§ 1. Сутність і характеристика оцінної діяльності

Життя дитини складається з різноманітних видів діяльності, серед яких одне з центральних місць посідає мовленнєва, навчально-мовленнєва і комунікативно-мовленнєва діяльність, результати яких певним чином оцінюють і контролюють як дорослі, так і діти. Отже, оцінна діяльність має таку саму структуру, як і будь-яка інша. Вона передбачає оцінно-контрольні дії та судження щодо поведінки дитини, її мовлення.

Поняття «оцінка» у словниках тлумачиться як думка, міркування про якість, характер, значення тощо кого -, чого-небудь та як позначення якості знань і поведінки учнів. Оцінювати - означає визначати якість, цінність, переваги кого -, чого-небудь; характеризувати. У педагогічному словнику подається визначення шкільної оцінки, рівня старанності й дисципліни, що оцінюється в балах, або в оцінювальних судженнях учителя.

Ш. Амонашвілі визначає оцінку як процес, діяльність (чи дію) оцінювання, що здійснюється людиною. На думку психологів, оцінка завжди відображає те, що виникає у свідомості суб'єкта завдяки мисленню і лише згодом виноситься назовні, стає матеріальною нормою. Вона також пов'язана з критичністю розуму, що адекватно оцінює роботу думки (як своєї, так і чужої) та результати людської діяльності.

Оцінка пов'язана з оцінними відношеннями, оскільки під нею розуміють певне ставлення людини щодо конкретного об'єкта. На думку В. Мясищева, оцінка - це диференційоване ставлення людини як до об'єкта в цілому, так і до окремих його частин. Оцінка завжди є усвідомленим психологічним актом, який виражає один із видів ставлення особистості до об'єкта та рівень відповідності означеного об'єкта вимогам, які до нього ставляться. Оцінні відношення складаються із сукупності усвідомлених психічних актів людини, тобто сукупності оцінок.

Філософи пов'язують оцінку з процесом пізнання. Вони вважають, що оцінка - це самостійний тип пізнання, осмислення ціннісного ставлення до предметів та явищ довкілля, як підґрунтя для самостійної оцінної діяльності.

Педагоги (Л. Ващенко, В. Кан-Калік, М. Никандров, В. Сластьонш та ін.) розглядають оцінку як компонент педагогічної діяльності вчителя мета якої - спрямування й стимулювання навчально-пізнавальної та виховної діяльності вихованців. Учені констатують, що в педагогічному процесі оцінка може виконувати різні функції. Так, розрізняють оцінку знань, педагогічної ситуації, поведінки, оцінні судження морально-етичного спрямування, самооцінку тощо.

Отже, поняття «оцінка», «оцінювання», «оцінні судження», «самооцінка» використовуються в усіх видах діяльності людини і на всіх вікових етапах її розвитку.

З терміном «оцінка» тісно пов'язане поняття «оцінний еталон», який є критерієм оцінної діяльності. За Ш. Амонашвілі, - це зразок процесу навчально-пізнавальної діяльності, її ступенів та результату. На його думку, основним еталоном є еталон кінцевого результату, проте є ще й допоміжні еталони - ті, які використовуються під час навчальної діяльності. На основі еталона здійснюються оцінно-контрольні операції. Під час навчальної діяльності задані ззовні еталони в подальшому визначаються у вигляді знань, досвіду, умінь і стають основою внутрішньо-рефлекторної оцінки. При цьому, як зазначає автор, дуже важливою є якість еталона. Ш. Амонашвілі підкреслює, що еталон, на основі якого відбувається оцінювання, має відповідати таким критеріям, як точність, реальність, повнота, об'єктивність.

Оцінний еталон у навчально-мовленнєвій діяльності - це мовленнєвий зразок (взірець мовлення), який відповідає усталеним літературним (лексичним, фонетичним, граматичним, орфоепічним, стилістичним, ор­фографічним) нормам.

