§ 3. Методика розвитку словника дітей дошкільного віку

Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою.

У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять має свою специфіку.

На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв'язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м'яч)? У відповідь на запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина.

Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні Дії.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв'язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):

• пізнавальна діяльність має ґрунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;

• предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);

• додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;

• діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, оби­раючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:

• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;

• сприйняття частин, деталей предмета;

• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло - прозоре, крихке, б'ється; папір - мнеться, рветься, розмокає);

• визначення зв'язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.

Основні методичні вимоги до проведення подібних занять були сфор­мульовані В. Логіновою:

• дослідження ігрових прийомів, а саме: раптова поява предметів і їх зникнення, пошук, ігрові дії, ігрові атрибути та ін. Врахування раптовості стимулює мовленнєву активність дітей;

• сюжетний характер ігор-занять. Для дітей певне значення має вмо­тивований процес пошуково-експериментальної діяльності (наприклад, ознайомлення з властивостями та якостями тканин) може відбуватися під час заняття-гри «Дитяче ательє»;

• розглядання предмета, його деталей. Дехто з вихователів помилково прагне організувати ознайомлення з предметами за допомогою запитань про очевидне. Наприклад, показує дітям кубик і запитує: «Що це у мене в руках?». Стимулювальним ефект матимуть запитання, відповіді на які дитина знаходить самостійно, через власну пошукову діяльність, роздуми, міркування тощо, як-от: «Який з кубиків не потоне у воді? Чому ви так думаєте?»;

• багаторазове повторення вихователем назви предметів, дій у моменти зосередження уваги дитини. Нові слова, які вихователь уводить у її словник, мають бути проголошені на занятті не менше трьох разів самим вихователем і дітьми;

• використання запитань, спрямованих передусім на відповідь замість дій;

• формування у дітей вміння знаходити потрібний предмет зі слів ви­хователя; чергування ігрових, пошуково-експериментальних дій з мов­леннєвими;

• активні дії дітей під час обстеження предмета (обмацування, прогладжування, сприйняття на слух, розрізнення за смаком, запахом);

• порівняння предметів за їх зовнішнім виглядом;

• поступове формування цілісного уявлення про предмет, його при­значення, будову, матеріал, з якого він виготовлений.

Методи і прийоми роботи над смислом слова. Розкриття смислового багатства слова відіграє важливу роль у процесі формування точності слововживання. Значення слова найповніше розкривається у його сполученні з іншими словами. Показником того, що слово справді ввійшло в активний словник, є вироблення вміння правильно вживати його за смислом. Дослідники підкреслюють, що процес розширення словникового запасу дитини гальмується, якщо не розкривати умови лексичної сполучуваності. Об'єднуючи слова у словосполучення, діти утворюють контекст, в якому одне й те саме слово має різні значення. Під час навчання дітей потрібно застосовувати такі завдання, які ставлять дитину перед необхідністю вибору найточнішого слова, формують уміння його правильного вживання.

Знайомство з арсеналом методичних способів формування словника, поданих у різних посібниках, дало можливість оцінити величезний внесок Є. Тихєєвої. Запропоновані нею методи і прийоми розвитку смислової сторони мовлення у пізніших роботах лише уточнювалися, доопрацьовувалися методистами й дослідниками. Найпоширенішими прийомами автор вважає такі лексичні вправи: добір епітетів до предмета - передбачає називання предмета, об'єкта, наприклад, до слова собака старші дошкільники добирають епітети: великий-маленький, кудлатий, розумний, кусючий, злий-добрий, старий-молодий, веселий; визначення предмета (об'єкта) за епітетами. Вихователь пропонує дітям відгадати об'єкт за такою характеристикою: зелена, кучерява, струнка, білокора, духмяна. Діти відгадують - береза. У складанні таких загадок беруть участь і самі діти, добираючи слова, що визначають предмет (об'єкт), дію (дієслова). Вітер що робить? (Завиває, пил здіймає, листя зриває, вітрила надуває, крутить колеса млина, освіжає, хмари ганяє.) Що робить кінь? собака? курка? Добір слів, що визначають дії, назви предметів, наприклад: на небі сяє, землю зігріває, темряву розганяє, освітлює. Що це? (Сонце.) Аналогічно діти добирають до поданого слова назви дій відповідних слів-об'єктів дії: хто і що плаває? хто і що гріє? хто і що літає?; добір обставин: вчитися можна як? - добре, наполегливо, старанно, успішно, довго, багато та ін.

На думку Є. Тихєєвої, значну увагу слід приділяти смисловим відтінкам слів, наприклад, будинок, дім, домище; крихітний, невеликий, маленький; великий, величезний. Дітям пропонують скласти з цими словами речення.

Дидактична розповідь дитини передбачає вставляння пропущених слів, вживання дітьми різних частин мови. Вихователь проговорює речення, в якому відсутні окремі частини, заохочує дітей закінчити його; діти вставляють підмет, присудок, пояснювальні слова тощо. Наприклад: «На порозі сиділа і жалібно нявчала...(хто?). Кішка сиділа перед мискою з молоком і жадібно... (що робила?). Кішка спіймала в саду... (кого?). Хутро у кішки... (яке?), кігті... (які?). Кішка лежала з кошенятами... (де?). Кошенята грали м'ячем... (як?). Двірник узяв віник, він буде... (що робити?). Прийшов листоноша, він приніс... (що?)».

Потім речення складають самі діти, а закінчує керівник. «Ми зараз будемо ліпити, треба принести... . Я чергова. Мені потрібно витерти пил, де наша...? Лісоруби поїхали в ліс і взяли з собою...».

