§ 2. Планування роботи з розвитку мовлення

Планування є важливим чинником організації цілеспрямованого, систематичного навчально-виховного процесу. Під час планування ви­хователь повинен враховувати низку загально-дидактичних принципів, зумовлених особливостями засвоєння дітьми рідної мови. Складаючи план, він має керуватися вимогами програми, але з урахуванням природного середовища й соціального оточення дитячої установи. Виходячи з місцевих умов, вихователь добирає і відповідний пізнавальний матеріал для навчання. Так, у приморському місті чи селі доцільно планувати спостереження, читання літературних творів про море, пароплави, рибальський промисел тощо. Врахування місцевих умов допомагає навчанню дітей на знайомому й зрозумілому їм матеріалі, на основі безпосереднього сприймання об'єктів та явищ навколишнього середо­вища. Важливе значення має забезпечення принципу систематичності й послідовності в розташуванні матеріалу. Ускладнення програмних завдань, методів навчання, вимог до словесної діяльності дітей має здійснюватись як протягом навчального року у межах однієї групи, так і при переході до іншої вікової групи. На початок навчального року планують більш доступний матеріал, що поступово ускладнюється. Наприклад, у старшій групі діти спочатку вчаться переказувати близько до тексту невеликі оповідання та казки, а наприкінці навчального року - більш складні.

Систематичність щодо уточнення, поглиблення вже пройденого матеріалу й повідомлення нових знань забезпечується взаємозв'язком окремих знань та видів діяльності. Використання різних форм роботи під час реалізації одного освітньо-виховного завдання сприяє повторюваності й закріпленню програмного матеріалу.

На початку навчального року вихователі планують спостереження за розвитком мовлення дітей, проведення групових та індивідуальних бесід для того, щоб виявити обсяг знань і вмінь, здобутих дітьми в попередніх групах. Протягом року такий контроль здійснюють за допомогою квартальних підсумкових занять. Під час перевірки вивчають рівень розвитку звукової культури мовлення дітей, їхнього словникового запасу, граматичної правильності, зв'язності мовлення. Особливу увагу звертають на рівень активності дітей: чи вміють вони слухати вихователя, правильно й чітко відповідати на запитання, відтворювати нові дії за зразком, а відомі - за заданими умовами. Виявлений рівень знань і вмінь дітей є підґрунтям для подальшого планування роботи.

Основними видами планування роботи з розвитку мовлення є пер­спективний і календарний плани. Перспективний - складається на місяць чи квартал з метою рівномірного розподілу матеріалу протягом певного періоду. Він має дві частини: у першій визначають виховні й навчальні завдання з розділів програми, передбачають зміст роботи, спрямованої на засвоєння всіх сторін мовлення, у другій - наводять методи навчання.

Перспективний план деталізують у календарному плані, який складають на кілька днів чи 1-2 тижні. У ньому конкретизується навчальна й виховна робота з розвитку мовлення, що проводиться упродовж усього дня (вранці, на заняттях, під час прогулянок і у вечірні години).

Планування роботи на заняттях і поза ними має свою специфіку. Під час занять вихователь має можливість планомірно й систематично навчати весь дитячий колектив нормам усного літературного мовлення. Кількість занять визначається програмою дошкільного закладу. Вихователь добирає зміст і методи проведення занять, забезпечуючи їх планомірність і різноманітність.

Відповідно до нової програми виховання і навчання, в дошкільному закладі проводять комплексні й тематичні заняття. Перші три заняття кожного місяця - комплексні, на четвертому тижні планується тематичне заняття. Комплексне заняття складається з трьох частин, кожна з яких присвячена одному з розділів мовленнєвої роботи: звукова культура, словник чи граматика. Враховуючи рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначати, який розділ (зв'язне мовлення, словник чи граматику) вивчати першим. В окремих випадках доцільно починати заняття з роботи над словником чи граматикою, а потім переходити до розділу зв'язного мовлення. Розділ звукової культури зазвичай є третьою частиною заняття. Розділ зв'язного мовлення вивчається на перших трьох заняттях і як самостійне заняття не планується. Розвиток зв'язного мовлення проводиться на заняттях із художнього читання, ознайомлення з явищами суспільного життя, навчання грамоти. На цих заняттях вихователь проводить роботу, спрямовану на розширення словника дітей, виховує звукову культуру мовлення, формує знання граматичної будови мови. Наприклад:

Розвиток мовлення (молодша група).