Оцінні еталони мовлення складаються на основі літературних правил вимови та граматичних правил мови. Таким еталоном для дитини може бути мовлення педагога.

У навчально-виховній діяльності дошкільних закладів оцінні еталони є зразком для формування оцінок і оцінних дій у дітей. Вони представлені насамперед в оцінках педагогів.

Педагогічна оцінка - це позитивне або негативне судження педагога про процес (результат) діяльності або вчинки дитини. Під впливом оцінки педагога формуються перші оцінні й контрольні дії дітей.

Б. Ананьєв виділяє дві функції впливу оцінок на особистість дитини: 1) орієнтовну (впливає на розумову роботу і сприяє усвідомленню процесу цієї роботи; 2) стимулювальну (впливає на афективно-вольо­ву сферу внаслідок переживання успіхів чи невдач).

Педагогічна оцінка поведінки й мовлення впливає на оцінку й оцінні судження дітей щодо людей, які їх оточують. О. Усова зазначала, що під впливом педагогічної оцінки вони вдумливо і з великим інтересом зістав­ляють свою роботу зі зразком, майже ніколи не помиляючись в її оцінці.

На думку вчених, педагогічна оцінка матиме позитивний вплив на дитячу оцінку за умови, якщо вихователь:

а) постійно зосереджує увагу дітей на різних сторонах поведінки в різних видах діяльності;

б) формує у дитячій свідомості загальні критерії оцінки правил поведінки і взаємин, результатів діяльності;

в) привертає увагу дітей до самостійної діяльності;

г) оцінює прогрес в самостійній діяльності дитини;

д) зосереджує увагу на результатах діяльності, а не на дитині. Учені поділяють оцінки на парціальні, підсумкові, опосередковані, безпосередні (Б. Ананьєв); адекватні й неадекватні (І. Бронников); позитивні і негативні (Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєв); аргументовані, неаргументовані, мотивовані, немотивовані, результативні, проце­суальні, короткі, розгорнуті (А. Богуш); етичні, естетичні, емоційні, ціннісні (Н. Карпинська, Л. Князева, Л. Славина, Р. Шакуров та ін.).

Формування оцінок і самооцінок, оцінно-контрольних дій у мовленнєвій діяльності дошкільників досліджували Н. Анкудинова і А. Богуш. Н. Анкудинова вивчала специфіку формування оцінних суджень дітей у мовленнєвій діяльності під час їх навчання переказу окремих частин знайомої казки. За даними автора, в процесі розповіді діти гірше аргументують свої оцінки, ніж під час малювання чи гри. Вони використовують здебільшого випадкові, неістотні ознаки. Н. Анкудинова зауважує, що діти п'яти років переоцінюють себе, а оцінки дітей шести років уже більш об'єктивні. Проте обґрунтування оцінок їхніх умінь розповідати так само, як і у п'ятирічок, залишаються лаконічними, нерозгорнутими, випадковими, мають кількісний, а не якісний характер, спостерігається невпевненість окремих дітей у своїй оцінці.

За даними досліджень, у дітей 6,5-7 років оцінки вміння розповідати мають об'єктивний і аргументований характер, хоча й у цих дітей ще трапляються випадки невпевненості та сумніву в оцінній діяльності.

А. Богуш досліджувала формування оцінно-контрольних дій як засобу свідомого засвоєння дітьми старшого дошкільного віку рідної і російської мов під впливом організованого навчання. Предметом дослідження було вивчення реальних можливостей і засобів формування усвідомленого ставлення до мовлення в дошкільників, а також їхніх можливостей оцінювати й контролювати навчально-мовленнєву діяльність, визначення найефективніших умов і засобів формування оцінно-контрольних дій на заняттях рідної мови.

Під час навчання у дітей формувалися такі вміння:

а) складати план розповіді на задану тему; б) співвідносити зміст складеної розповіді із запропонованим планом; в) виправляти помилки у власній розповіді; г) підсумкова самооцінка, вміння адекватно й аргументовано оцінити свою розповідь.

