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань. У звуковому оформленні лічилок може бути поставлений наголос на вимові певного звука з метою тренування артикуляції і вироблення певних орфоепічних навичок.

Мирилки - це вид дитячого фольклору. Діти використовують їх під час розв'язання сварки чи суперечки. Застосування мирилок у дошкільному закладі сприяє активізації словника дитини, вдосконалює її мовлення, тренує мовленнєвий апарат, водночас вони виконують і певну виховну функцію.

Використання в комплексі усіх видів фольклору закріплює у дітей звуковимову, тренує мовленнєвий апарат, удосконалює мовлення, збагачує словник дітей образними виразами.

Ознайомлення дітей з малими жанрами фольклору відбувається на заняттях з художньої літератури.

Тема: У нас на гостинах герої казок (фронтальне). (За експериментальними заняттями, розробленими О. Трифоновою.)

Мета: ознайомити дітей з фольклорними жанрами - забавлянкою та утішкою, спонукати повторювати за вихователем ці фольклорні твори з відповідною інтонацією. Виховувати інтонаційну виразність мовлення.

Матеріал: іграшковий зайчик, забавлянка «Біжить зайчик дорогою», утішка «Зайчику-Плаксунчику, не плач», фотокартки.

Словник:забавлянка, утішка.

Хід заняття: вихователь розповідає складену ним казку:

Жили-були собі дід та баба. І мали вони двох маленьких онучок: Ясочку - Незнайку та Вседізнайку. (Показує фотокартки.) Вседізнайка була дуже гарно дівчинкою, завжди посміхалась, і про все, що знаходилося поряд з нею, дізнавалась Тому її так і назвали дідусь і бабуся. А от Ясочка-Незнайка нічим не цікавилась нічого не хотіла знати, то й прозвали її Незнайкою.

Вирішили якось онучки піти до лісу. Ідуть вони дорогою та раптом чують хтось голосно плаче. Незнайка злякалась, а Вседізнайка відразу ж упізнала, чий це голос. Підійшли вони разом до деревця і побачили там зайчика. «Познайомся, і низала Вседізнайка, - це Зайчик-Плаксунчик. Скільки я його знаю, стільки він і плаче. Скажи мені на вушко, чому ти плачеш? Ой, Плаксунчик плаче, бо хоче капусти, а ще тому, що ніхто не слухає його забавлянку».

- Вихователь пропонує послухати забавлянку про зайчика:

Біжить зайчик дорогою

Та й скаче,

Затуляється лапками

Та й плаче:

«Усі ж бо я городи обійшов.

Ніде ж бо я капусти не знайшов».

(Промовляє забавлянку двічі, імітуючи відповідні дії. Потім пропонує дітям розіграти її.)

- Ось бачите, чому Зайчик-Плаксунчик так голосно плакав. Дії давайте дізнаємося, чи допомогли дівчатка зайчику заспокоїтися. (Знову розповідає казку):

Занепокоїлася Вседізнайка, що Плаксунчику так сумно і вирішили вони з Ясочкою-Незнайкою допомогти йому. Пішли дівчатка з Плаксунчиком шукати капустку. Довго ходили, раптом бачать: посеред лісової галявини стоїть чарівний пал підійшли вони до нього. Щойно доторкнулися до дзвіночка, як-от двері сам відчинилися. Зайшли дівчатка з Плаксунчиком до палацу й бачать: багато хлопчиків і кожний з них займається своєю справою. Помітив один хлопчик госте підійшов до них. Вседізнайка представила Ясочку-Незнайку та Зайчика-Плакскунчика і попросила допомогти їм утішити зайчика. «Так, - сказав хлопчик, - йому допоможе мій брат. Познайомтеся, це Утішайко. Він знає дуже багато утішок, зі як утішити маленьких діточок, тому ми і назвали його Утішайко. Він охоче ділиться з вами, щоб наступного разу ви змогли утішити свого Плаксунчика. і послухайте:

Зайчику-Плаксунчику, не плач,

Спечу тобі калач,

Медом помажу, усім покажу,

А тобі дам!

(Промовляє утішку два-три рази.)

- Давайте, діти, і ми вивчимо цю утішку. (Діти заучують текст утішки.)

Наприкінці заняття вихователь запитує у дітей, якою забавлянкою чи утішкою вони будуть забавляти та утішати своїх маленьких друзів? (Діти розповідають.) Надалі ці твори вивчають з дітьми на групо та індивідуальних заняттях.

Тема: Пригода у лісі (групове).