Пропонуючи дітям подібні речення, треба добре обміркувати їх зміст. Речення не повинно бути дуже простим, але й не занадто складним. Якщо діти усвідомлюють зміст кожної фрази, вихователь застосовує наочність, добре знайомі й цікаві предмети чи об'єкти. Після таких вправ навіть маленькі діти починають активно працювати на заняттях.

Розгляньмо методику формування свідомого ставлення до слова та обговорення з дітьми питань мовою, зрозумілою для дошкільнят. Про­понований матеріал можна використовувати упродовж кількох занять про слово, щоб через гру та лексичні завдання допомогти дітям систематизувати уявлення про мову і мовлення, підвести їх до усвідомлення лексичного значення слів. Розгляньмо конспект заняття.

Вихователь: «Діти, уважно подивіться навкруги. Як багато цікавого можна побачити, а найважливіше - поговорити про це зі своїми друзями чи батьками, розпитати про те, що вам не зрозуміло, чи розповісти про те, що захопило та схвилювало вас. І все це завдяки чарівнику, ім'я якому Слово.

Уявіть собі, як жили б, працювали, спілкувалися люди, якби не було мови. Чи розуміли б вони один одного? Адже тоді жодна річ, жодна істота, жодне явище не мали б свого імені. І люди просто не змогли б домовитися, зрозуміти один одного. Слово можна вимовляти й чути, а також написати. Кажемо: «Матусю! Рідненька!» - і відразу на обличчі з'являється посмішка. Чуємо: «Обережно!» - і, сприйнявши цей сигнал, уникаємо небезпеки. Словом можна приголубити, похвалити, ним можна й налякати, образити.

Вимовлене слово не можна побачити, але все, що нас оточує - предмети, явища тощо, - має свою назву. Отже, зручніше сідайте на стільцях або килимку і розпочнемо веселе змагання «Хто назве більше слів?». Уважно подивіться перед собою і назвіть предмети, які ви бачите. Хто назве більше? А тепер підніміть голови і подивіться вгору. Хто побачив більше предметів? Молодці! І найскладніше, пригадайте, які предмети розміщені за вами. Хто назве більше слів, той і переможе.

Словами позначаємо не лише предмети, а й різні дії. Ви самі в цьому переконаєтесь, якщо братимете участь у грі «Слухай команду». За до­помогою лічилки потрібно визначити ведучого, який даватиме команди (марширувати, присідати, плескати в долоні, махати руками, ворушити пальчиками, нахиляти голову тощо). Проте виконувати їх потрібно лише тоді, коли ведучий вживатиме «чарівні» слова на зразок будь ласка. Отже, увага! Починаймо.

Весела у нас вийшла гра? Потрібно трохи розім'ятися. Вирушимо разом із поетами на веселу прогулянку й прилучимося до зимових забав. (Вихователь читає вірш про зиму.) Якими словами можна передати дії дітей? (Кидають, ліплять, піднімають, придивляються, замахуються, качають). А як ви зрозуміли слова: полозками весело креслиться гора? Скажіть про це інакше.

А тепер, діти, створюватимемо «Німе кіно». Кожен по черзі виконуватиме якісь рухи, а решта спробує відгадати, що він робить, і називатиме словами ці дії. Чи зможете ви показати, наприклад, як їсте морозиво, мерзнете на вулиці, тихенько прочиняєте двері, крадетеся, витираєте рушником голову, дивитеся на себе в дзеркало, приймаєте гіркі ліки, відганяєте муху?

У королівстві слів є також слова, якими позначають колір, розмір, смак, форму предметів. Ці слова допомагають нам знайти серед багатьох предметів саме ті, які нам потрібні, бо вони позначають їх властивості.

Подивіться, яка чудова квітка зображена на малюнку. Намалюйте ще кілька таких квіток. Серединка першої нехай буде жовтого кольору. На її пелюстках слід намалювати або написати слова-назви предметів жовтого кольору. Пригадаймо ці слова, наприклад: кульбабка, сонечко, курча, лимон, яблуко, листок. Жовтими можуть бути ґудзики, очі в кота тощо. Всередині другої квітки намалюйте кухлик з медом. Це означає, що на пелюстках потрібно намалювати або написати «солодкі» слова. Хто більше назве їх? А на пелюстках третьої квітки слід написати тільки ті слова, що позначають великі за розміром предмети або істоти. А ось четверта - для назв легких предметів. Усі слова дуже важливі. Наприклад, як би ви пояснили продавцеві крамниці, яку саме машину чи ляльку хочете мати - велику чи малу, червону чи синю, пластмасову чи металеву, якщо не було б потрібних слів.

Лексична робота, яку проводить вихователь, спрямована передусім на систематизацію знань дітей і паралельне впорядкування лексичного поля навколо окремого слова, що сприяє системному збагаченню словника дітей. Так, лексичні ігри на добір слів до заданого слова, за смислом та, навпаки, добір потрібного слова за названими словами спрямовані на реалізацію саме таких завдань. Наприклад, вихователь називає предмет, а діти визначають його складові частини: потяг - паровоз, платформи, вагони; дерево - стовбур, гілки, сучки, листя, бруньки та ін. Або вихователь ставить перед дітьми завдання: за частинами визначити ціле, наприклад: циферблат, стрілки, маятник. Що це? Або: три поверхи, стіни, фундамент, під'їзди, двері, вікна. Що це?

