logo
kniga_Doshkilna_lingvodidaktika

§ 1. Роль завідувача і старшого педагога в організації роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі

Методичне керівництво роботою з розвитку мовлення здійснюють завідувач дошкільного закладу і старший педагог. Провідна роль в організації навчально-виховної роботи з рідної мови належить завідувачу як керівникові дошкільної установи. Він забезпечує добір кадрів, контролює виконання програми з мовних розділів, дбає про забезпечення навчального процесу необхідним дидактичним та наочним матеріалом. Завідувач дошкільного закладу є організатором, керівником, методистом, порадником, наставником вихователів. Він працює у тісному контакті зі старшим педагогом-методистом. Завдання у них спільні, спрямовані на виконання програми виховання дітей в дошкільному закладі.

Старший педагог має забезпечувати вихователів необхідною методичною й художньою літературою, наочними й дидактичними посібниками, технічними засобами навчання; здійснювати методичну допомогу під час планування навчально-виховної роботи з рідної мови, відвідувати заняття та режимні моменти, проводити методичні консультації та показові заняття.

Методичне керівництво роботою з розвитку мовлення в дошкільному закладі передбачає такі форми: педагогічні ради; відвідування занять, режимних моментів та відкритих занять із наступним їх аналізом; інди­відуальні та групові консультації; вивчення, узагальнення та поширен­ня передового педагогічного досвіду вихователів; контрольні обстеження мовлення дітей; підвищення кваліфікації вихователів; п'ятихвилинки, на яких вирішуються методичні питання з розвитку мовлення; методичні об'єднання вихователів за віковими групами; огляд педагогічної преси і методичної літератури; підготовка вихователями методичних

розробок, документації з розвитку мовлення; підготовка доповідей на педради; загальні батьківські збори; педагогічні читання; конференції з питань розвитку мовлення.

Старший педагог має забезпечувати обладнанням педагогічний кабінет, значну частину якого становлять посібники з розвитку мовлення. Літературу слід добирати за такими рубриками: художня література для дітей (за віковими групами або за темами); художня література для вихователів (хрестоматії з дитячої літератури, прислів'я, приказки, казки, загадки, збірки творів, повні зібрання творів для дітей); дитячі журнали («Барвінок», «Пізнайко», «Сонечко», «Малятко» та ін.), методична література з розвитку мовлення. Для художньої і методичної літератури потрібно створити каталог для зручності у користуванні педагогічним персоналом.

Обладнанням педагогічного кабінету є також технічні засоби навчання (платівки, магнітофонні касети, картинки з розвитку мовлення дітей та ознайомлення їх із довкіллям). Для зручності у користуванні картинки наклеюють на тканину чи картон, зберігають у висячому положенні чи в шухлядах шафи. Предметні картинки систематизують за темами, наклеюють на картоні, зберігають у спеціальних конвертах. Дрібний дидактичний матеріал і настільні друковані дидактичні ігри також класифікують за темами.

Крім того, методист має забезпечити педагогічний кабінет друкова­ними альбомами на теми: «Свійські тварини», «Альбом картинок для вправляння дітей дошкільного віку в правильній вимові звуків», «Професії твоїх батьків», «Картинки для казок» та ін.

У методичному центрі дошкільного закладу мають бути розробки з методики розвитку мовлення, зразки конспектів різних занять, дидактичних ігор, методичні розробки до дидактичного матеріалу, анотації на художні і дидактичні картини. Під керівництвом методиста вихователі виготовляють альбоми: «Зразки розповідей вихователя з власного досвіду», «Розповіді про смішне», «Творчі розповіді», «Розповіді про природу», «Описові розповіді», «Скоромовки», «Чистомовки», «Зачини та кінцівки казок», «Надокучливі казки», «Загадки», «Прислів'я», «Розповіді зі звуконаслідуванням» та ін. Якщо до дидактичних та художніх картин немає друкованих методичних розробок, то старший педагог самостійно (або за допомогою вихователів) розробляє методичні рекомендації до кожної картини. Наприклад: картина «Випадок на річці» (серія Н. Зеленко «Картини для розвитку дітей дошкільного віку»).