Дослідження показало, що старші дошкільники мають глибокі потенційні можливості для оволодіння навичками оцінки й контролю. Під час навчання зовнішні розгорнуті матеріалізовані дії оцінки й контролю поступово скорочувались і перетворювалися на внутрішні, виконуючи при цьому регулювальну і контролювальну функції мовлення. Процес переходу зовнішніх дій у внутрішні відбувався на основі їх усвідомлення. Якщо до навчання предметом свідомості дошкільника були до граматичні форми мовлення, то після навчання йому вже була доступна формальна сторона мовлення, оскільки предметом свідомості стає звуко-буквенний склад слів, конструкції речень, порядок слів у них. Усвідомлення формальної сторони мовлення сприяє формуванню у дітей адекватних оцінно-контрольних дій у сфері мовленнєвої діяльності, критеріями яких є констатування, коригування та пояснення мовленнєвих помилок.

Методика поетапного формування оцінно-контрольних дій сприяла усвідомленню дитиною правильності чи неправильності мовленнєвого висловлювання, засвоєнню оцінних еталонів (зразка правильної вимови, побудови речення, узгодження слів у реченні тощо).

За даними досліджень, позитивних результатів під час формування оцінно-контрольних дій можна досягти, якщо зорієнтуватися на «зону найближчого розвитку» (Л. Виготський), поступовий перехід від ігрової діяльності, що є провідною для певного віку, до навчально-мовленнєвої. У зв'язку з цим ефективним методом виявилося поступове введення в ігрову діяльність окремих компонентів навчальної (створення під час ігрової діяльності навчальних ситуацій), які вимагають від дитини виконання оцінно-контрольних дій, що сприяє їх усвідомленню та подальшому використанню вже засвоєного способу дії в навчальній діяльності.

Зовнішній, розгорнутий характер оцінно-контрольних дій, введених в ігрову і навчальну діяльність, дає можливість вихователю контролювати, своєчасно змінювати й спрямовувати процес їх формування доти, доки діти не навчаться самостійно виконувати логіко-граматичний аналіз мовлення, використовуючи самооцінку і самоконтроль, взаємооцінку і взаємоконтроль.

За даними експериментальних досліджень, самоконтроль і самооцінка в мовленнєвій діяльності дошкільників передбачають вміння: складати розповідь або переказувати за своїм або пропонованим планом (плану­вальний самоконтроль); перевіряти себе під час викладу думок і своєчасно виправляти мовленнєві помилки чи запобігати їм (процесуальний коригувальний самоконтроль); зіставляти складену розповідь з вимогами, зразком, планом; виправляти помилки після висловлювання (констатувальний, підсумковий самоконтроль); адекватно оцінювати свою розповідь (підсумкова самооцінка); об'єктивно, розгорнуто аргументувати свою оцінку (мотивована оцінка, висловлена в оцінних судженнях).

Взаємоконтроль і взаємооцінка передбачають такі уміння: сприймати і розуміти конкретне мовленнєве висловлювання іншої особи; помічати і запам'ятовувати мовленнєві помилки в розповіді (процесуальний взаємоконтроль); констатувати і виправляти допущені іншою особою помилки (констатувальний і коригувальний взаємоконтроль); адекватно оцінювати результати мовленнєвої діяльності однолітків (підсумкова взаємооцінка); об'єктивно, розгорнуто й достатньо аргументовано мотивувати свою оцінку.

Під час навчання в дошкільників експериментальної групи формувалося критичне ставлення до мови. Слово, речення, зв'язний текст стали для них предметом спеціальної оцінно-контрольної діяльності. Вони, на відміну від дітей контрольної групи, оволоділи діями взаємно - і самоконтролю, адекватної взаємо- і самооцінки. Отже, організоване навчання позитивно вплинуло на мотиваційну сферу їхніх оцінно-контрольних дій. Після навчання старшим дошкільнятам стали доступними нові мотиви оцінних дій з аналізом фонетичної і граматичної правильності мовлення. Мотиви набули розгорнутого й аргументованого характеру.