Лексичний розвиток дитини відбувається не тільки шляхом поповнення словникового запасу. В процесі пізнавальної, ігрової діяльності, у спілкуванні з людьми уточнюються уявлення дітей про ті чи ті поняття, поглиблюється розуміння дитиною значення слів та їх смислових відтінків. Значна роль у цьому процесі належить спеціально організованій лексичній роботі. Так, готуючись до заняття, педагог виокремлює ключові поняття, навколо яких розгортатиметься пізнавальна діяльність дітей, спрямовує їхню увагу на осмислення значення цих слів, формує відповідне лексичне поле. Діти навчаються точності й доречності слововживання, оскільки більшість значимих слів у нашій мові полісемічні. Наприклад, вихователь розпочинає мовленнєве заняття, мета якого - складання сюжетної розповіді за серією сюжетних картинок на тему «їжачок малює портрет». Ключовим поняттям є слово портрет. Вихователь насамперед уточнює, як діти усвідомлюють значення цього слова.

Вихователь: «Ви чули слово портреті Де? Пригадайте, хто його говорив? Що таке портрет?».

Діти: «Це людина; голова; хтось малює людину; коли намальоване обличчя».

Вихователь: «Отже, портрет - це зображення тільки обличчя, голови (інтонаційно підкреслює останнє слово)». Вислухавши уточнення, що на портреті може бути зображення людини у повний зріст, у різних положеннях, чи в русі, педагог уточнює: «Ви стверджуєте, що на портреті зображують лише людину?» Діти уточнюють, що на портретах, можуть бути зображені тварини й птахи, яких не лише малюють, а й фотографують.

Отже, поступово за допомогою вихователя діти самостійно можуть сформулювати, що таке портрет - це така картина чи фотографія, на якій основним є зображення обличчя будь-кого. Потім він підводить дітей до висновку, що при уважному розгляданні портрета можна багато чого дізнатися про того, хто на ньому зображений. Спрямовуючи увагу дітей запитаннями, педагог допомагає їм виділити характерні риси героя портрета.

Вихователь розповідає: «На портреті - їжачок. Придивіться уважно до нього. Це молодий чи старий їжачок, як ви це зрозуміли? Зверніть увагу на те, що він тримає в лапках. Що можна про нього ще сказати? Отже, який він? Який, на вашу думку, в нього характер? Як це відобразив художник? Уявіть, що художник намалював ваш портрет. Про що головне розповів би цей портрет про вас?»

Як бачимо, лексична робота у другій частині заняття дає змогу дітям виокремити та усвідомити найістотніше в ключовому понятті, сприяє формуванню необхідного словникового запасу, на основі якого дитина побудує свою розповідь за серією картин.

Методика ознайомлення дітей з багатозначними словами, синонімами й антонімами. На початковому етапі навчання вихователь звертає увагу дітей на слова, які звучать однаково, але позначають зовсім різні предмети, дії - це багатозначні слова. Діти знайомляться з багатозначними словами, що висловлюють конкретні поняття (ручка, ніжка, хвіст хвостик), ніс, шапка тощо), знайомі дії (терти, ходити, бити, летіти). Усвідомлення явища багатозначності відбувається в ігровій формі. Наприклад, педагог може запропонувати дітям гру «Розвідники», суть якої полягає в тому, щоб знайти у кімнаті предмети, що називаються словом ручка. Найкращий розвідник той, хто знайде найбільше таких предметів. Потім вихователь пропонує дітям виділити функціональні особливості кожного з цих предметів, скласти з ними словосполучення, речення: шкільна ручка, ручка кошика, ручка портфеля, ручка у ляльки, міцна рука, дверна ручка, тримати чайника за ручку, тепла мамина рука. На заняттях доречно також використовувати загадки, в яких ідеться про різні значення багатозначного слова. Розгляньмо це на прикладі роботи з багатозначним словом хвостик.

Вихователь на дошці розміщує малюнки-підказки і пропонує дітям відгадати загадки: «Хвіст гачком, ніс п'ятачком», «Хвіст, як ниточка, а сама, як хвірточка, а очі, як намистинки», «Кінь сталевий, хвіст лляний». Потім пропонує пригадати, що ще позначають словом хвіст (зачіску дівчинки, листя моркви, кінець черги, останні вагони потягу) і намалювати різні його значення. До кожного малюнка діти добирають словосполучення, складають речення.

На наступному етапі обсяг багатозначних слів та омонімів, з якими педагог знайомить дітей, поширюється з уведенням нових слів, якими позначаються конкретні поняття (ключ, крило, хата, вухо, коса), або з уведенням інших частин мови: дієслів (лити, бігти, бити, нести), прикметників (золотий, зелений, солодкий, великий), прислівників (легко) . На цьому етапі діти ознайомлюються також з іншими властивостями полісемії, вчаться добирати слова, враховуючи принцип їх лексичної сполучуваності. Наприклад, словом ніс називаємо ніс людини, птаха, слона, поросяти, чайника, лійки, моркви. Проте в кожному окремому випадку існує й інша назва: п'ятачок, хобот, лійка, кінчик, дзьоб. Важливо, щоб діти навчилися розуміти різні значення слів й доречно застосовували їх у власних висловлюваннях. Проілюструймо сказане записом фрагмента роботи зі словом ходити. Вихователь демонструє дітям не тільки різноманітні значення дієслова ходити, а й його смислові відтінки: крокувати, марширувати, тупати, брести, плентатись.