Завдання: 1. Словник. Навчити дітей правильно називати предмети, що знаходяться у груповій кімнаті; збагатити словник вихованців словами: групова кімната, іграшки, ігровий куточок, стіл, стілець, квіти, книжкова шафа, килим, акваріум, займатися, гратися.

2. Зв'язне мовлення. Навчити відповідати на запитання, складати коротеньку розповідь про групову кімнату.

3. Звукова культура. Вправляти у вимові звука к, розвивати фоне­матичний слух.

Матеріал: лялька Оксана, стілець; предметні картинки; квіти, книжка, акваріум, ведмедик, стіл, стілець, кімната, вікно, килим.

Процес оволодіння рідною мовою відбувається в повсякденному житті дошкільного закладу. Залежно від періоду дня, можна планувати таку роботу з дітьми:

вранці: індивідуальна робота з виховання звукової культури та граматичної правильності мовлення, бесіди на близькі для дітей теми, короткочасні спостереження, дидактичні ігри, словесні доручення, малорухливі ігри зі співом та діалогом, розглядання ілюстрацій, настільні друковані ігри;

на прогулянці: спостереження за довкіллям; індивідуальна робота, дидактичні ігри: малорухливі ігри зі співами і діалогами;

у другу половину дня: після сну - веселі ігри-змагання, інсценований показ ігор, слухання улюблених казок, пісень; перегляд діафільмів;

у вечірні година: спостереження за дидактичними й хороводними іграми, індивідуальна робота, загадування й відгадування загадок, розглядання ілюстрацій, настільні друковані ігри, перегляд телевізійних передач.

З усіх перелічених видів роботи на кожний день планують два-три види.

У повсякденному житті вихователі мають стимулювати мовленнєву активність дітей, організовувати бесіди, розповіді, повторювати вірші. Наприклад, можна запланувати розмову-бесіду про те, в які ігри грали діти, які ігри цікавіші, чи правильно були розподілені ролі між ними, як вони поводилися при цьому.

Для старшої групи слід передбачити формування умінь, необхідних для повсякденного спілкування дітей (наприклад, уміння розповісти, де розташована група, який найкоротший шлях від дошкільного закладу додому). Плануючи спостереження на прогулянках, потрібно точно вказати об'єкт спостереження, визначити, на що слід звернути увагу дітей, сформулювати запитання.

У педагогічній діяльності вихователя велике значення надається індивідуальній роботі з дітьми, яку проводять як на заняттях, так і поза ними. На заняттях вихователь використовує різні прийоми навчання залежно від можливостей окремих дітей. Наприклад, на занятті з навчання дітей шостого року життя самостійного переказу, вихователь може застосувати прийом спільного переказу, щоб допомогти тим дітям, яким важко виконати завдання.

Індивідуальну роботу можна також планувати з метою перевірки знань, умінь. Проводять її впродовж певного періоду, однак у плані її потрібно записати лише один раз (наприклад, «Протягом тижня обстежити мовлення дітей: ...»).

Якщо у групі є діти, що відстають у мовленнєвому розвитку або виявляють нахили до певного виду діяльності, то роботу з ними планують, здійснюють й обліковують протягом тривалого часу. В плані записують імена дітей, мету індивідуальної роботи та матеріал, потрібний для проведення такої роботи («З Танею і Васею поправлятись у вимові звука р, запропонувати їм скоромовку «На річці Роман спіймав руками рака. Рак ущипнув Романа за руку»).

Ефективність роботи з розвитку мовлення значною мірою залежить від правильності її планування.