Під час навчання у дошкільників істотно підвищився рівень адекватності оцінно-контрольних дій, що запобігає появі нових помилок в активній практиці, формує своєрідний імунітет, виховує звичку граматично правильного мовлення і позитивно впливає на оволодіння дитиною писемним мовленням у школі, підвищує її грамотність. На думку К. Ушинського, помилка, яку дитина помітить і виправить сама, залишає в ній глибокий слід, завдяки чому дитина більше не повторить її. Крім того, оволодіння діями самооцінки і самоконтролю тісно пов'язане з розвитком мислення і, безперечно, позитивно впливає на розумовий розвиток дитини, оскільки від уміння особистості аналізувати власний процес мислення, контролювати його залежить розуміння.

Дослідження довело, що сформовані оцінно-контрольні дії в одному виді діяльності легко переносяться дітьми на інші. їх формування залежить від характеру мовленнєвого висловлювання, мовленнєвої правильності, кількості помилок і навчальних занять, оцінної ситуації, віку дітей, рівня засвоєння ними фонетичної й граматичної правильності мовлення, особливостей процесу запам'ятовування.

Розглянемо сутність оцінно-контрольних дій та оцінних суджень.

Оцінна дія - це насамперед конкретне висловлювання, яке відбиває певне ставлення дитини до предмета, оцінки на основі аналізу процесу (чи результату) діяльності; це мовленнєва дія, в якій розкриваються мотиви, що спонукають дитину дати саме таку оцінку; це аналіз процесу діяльності, зіставлення результату діяльності із заданими вимогами, зразком, еталоном.

Контрольні дії - це усвідомлене регулювання дитиною своєї мовленнєвої діяльності з метою запобігання мовленнєвим помилкам, їх констатації і виправлення, а також забезпечення відповідності результатів навчально-мовленнєвої діяльності запропонованому (чи складеному самостійно) плану, вимогам, взірцю, нормам вимови.

Під час оцінної діяльності висловлюється певне судження. Судження є однією з форм логічного мислення, в якій стверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих чи тих властивостей та зв'язків між ними.

Судження можуть бути істинними й хибними. Судження істинне тоді, коли воно правильно відображує об'єктивну дійсність. Існують два види суджень: стверджувальні і заперечні. Стверджувальне судження поєднує в думках те, що пов'язано в дійсності; заперечне - роз'єднує те, що роз'єднане в об'єктивному світі. Будь-яке судження розширює знання людини, сприяє її глибшому проникненню в сутність речей.

Необхідно, щоб ствердження чи заперечення будь-чого в судженні було зумовлене об'єктивними даними. При недостатньому рівні знань і досвіду обґрунтованим можна вважати, наприклад те, що насправді не підтверджується на практиці. Психологи стверджують, що у дітей частіше, ніж у дорослих, спостерігається розходження між упевненістю в судженнях і його об'єктивною істинністю.

Оцінно-мовленнєві судження - це висловлювання, в яких на основі аналізу навчально-мовленнєвої діяльності стверджується чи заперечується правильність відповіді дітей, їх адекватність чи неадекватність стосовно усталених мовних норм; розкриваються мотиви, що спонукають дитину до вибору відповідної оцінки.

У змістовій лінії «Психічне Я» Базового компонента дошкільної освіти є підрозділ «Самооцінка», в якому визначено це поняття щодо дитини - випускника дошкільного закладу, а саме: «Висловлює елементарні судження про свої досягнення, якості, вчинки. Прагне до високої самооцінки, переживає свою відповідність (невідповідність) певному еталону; вміє порівнювати себе (якості, досягнення, вчинки) з іншими. Усвідомлює зв'язок своєї самооцінки з реальними досягненнями та оцінками авторитетних дорослих»¹.

Отже, завдання вихователя - сформувати у дітей старшого дошкільного віку оцінно-контрольні дії під час навчально-мовленнєвої діяльності.