Вихователь звертається до дітей: «Діти, давайте пограємо у гру «Покажи слово». Я буду називати слова, а ви рухами показуватимете дії, які вони позначають. Наприклад, як крокує малюк, марширує солдат, тупотить лоша, бреде ведмідь, плентається старий дідусь. Відгадайте загадку і скажіть, про кого так говорять: «По доріжці іде, ліс на спинці несе». ( жачок). Як ще можна назвати їжачка?

Крокувати, марширувати, тупотіти, плентатись, - як ще можна сказати про це одним словом? - Іти. Чому одне слово у різних випадках має різні значення?

Що ще можна назвати словом іде? (Дощ, сніг, час, фільм.) (Потім вихователь пропонує дітям відобразити на малюнку словосполучення іде зима, іде дощ, іде поїзд).

Діти, як ви розумієте вислів прийшла зима? Чи можна сказати про сніг або дощ - крокує, бреде, тупотить? Як сказати краще? (Дощик - ллє, мрячить; сніг - кружляє, летить, падає; зима - прийшла, настала.) Про час також говорять, що він іде. У ледачого час іде дуже повільно, бо йому нічого робити, а для дітей, які захоплені цікавими справами, день проходить непомітно».

Ефективним є також прийом командного змагання. Вихователь пропонує дітям об'єднатися в команди. Кожна команда на великому аркуші паперу малює все, що можна назвати, наприклад, словами хата, будинок. Після виконання завдання діти порівнюють свої малюнки, називаючи інші значення слів: хатка, будинок, дім. Щоб допомогти дітям пригадати значення цих слів, вихователь використовує загадки. Наприклад:

Без вікон, без дверей Маленькі будиночки по місту біжать.

Повна хата людей. Хлопчики й дівчатка в будиночках сидять. (Огірок) (Автобуси)

Невисокі дві хатинки, Біжить рудувата вона по землі,

В них м'які і теплі стінки. Із гілки на гілку стрибає,

По п'ять братиків малих Ладненько складає горішки в дуплі

Проживає в хатках тих. Очиці хитресенькі має.

(Рукавички) (Білка)

Вихователь пропонує дітям пригадати, як називають хатку в казках (палац, теремок, хатинка); що ще називають словами хата, домівка; як потрібно берегти не тільки власну домівку, а й чужі хатки - звірів, птахів чи комах, щоб усім добре жилося на Землі.

Ігрові вправи полегшують процес ознайомлення дітей з багатозначними словами й омонімами. Так, знайомлячи дітей зі значенням багатозначного слова солодкий, вихователь на початку пропонує дітям пригадати, хто з улюблених казкових персонажів найбільше полюбляє солодощі, уточнює, що означають слова ласунчик, солодкоїжка. Потім педагог проводить гру з фішками «Солодощі»: діти по черзі виймають із кошика фішки, називаючи при цьому «солодкі» слова цукор, цукерки, печиво, солодка вата, тістечко, торт, варення, мед, узвар тощо.

У старшому дошкільному віці робота з багатозначними словами ускладнюється, оскільки дітей знайомлять не лише з прямим, а й переносним значенням багатозначних слів: солодкий, тобто лагідний; золоте серце - дуже добрий.

У цей період у лексиці дітей з'являються слова не тільки конкретного змісту (чистий, добрий, цілий; сісти, впасти, текти, колоти, рости; сорочка, стрічка, голка тощо). Діти починають поступово використовувати їх у самостійних зв'язних висловлюваннях, складають невеличкі розповіді, казки, передаючи різноманітні образи, значення багатозначних слів. У мовлення дітей вихователі вводять більше слів з переносним значенням. Для цього використовують невеликі за розміром вірші та інші художні твори. Наприклад, вірш А. Качана «Дві качки» дає дітям змогу усвідомити різні значення слова качка - птах і хитавиця.

Запитав мене моряк

Чи боюсь я качки...

Я на дядька моряка

Гордо так дивлюся:

- Та я навіть гусака

Зовсім не боюся!

На кожному етапі навчання доцільно використовувати фольклорні й літературні твори для ознайомлення дітей із багатозначними словами. Отже, вихователям можна рекомендувати добирати такий матеріал самостійно.

Методика лексичної роботи в процесі ознайомлення з художнім словом. Специфіка лексичної роботи визначається насамперед жанром і тематикою художніх творів, а також рівнем підготовленості дітей до художньо-естетичного сприймання. На заняттях з художнього читання і розповідання лексична робота може плануватись і здійснюватися на початку заняття. Перед заняттям вихователь ознайомлюється з текстом і виділяє нові, складні для розуміння слова, які, на його думку, є важливими для правильного сприйняття й усвідомлення дітьми змісту, ідеї твору. Потім він або пояснює значення нового слова, або супроводжує пояснення демонстрацією предмета чи його зображення. Це особливо важливо тоді, коли у дітей незначний літературний досвід.

У старшому дошкільному віці зміст, ідея літературного твору усклад­нюються. Отже, перед вихователем постає завдання підвести дітей до їх усвідомлення. Тому основну увагу він зосереджує на значенні ключових слів. Наприклад, перед читанням оповідання М. Носова «Живий капелюх» вихователь обговорює з дітьми поняття страх, безглуздий страх і пропонує їм жестами, позою відобразити страх і безглуздий страх. І тільки потім, після прочитання історії про хлопчиків, які не змогли подолати свій страх, дає вказівку визначити, чи вмотивований то був страх, чи безглуздий.

Словникова робота може відбуватись і під час читання та розповідання літературного твору. Так, попереднє ознайомлення педагога з текстом дає змогу виділити 3-4 слова, що роблять незрозумілим зміст прослуханого. До цієї категорії належать передусім застарілі слова, архаїзми. Щоб не порушувати цілісність сприйняття твору, доцільно застосовувати лише прийом синонімічної заміни. Тому після промовляння незрозумілого слова вихователь, без додаткових пояснень, одразу називає слово-синонім, що більш зрозуміле дітям.