Зміст картини. Перша картина. Льодохід. На березі стоять дорослі й діти. Усі дивляться на катер, що йде по річці. На передньому плані картини зображений собака, який стрибнув на крижину, що підпливла до берега, а за ним стрибнув на крижину і хлопчик. Праворуч на пагорку - будинок. Від нього до берега веде стежка.

Друга картина. Крижина, на якій стоять хлопчик і собака, відпливає від берега. Хлопчик кричить, він злякався. Собака гавкає. І діти, і дорослі обернулися на крик. Від будинку з гаком у руках біжить чоловік. Дехто з натовпу махає руками людям на катері. Катер уже розвернувся до крижини.

Методичні поради: картини, об'єднані одним сюжетом, рекомендуються для старшої й підготовчої до школи груп. Перше знайомство з картиною слід проводити після екскурсії до річки на занятті, присвяченому ознайомленню дітей з довкіллям.

Мета: закріпити знання дітей про весняні явища, розкрити стосунки між людьми, суть поняття «взаємодопомога», прищепити любов до свійських тварин; виховувати почуття обережності.

Вихователь розвішує картини і пропонує дітям уважно розглянути їх: спочатку першу, потім другу. Ставить запитання: «Де відбувається дія? Яка пора року зображена на картині? З чого це видно? Чому хлопчик потрапив на крижину? Що далі з ним трапилося? Хто допоміг хлопчикові й собаці? Як?» На занятті можна прочитати вірш М. Некрасова «Дід Мазай та зайці» або інший близький за сюжетом картини твір.

На заняттях з розвитку мовлення у дітей підготовчої групи картину бажано використати упродовж тижня кілька разів.

Старша група. Діти пригадують назву картини. Вихователь: «Що ж трапилось із хлопчиком? Хто врятував його?» Після цього він наводить зразок початку розповіді: «Рання весна. На річці розпочався льодохід. Василько пішов на річку. Він узяв із собою собаку Біма. На березі річки було багато народу: дорослих і дітей. Усі дивились, як пливуть крижини. Василько задивився на катер, що йшов рікою. Раптом він почув стривожений гавкіт Біма. Хлопчик озирнувся й побачив, що собака стоїть на крижині, яку почало відносити від берега. Довго не вагаючись, хлопчик ступив на крижину, щоб врятувати собаку...». Відтак розповідь продовжують діти.

Можна запропонувати скласти розповідь про те, що буде після того, як врятують хлопчика (творча розповідь про події, що відбуватимуться поза зображеним на картині).

Діти семи років. Вони розглядають знайомі картини, придумують назви до першої та другої картин. Складають розповідь за планом вихователя. І варіант плану: 1. Коли трапилася ця подія? 2. Що сталося на річці? 3. Чому хлопчик із собакою опинилися на крижині? 4. Як усе закінчилося?

II варіант плану: 1. Льодохід на річці. 2. Собака на крижині. 3. Хлопчик рятує свого собаку. 4. Катер рятує хлопчика.

У цій групі можна використати й такі прийоми роботи з картиною, як: а) складання дітьми розповідей з власного досвіду відповідно до змісту картини; б) складання розповідей за частинами картини; в) складання розповідей про одного з героїв (хлопчика, собаку, капітана катера); г) складання описових розповідей про окремі частини картини.

Словник: льодохід, крижина, катер, капітан, рятувати, допомагати, весняні явища, рання весна.

Однією з важливих форм роботи педагога-методиста є перевірка планів навчально-виховної роботи. Старший вихователь ознайомлює інших із вимогами щодо оформлення плану. На стенді «Планування навчально-виховної роботи» подаються зразки планування занять та інших видів роботи з розвитку мовлення, перелік видів занять та їх кількість у кожній віковій групі, види роботи у повсякденному житті; зразки перспективних планів (перелік дидактичних ігор, діафільмів, планування роботи в повсякденному житті, індивідуально-групові заняття тощо). Старший педагог повинен знати, які недоліки планування найчастіше мають місце у практиці роботи дошкільних закладів.

До обов'язків методиста входить перевірка планів навчально-виховної роботи. При цьому він має дотримуватися певної схеми перевірки ка­лендарного плану з розвитку мовлення. Крім щотижневої перевірки доцільно робити тематичні (один раз на місяць чи квартал).