Мета: ознайомити дітей із фольклорними жанрами: скоромовкою, лічилкою, стимулювати промовляння їх; удосконалювати звукову культуру мовлення.

Матеріал: скоромовка «Лис у лісі заховався», лічилка «Йшла зозуля мимо саду».

Словник: скоромовка, лічилка.

Хід заняття: вихователь: «Діти, сьогодні я розповім вам про пригоду, яка сталася з Ясочкою-Незнайкою та Вседізнайкою».

Вирішили якось дівчатка піти до своїх знайомих друзів. Ідуть вони лісом і чують: хтось сперечається. Підійшли ближче і впізнали Зайчика-Плаксунчика і хлопчика з чарівного палацу.

Вседізнайка підійшла, привіталася і запитала: «Хлопчику, як тебе звати?» «Мене звати Швидкомовко», - швидко відповів хлопчик. «А чому ви сперечаєтеся?» - запитала допитлива Вседізнайка. Швидкомовко відповів, що він і Плаксунчик знають цікаві скоромовки, але не можуть вирішити, хто перший почне їх говорити. Раптом збоку тріснула гілка. Всі злякано подивились у той бік. «Хто це може бути?» - запитала допитлива Вседізнайка. Чекати довелося недовго: із-за дерева вийшов ще один хлопчик з чарівного палацу. «Доброго дня! Мене звати Лічилко. Ворона-каркарона принесла мені звістку, що мій найменший брат і Зайчик-Плаксунчик сперечаються. Я вам зможу допомогти. Я знаю багато лічилок, ось чому мене і назвали Лічилком. За допомогою лічилок можна визначити, хто перший почне гру або прочитає віршик. Послухайте:

Йшла зозуля мимо саду,

Наступила на розсаду.

І сказала: ку-ку-мак,

Вибирай один кулак!

(Лічилку промовляє тричі.)

Вихователь пропонує дітям вивчити лічилку. (Діти заучують текст.)

«Ось ми і визначили, хто перший розкаже скоромовку. Починай, Швидкомовко». Швидкомовко поміркував і промовив таку скоромовку: Лис у лісі заховався, ліс лиса схопив. «Дівчатка, чи знаєте ви, чому її називають скоромовкою?» - запитав Лічилко. «Ні», - разом відповіли дівчатка. «Вона зветься так тому, що її потрібно промовляти дуже швидко, ось так» (показує як). Коли дівчатка поверталися додому, вони були радісні, бо вивчили напам'ять скоромовку.

Вихователь пропонує дітям також вивчити нову скоромовку. (Діти заучують її.)

Тема: Допоможемо друзям (фронтальне).

Мета: виявити обізнаність дітей у малих фольклорних жанрах, перевірити вміння розповідати їх напам'ять, закріпити звуковимову, виразність мовлення.

Матеріал: лист, книжки.

Словник: активізація словника дітей назвами малих фольклорних жанрів.

Хід заняття: вихователь: «Діти, коли я збиралася до дошкільного закладу, то отримала лист. Ви хочете дізнатися, хто його написав і про що в ньому йдеться?» (Відкриває лист і читає його):

Любі малята! Пише вам Вседізнайка. Мені відомо, що ви знаєте всіх моїх друзів. (Діти пригадують імена хлопчиків.) Нещодавно з моїми друзями сталося неймовірне: хлопчики забули про все, що колись знали. Тепер вони весь час сумні, нічого не розказують, бо не пам'ятають ні утішок, ні колисанок, ні мирилок, ні скоромовок. Тому я і вирішила звернутися за допомогою до вас: якщо ви знаєте утішки, скоромовки, лічилки, мирилки, забавлянки, примовки, заклички, будь ласка, напишіть мені їх у листі, я віднесу його хлопчикам, і може тоді вони все пригадають. Чекаю вашої Відповіді. Ваша подруга Вседізнайка.

- Діти, давайте домовимося так: ви розповідатимете, а я записуватиму, а потім ми разом віднесемо цей лист на пошту. Хочу ще повідомити вас, що Вседізнайка надіслала нам різні цікаві книжечки (показує), той, хто пригадає найбільше забавлянок, скоромовок та інші фольклорні твори, отримає одну таку книжечку. Хто з вас почне? (Діти розповідають. Наприкінці заняття вихователь разом з дітьми відносить лист на пошту.)

Вивчені на заняттях з художньої літератури твори використовуються пізніше на заняттях з розвитку мовлення.

Отже, вдало дібрані вихователем методи і прийоми забезпечують успіх у вихованні звукової культури мовлення у дітей.