Основну словникову роботу (уточнення значень слів, активізацію словникового запасу) планують і проводять після читання чи розповідання літературного твору, під час бесіди за змістом. Починаючи із середньої групи, крім запитань за змістом тексту бажано використовувати запитання щодо його форми, засобів образності, виразності. Вихователь з'ясовує у дітей, як вони зрозуміли той чи той вислів. Із метою створення більш повного, яскравого образу він пропонує дітям скласти характеристику персонажів, використовуючи означення, епітети, порівняння. Доцільно застосовувати лексико-граматичні вправи на добір синонімів, антонімів, образних слів, виразів до заданого слова і, навпаки, за названими характеристиками визначати персонажі.

Лексичну роботу на матеріалі поетичних текстів вихователь організовує інакше. Художні словесні образи дитина зрозуміє лише тоді, коли вона матиме нагоду наочно сприймати їх. Наприклад, напередодні заняття вихователь на прогулянці може звернути увагу дітей на те природне явище, про яке вони слухатимуть ліричний вірш пізніше. А на занятті, щоб оживити в уяві дітей яскраві образи, педагог пропонує пригадати пережиті раніше моменти милування природою.

Формування лексичної компетентності передбачає збагачення словника дітей образними виразами, взятими з художніх текстів, - приказками, фразеологічними зворотами, метафорами, епітетами, порівняннями; навчити розрізняти пряме й переносне значення слів та словосполучень, їх узагальню вальний зміст. Метафоричність та експресивність, притаманні фразеологізмам, приказкам, прислів'ям, роблять мову не лише яскравішою, живішою, а й виховують у малюків любов до краси української мови, сприяють формуванню громадянських почуттів.

Вихователь знайомить дітей з фразеологізмами, привертає увагу до незвичайних висловів, допомагає осмислити їх значення, готує до спри­ймання й усвідомлення складних поетичних образів літературних і фоль­клорних творів. Враховуючи мовленнєвий досвід дітей, і те, що в розумовому мовленні вони зустрічаються з російськими та українськими фразеологізмами, вихователь повинен проводити цю роботу паралельно як рідною, так і іншою мовою. У цьому разі педагог застосовує тематичний принцип добору фразеологізмів, приказок і прислів'їв до художніх текстів, мовленнєвих занять, мовних ситуацій, адже найважливішою ціннісною їх характеристикою є доцільність використання.

Програма «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку», розроблена А. Богуш, орієнтує вже в молодшій групі збагачувати словник дітей фразеологізмами (про вовка промовка; не все коту Масниця; як мед, так і ложкою; губи квасити; губу прикусити; губи копилити; вуха розпустити; за вуха не відтягнеш), прислів'ями та приказками (добре роби, добре і буде; аби день до вечора; хочеш їсти калачі, то не лежи на печі; у страху очі великі; ні живий ні мертвий; правди не сховаєш; крутитися як дзиґа).

Ця робота продовжується і в середній групі. До активного словника дітей вводять прислів'я, приказки (сонце світить, а не гріє; без вітру і трава не шелестить; полохлива ворона і куща боїться; що сіре, то й вовк; не радій чужому горю), фразеологічні звороти (рота роззявити; ґав ловити; триматися руками і ногами; різати вухо; п'яте колесо до воза; пальці облизувати; і риби наловити, і ніг не замочити).

У старшій групі перед вихователями стоять такі завдання: «Стимулювати та активізувати вживання дітьми образних виразів, засвоєних у попередніх групах. Продовжувати збагачувати словник прислів'ями, приказками (з добрими людьми завжди згоди можна знайти; я з тобою - як риба з водою; з добрим здружись, а лихих стережись; без верби і калини нема України; хліб-сіль їж, а правду ріж; от вам Лука: рукавиці в кишені, а він їх щука; стукотить, гуркотить, комар з неба летить), фразеологічними зворотами (ґедзь укусив; гладити по голівці; волосся на голові піднімається; вітру в полі шукай; бігти, не відчуваючи ніг; кішка пробігла; кінці у воду)».

У старшому дошкільному віці активний словник дітей поповнюється новими фразеологізмами, прислів'ями та приказками. Вихователі намагаються активізувати вживання образних виразів, засвоєних у по­передніх групах, дітей навчають усвідомлювати значення та вживання фразеологізмів, приказок, прислів'їв (двічі літа не буває; бігти, не відчуваючи ніг; болотом закидати; брудними руками; тримати язика за зубами; і пальцем не кивнути; сам собі пан; рукою подати; наче кіт наплакав; мов муха в окропі; наче й не було; як на голках; що посієш, те й пожнеш; що вранці не зробиш, того ввечері не здоженеш; усіх би перегнав, та бігти боюсь).

Програмні завдання свідчать, що дітей протягом дошкільного віку знайомлять із прислів'ями та приказками не тільки прямого значення, наприклад, «З добрими людьми завжди згоди можна дійти», а й переносного - «Стукотить, гуркотить, комар з дуба летить». Усвідомлення значення фразеологічних зворотів, прислів'їв та приказок допомагає малюкам практично опанувати такими мовними явищами, як полісемія, синоніми, антоніми; знайти місце незвичайних висловлювань у певній лексичній групі.