Щотижневу перевірку плану слід проводити за такою схемою:

1. Кількість занять із розвитку мовлення, їх види, відповідність програмі, місце в режимі дня.

2. Визначення програмного змісту, його повнота, наявність конкретних мовленнєвих завдань.

3. Перевірка того, як підібрано матеріал для заняття і як відображено його хід.

4. Планування роботи в повсякденному житті: методи і прийоми, повнота запису (мета, матеріал), індивідуальна робота (її повторюваність).

Для тематичної перевірки рекомендується інша схема1:

1. Загальні відомості: місто, номер дошкільного закладу, група, прізвище вихователя, період, за який перевіряється план.

2. Добір занять на тиждень; назва занять, програмний зміст, методи і прийоми, відповідність програмі.

3. Добір занять на місяць, квартал: різноманітність методів навчання, повторюваність. Чи усі види роботи відображено у плані?

4. Планування роботи в повсякденному житті: різноманітність методів і прийомів роботи протягом місяця; форма плану; індивідуальна робота (як часто планується з однією і тією самою дитиною), чи всі розділи охоплено.

5. Облік роботи: конкретність, оцінка досягнень дітей з розвитку мовлення, завдання щодо подальшої роботи з дітьми.

6. Загальна оцінка плану роботи з розвитку мовлення. Доповідь на педагогічній раді про результати тематичної перевірки планів.

Ефективними формами ознайомлення методиста із роботою вихователів з розвитку мовлення є: відвідування занять, окремих режимних моментів, спостереження за роботою вихователів та її аналіз; бесіди з вихователями; бесіди з дітьми; перегляд конспектів занять та іншої документації; тематична перевірка; контрольні перевірки.

Важливою формою ознайомлення методиста або завідувача з роботою вихователів є особисті спостереження і запис різних видів роботи з розвитку мовлення безпосередньо в групі. Перш ніж іти в групу, потрібно продумати, на що слід звернути увагу, взяти з собою відповідну схему запису заняття чи режимного моменту.

Схема спостереження за заняттям з розвитку мовлення:

1. Підготовка до заняття: хто готує матеріал, як розставлені столи та стільчики, чим зайняті в цей час діти, як розміщено дидактичний та наочний матеріал.

2. Організаційний момент: тривалість заняття; прийоми залучення дітей; тон вихователя; вміння дітей сідати за столи.

3. Хід заняття: прийоми зосередження уваги; прийоми розумової активізації дітей, їх ефективність; кількість дітей, опитаних вихователем; прийоми індивідуального підходу; кількість і якість запитань, їх послідовність; наявність творчих завдань; місце гри в ході основної частини заняття; ставлення вихователя до мовлення і помилок дітей; підтримання дисципліни; стан мовлення дітей (стенографічний запис).

4. Закінчення заняття: застосування прийомів, спрямованих на уза­гальнення та систематизацію матеріалу; тривалість заняття; виховна спрямованість заняття.

Схема перегляду роботи з розвитку мовлення в повсякденному житті:

1. Види роботи з розвитку мовлення, їх відповідність плану, ефективність та якість проведеної роботи.

2. Кількість дітей, охоплених роботою з розвитку мовлення. Роль вихователя в організації самостійної роботи з розвитку мовлення.

3. Робота в куточку книги (вранці, після денного сну, ввечері). Контроль вихователя за виконанням дітьми поставлених вимог.

4. Прийоми контролю за мовленням дітей у повсякденному житті. Один раз на рік методист має проводити тематичну перевірку роботи вихователів кожної вікової групи з розвитку мовлення.

Вивчення досвіду роботи вихователя з розділу «Рідна мова» передбачено планом на рік, складеним методистом або завідувачем, в якому на кожний місяць визначено форми вивчення роботи.

Результати вивченого й узагальненого досвіду роботи можуть бути представлені у вигляді опису, папки, альбому, до яких додаються виписки з плану, тематичний перспективний план, тематичний щоденник-облік, таблиці звуковимови, альбоми з вправами та дидактичним матеріалом.

Під час відвідування груп, тематичних перевірок, а також наприкінці кварталу чи року методист використовує контрольні завдання, діагностичні методики з метою контролю за виконанням програми.