Під час навчання використовують прийоми відшукування потрібних висловів у літературному тексті та їх художній аналіз. Наприклад, вихователь звертається до дітей: «У казці про зайчика, коли він тікав від вовка, розповідається, що він біг, не відчуваючи ніг. Як ви це зрозуміли? Як він біг?» Важливим прийомом є добір до фразеологічного виразу синонімів, що допомагає дитині краще зрозуміти лексичне значення словосполучення, знайти місце цього виразу в певній лексичній групі. Розгляньмо приклад з використанням вправи «Скажи інакше». Розповідаючи про дівчинку, вихователь застосував фразеологічний зворот закопилила губи. Уточнюючи у дітей, як вони зрозуміли його значення, він запропонував: «Спробуйте підібрати інше слово, яке вказувало б на настрій дівчинки, її стан (вона образилась, їй прикро, зіпсувався настрій)».

Фразеологічні звороти, складні для сприйняття та усвідомлення малюками, вихователь може включати до спеціальних пояснювальних текстів, в яких значення виразу стає більш зрозумілим. Наприклад, щоб краще пояснити фразеологізм «ґав ловити», педагог розповідає дітям історію: «У дитячому садку діти вирізали паперових метеликів. Вихователь пояснювала, як потрібно складати папір, як повертати ножиці. Петрик слухав неуважно, весь час дивився у вікно, ловив ґав, нічогісінько не бачив і не чув з того, про що говорила Марія Іванівна. От і вийшли у дітей метелики гарні, легкі, наче квіточки, а в Петрика - не метелик, а ґава якась». Після розповіді педагог уточнює у дітей, що значить «ловити ґав», про що або про кого так говорять, узагальнює відповіді: «Так говорять про неуважних, хто не чує головного, а відволікається на різні дрібниці».

Неабияку роль у процесі ознайомлення дітей із художнім словом відіграє педагог, який у своєму активному словнику має багато яскравих образних виразів, у тому числі й фразеологізмів, доречно застосовує їх у повсякденному житті, виділяє такі висловлювання в мовленні дошкільнят, допомагає їм оцінити точність, доцільність, образність словосполучення, стимулює бажання висловлювати власні думки.

Робота з фразеологічними зворотами, прислів'ями та приказками, з одного боку, поглиблює сприймання образного змісту, художньої форми літературного твору, з другого - реалізує можливості збагачення образного мовлення дітей. Важливо навчити малюків чути не тільки те, про що розповідають або читають, а й те, як і якими мовними засобами цей зміст передається, а також навчити помічати й відтворювати засоби художньої виразності. Перед читанням літературного твору діти отримують вказівку: помітити і запам'ятати (незвичайні, казкові висловлювання, образні вирази та ін.) в поетичному тексті. Спеціальні запитання допомагають їм зрозуміти зображувально-виражальні засоби мови твору. Лексична робота органічно вплітається в літературні заняття, оскільки поетичні твори своєю образною мовою виховують у дітей почуття прекрасного, викликають бажання запам'ятовувати вірші й читати їх напам'ять, а також збагачують словник дітей яскравими образними виразами, епітетами, метафорами.

Як зазначалося вище, в процесі лексичної роботи використовується тематичний принцип добору фразеологізмів, прислів'їв і приказок, що дає можливість зробити образні висловлювання більш наочними для дітей, усвідомити їх значення завдяки доречному використанню в тексті. Художній аналіз твору, що передує читанню або розповіданню, використовується для оцінки вчинків героїв, розуміння основної ідеї або назви оповідання, казки. Наприклад, після розповіді української казки «Дідова дочка і бабина дочка» вихователь запитує у дітей: «Про кого в казці кажемо: «Ані за холодну воду не бралася»? (Про бабину дочку.) Про кого кажуть: «Працювала, не покладаючи рук»? (Про дідову дочку.) Далі вихователь пропонує пояснити на матеріалі казки значення прислів'я «Яке частування, таке й дякування», допомагає побудувати зв'язну аргументовану відповідь.

Ефективним є й такий прийом навчання, як художній аналіз прислів'їв та приказок. Вихователь пояснює етимологію вислову, якщо це доступно розумінню дітей і співвідноситься із заняттям або життєвою ситуацією. Добір фразеологізмів приказок і прислів'їв до сюжетного малюнка поглиблює сприйняття зображення, усвідомлення змісту, дає змогу дитині зіставити малюнок зі змістом словесного виразу.

Старші дошкільники вже можуть складати невеликі за обсягом оповідання, казки. Вони пригадують історії, що трапилися з ними і які відповідали б змісту фразеологізму, прислів'я чи приказки. Наприклад, вихователь пропонує дітям: «Складіть невеличку казку, в якій можна було б сказати.., або пригадайте випадок, до якого підійшло б таке прислів'я...».

На наступних етапах навчання, коли мовний досвід дітей збагатиться, розшириться запас образних висловлювань, фразеологізмів, прислів'їв, коли у дошкільнят сформується потреба у наданні своїм висловлюванням яскравості, точності, виразності, вихователь може використати такі вправи: «Я почну, а ви продовжать», «Хто скаже інакше?», «Хто знає більше прислів'їв?». Крім того, педагог пропонує дітям вправу на добір приказок відповідно до назви, змісту казки чи оповідання («Вгадай, про кого йдеться у казці (приказці) тощо)». Вихователь називає приказку або фразеологізм, що характеризує когось із казкових героїв, а діти мають відгадати, про кого йдеться. Наприклад, про кого можна так сказати: «Тільки й діла зробила, що рукава закотила», «Стук-грюк, аби з рук» або «Робота у руках горить», «Його й муха крилом вб'є».

У процесі роботи з розвитку образного мовлення доречно застосовувати образотворчу діяльність. Дітям можна запропонувати зобразити на малюнку, як вони зрозуміли зміст фразеологізму, прислів'я, приказки, а потім дати відповідь на запитання: «Коли доцільно використовувати цей вислів?» Педагог стимулює дітей до пошуку найкращого варіанта відповіді: «Мишко сів на санчата і помчав з гори. Як ще можна сказати про те, як він їхав з гори?»

Використання лексичної вправи «Помилка» дає змогу вихователеві простежити, на якому рівні усвідомлення значення образного вислов­лювання знаходяться діти. Він свідомо робить помилку в метафорі, фразеологізмі, прислів'ї чи приказці і спонукає дітей знайти неточність у своєму висловлюванні, виправити помилку, дати вдалішу відповідь. Наприклад: «Одна дівчинка розповідала мені, що одного разу вона так зраділа, що навіть губи закопилила. Як ви вважаєте, чи можна так сказати? Послухайте ще речення, які склали діти. Хлопчик так злякався, що в нього аж волосся на спині піднялося. Петрик був вередливий, любив, щоб тільки його гладили по шиї. Чи правильні ці вирази? Як потрібно сказати?».

Старших дошкільнят поступово підводять до усвідомлення узагальню вального значення прислів'їв та приказок, демонструють прислів'я повчального характеру, які буквально передають значення: «Без діла слабшає сила; сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай; хто дбає, той і має». Крім того, педагог ознайомлює дітей із прислів'ями, які мають переносне значення: «Жартуй, глечику, доки не луснув; мухи коня з'їли, а вовк їм лише допомагав». Дошкільнятам важко усвідомити переносне значення висловлювань, оскільки вони сприймають їх як звичайні слова та словосполучення. Водночас, як показують результати численних досліджень, діти дошкільного віку під впливом цілеспрямованого навчання, здатні зрозуміти переносне й узагальнювальне значення образних висловів; вони починають відчувати відтінки слів, у них формується чуття міри щодо правильного застосування образної лексики в самостійних висловлюваннях.

Щоб навчити дітей адекватно використовувати фразеологізми й приказки, важливо допомогти їм осмислити цілісність фразеологічного виразу, його неподільність та узагальнювальне значення. Тому пояснення слід давати у доступній формі: «Є багато слів, якими називаємо різні речі - стіл, рука, ніс, вухо. Є слова, якими називаємо дії - ходити, носити, різати. Проте якщо поєднати такі слова у словосполучення, наприклад ріже вухо, то вони матимуть зовсім інше значення: дуже неприємні звуки, слова, які прикро чути. Вам уже знайомі такі вирази: гав ловити - бути неуважним; за вуха витягати - рятувати когось, допомагати; шукати вітру в полі - марно гаяти час. Якщо вам зустрінуться подібні вислови, подумайте, що вони можуть означати». Важливо не тільки пояснити дітям значення виразів, а й з'ясувати їх походження. Наприклад, вираз не все коту Масниця означає, що не завжди так буде. А говорять так ось чому. Наприкінці зими є свято - масляний тиждень, упродовж якого їдять багато смачної їжі: млинці, сметану, сир, масло. Після цього свята починається Великий піст. Тому й кажуть: «Не все коту Масниця».

На заняттях доцільно використовувати вірші, в яких яскраво виявляється значення фразеологічного виразу:

Наказала мені мама:

- Тримай язик за зубами...

Але ж всі те добре знають:

В мене зубки випадають.

То хіба ж я можу, мамо,

Тримати язик за зубами.

Процес ознайомлення дітей зі значенням фразеологізмів, значенням прислів'їв і приказок розпочинається в дошкільному віці, тому діти відчувають багато труднощів. Отже, вихователь має пам'ятати: кількість і якість засвоєних дитиною образних висловів зумовлюються доречністю їх вживання, оскільки дитині ці вирази стають зрозумілими із самої ситуації, в якій було вжито складне слово чи вислів.

Практичні завдання для самостійного опрацювання

1. Складіть тематичний словник «Поняття про час» для дітей старшого дошкільного віку та словник-мінімум на теми: «Одяг» - для дітей молодшого дошкільного віку; «Транспорт» - для дітей старшого дошкільного віку.

2. Доберіть лексичний матеріал (загадки, вірші, прислів'я, приказки, образні вислови) для ознайомлення дітей з багатозначними словами бити - б'ють, ніс - носик, хвіст - хвостик; доберіть 10 прислів'їв і приказок, доступних для розуміння дітей дошкільного віку. Підготуйте для кожного коротку розповідь, в якій доречним було б вживання цього вислову.

3. Прочитайте наведені фразеологізми. Які з них, на ваш погляд, доступні дітям дошкільного віку? В яких життєвих ситуаціях їх можна застосувати? Як ви їх поясните дітям?

Під гарячу руку; ні до чого руки не стоять; на всі руки майстер; сидіти склавши руки; стояти з довгою рукою; розводити руками; докласти рук; легкий на руку; як без рук; відбиватися руками й ногами; не з руки; з порожніми руками; швидкий на руку.

Як мед так і ложкою; впадати в око; і сміх, і гріх; і вухом не веде; вовків боятися - в ліс не ходити; каші маслом не зіпсуєш; не кажи гоп, поки не перескочиш; байдики бити; ловити ґав; мов кіт наплакав; не все коту Масниця; кіт їв би рибу, а у воду не хоче; впіймати облизня; сісти в калюжу.

Які ще фразеологічні вислови ви знаєте?

4. Прочитайте тлумачення слів дитиною шести років: кажан - це птах, який літає вночі; кішка - ловить мишей; лісник — живе у лісі; кватирка - в ній живуть; склянка - з неї п'ють; сукня - носять дівча­та; тролейбус - возить людей у місті; хустка - пов'язують голову; стежинка - це дорога від хати.

Виправте дитяче тлумачення, дайте правильне визначення наведених у табл. 27 слів.

5. Які з наведених слів доступні дітям дошкільного віку? Коли (на якому занятті) і як (якими методами і прийомами) їх можна ввести у словник дітей? У якій віковій групі?

1. Пошта, поштамт, листоноша, телеграф, телефон, лист, індекс, бандероль, телеграма, кореспонденція, тариф, бланк, телетайп, телефакс.

2. Аптека, провізор, фармацевт, рецепт, ліки, лікар, терези, піпетка, таблетки, мікстура, порошок, краплі.

3. Бібліотека, читач, каталог, абонемент, бібліотекар, формуляр, екземпляр, примірник, видавництво, друкарня, шрифт, фольклор, лектор, стелаж.

Складіть тлумачний словник доступної дітям лексики, доберіть до кожної лексичної групи дидактичні та сюжетно-рольові ігри на закріплення та активізацію словника.

6. Відповідно до особливостей словника дітей кожної вікової групи визначте основне завдання словникової роботи. Заповніть табл. 28, порядок завдань позначте римськими цифрами (І, II, III) навпроти кожного з позначених арабськими цифрами у першій колонці завдань.

Таблиця 27

Таблиця 28

7. Прочитайте наведені вислови. Як ви поясните дітям переносне значення цих фраз?

Свіжі сили,золоті руки,золоте серце, кам'яне серце, серце грає, очі сміються, золота осінь, срібний іній, сонечко сміється, дощ стукає у віконце, лютий мороз, прокинулося сонечко, біжать хвилі одна за одною, падати від утоми, сонячні зайчики стрибають по стіні, хліб святий, шовкове волосся.

Письмово поясніть фрази.

8. Прочитайте хід заняття зі словникової роботи.

Хід заняття: на столі у вихователя постільна білизна, іграшкове ліжко і лялька. Вихователь запитує у дітей: «На чому люди сплять? Що кладуть на ліжко? (Пропонує знайти матрац, розповісти, який він, з чого зроблений, для чого потрібний.) Чим застеляють матрац? Що кладуть на простирадло? Ви лягаєте, а вам на вушко шепоче сни... (подушка). Діти розповідають, для чого потрібна подушка, з чого вона зроблена (пухова, пір'яна.) Вихователь запитує: «Що надівають на подушку? Чим вкриваються? З чого зроблені ковдри? Що надівають на ковдру? Як назвати одним словом усе, що розгля­даємо?»

Дидактична вправа. Запитання: Подушка яка? Якими словами про неї можна сказати? Ковдра яка? Простирадло яке? Предмети постільної білизни які? Матрац великий, а подушка? Ковдра товста, а простирадло? Подушка м'яка, а матрац?

Дидактична гра «Підготуємо ліжко до сну».

Діти по черзі застеляють ліжко, називають предмети постільної білизни, кладуть ляльку спати, співають пісню.

Визначте вид і тип заняття. Для якої вікової групи це заняття? Сформулюйте завдання до пропонованого плану проведення заняття.

9. Закінчіть дидактичні вправи.

Дидактична гра «Назви слово»

Мета: з'ясувати засвоєння дітьми антонімів.

Матеріал: чарівна паличка.

Хід вправи: вихователь називає слово і вказує чарівною паличкою на дитину, яка має швидко підібрати слово з протилежним значенням.

Доберіть по 10 антонімів з різних частин мови (наприклад, іменники, прикметники, прислівники).

Дидактична гра «Назви частини цілого».

Мета: перевірити засвоєння дітьми назв транспорту та його складових частин.

Матеріал: предметні картинки із зображенням різних видів транспорту.

Хід вправи: вихователь показує картинку, за якою дитина має назвати предмет і його складові частини. Наприклад, літак: крила, колеса, корпус, кабіна, салон для пасажирів, пульт управління, прилади, крісла, сходинки, мотор, ремінь.

Назвіть види транспорту: тролейбус, трамвай, автобус, пароплав, метро, вантажна машина, молоковоз, пожежна машина.

Коли і для чого можна використати ці вправи?

10. Прочитайте уривок з конспекту заняття.

Діти складають речення за запитаннями: Чого весело синичці? Чого буває весело дітям? Чого потемнів сніг? Потім відповідають на такі запитання: Сліди чиї? Галявина чия? Горобина чия? Вихователь: «Пригадайте перше слово оповідання «Чого синичка повеселішала». (Рано-вранці.) А якщо це було ввечері, якими словами ми сказали б про це? (Пізно ввечері, пізно-пізно.) А якщо синичка полетіла кудись дуже далеко, якими двома однаковими словами про це можна сказати? (Далеко-далеко.) А якби почули її спів дуже близько, як би сказали? (Близько-близько.)».

Складіть повний конспект тематичного заняття із словникової роботи. Визначте програмні завдання, матеріал, автора оповідання, початок та закінчення заняття.

11. Зробіть опис дидактичного оснащення ляльки відповідно до сучасного побутового життя за табл. 29.

Таблиця 29

12. Проаналізуйте зміст словникової роботи за варіативними програмами за табл. 30.

Таблиця 30

РОЗДІЛ 10 Формування граматичної правильності мовлення у дітей