§ 7. Методи і прийоми навчання дітей рідної мови

Методи навчання - це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв'язання завдань розвитку мовлення. Щоб розібратися в численних методах і прийомах навчання, правильно оцінити, з'ясувати їх характер і сутність, використовують наукову класифікацію. Класифікують методи навчання за такими ознаками: за характером керівництва розумовою діяльністю учнів (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький); за джерелом знань (наочні, словесні, практичні); за напрямом діяльності (практичні, практико-теоретичні, теоретичні). У дошкільній педагогіці методи навчання класифікуються здебільшого за джерелом знань. Розгляньмо їх.

Значне місце в роботі з розвитку мовлення дітей відведено наочним методам: спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, картин і картинок, перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, дидактичні ігри з наочністю. Використання цих методів відповідач дидактичному принципу наочності і наочно-дієвому та наочно-образному характеру мислення дошкільників. Ефективність засвоєння дітьми знань, формування повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, пам'ять, мислення і на цій основі розвиток мовлення великою мірою залежать від того, наскільки широко в пізнавальну діяльність уведені різні форми чуттєвого сприймання. Якщо об'єкти доступні безпосередньому сприйманню дітей, вихователь використовує метод спостереження або його різновиди: огляд приміщення, розглядання натуральних предметів, іграшок. Якщо об'єкти недоступні для безпосереднього сприймання, педагог знайомить з ними дітей опосередковано, розглядаючи картини, фотографії, переглядаючи кінофільми, діафільми. Опосередковані наочні методи застосовують і для повторного ознайомлення з об'єктами, закріплення отриманих під час спосте­режень знань. Водночас виконуються завдання з розвитку словника дітей, формування зв'язного мовлення.

Словесні методи. Значення цієї групи методів полягає в тому, що вони дають можливість поєднувати розширення та закріплення знань дітей про навколишній світ і формувати їхні мовленнєві вміння і навички. До словесних методів належать: читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ. Завдяки словесним методам у дітей можна розвивати вміння розуміти зміст мови, застосовувати знання без опертя на наочність. Уміння успішно засвоювати нові знання, сприймаючи повідомлення без наочності, забезпечує перехід дітей у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання, що значно розширює можливості пізнання світу, а також забезпечує перехід знань на вищий рівень узагальнення, їх систематизацію. Живе спілкування дорослих і дітей, що характерне для словесних методів, має виховне значення - воно викликає почуття, формує певне ставлення до змісту. Живе слово вихователя - взірець для наслідування і засвоєння літературних норм мови.

Ефективним і доступним для дітей методом є розповідь вихователя. Його мета - сформувати яскраві й точні уявлення про події чи явища. Прозорість і простота опису об'єкта чи викладу події, лаконічність розповіді, яскравість образів, близькість досвіду вихователя інтересам дітей - необхідні умови успішного сприймання дітьми змісту розповіді. Вихователь обов'язково має брати до уваги вже набуті дітьми знання і пов'язувати з ними нові відомості. За допомогою інтонаційної та художньої виразності, активізуючи прийомів вихователь домагається повнішого засвоєння дітьми змісту, збудження інтересу до нього, що викликає бажання обмінятися враженнями.

Розповіді дітей спрямовані на вдосконалення розумової діяльності, глибшого усвідомлення знань і формування мовленнєвих умінь. У навчанні дошкільників використовують розповіді різного характеру: переказ, опис, сюжетну розповідь з досвіду, творчу розповідь, розповідь-міркування, розповідь-пояснення. Розповідь дитини передбачає її спрямованість на слухача. Бажання бути зрозумілим спонукає до вибору мовних засопів, що найточніше передають зміст думки. Відображення у мовленні раніше сформованих уявлень і знань сприяє їх уточненню і закріпленню.

Читання художніх творів розширює і збагачує знання дітей, формує здібності до сприймання і розуміння художньої літератури, відтворення словесного образу, розуміння основних взаємозв'язків, здатність розуміти образність творів, викликати емоційну активність.

Одним із словесних методів є бесіда. За Є. Фльориною, залежно від дидактичної мети, бесіди поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові. Вступні бесіди вихователь проводить тоді, коли знайомить дітей з новими явищами, формує нові навички, способи дії. Під час вступної бесіди він виявляє знання, досвід дітей з певної теми, уточнює їх, активізує і на основі цього ставить перед дітьми пізнавальні й практичні завдання, викликає до них інтерес. Супроводжувальна бесіда використовується під час спостережень, екскурсій, розглядання картин.

Підсумкова або узагальнювальна бесіда проводиться з метою система­тизації знань, їх подальшого поглиблення й усвідомлення. Вона планується як самостійне заняття. За допомогою спеціально підібраних запитань вихователь активізує пізнавальну діяльність, виправляє і розвиває думку, доповнює знання, вчить простих міркувань. Такий пожвавлений обмін думками сприяє розвитку мислення і пізнавальних інтересів, розвитку мовлення. Правильно побудована бесіда спонукає дітей активно ставити запитання і намагатися знайти на них відповіді. За характером запитань можна довідатися про спрямованість дитячого мислення і про те, що є найважчим для розуміння. Складність розумової діяльності, якої вимагає узагальнювальна бесіда (розуміти мету, робити висновки, давати оцінку та ін.), робить її методом, доступним лише старшим дошкільникам.

Практичні методи. Мета цих методів - навчити дітей на практиці використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити мовленнєві вміння і навички. До практичних методів належать словесні дидактичні вправи, ігрові методи, елементарні досліди й моделювання.

Вправи - це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. За характером вони можуть бути: імітаційні (просте повторення складного слова для його запам'ятовування чи звука для оволодіння вимовою), конструктивні (вправляння в оволодінні розумовою дією - добір узагальню вальних слів до групи прикметників чи іменників, добір протилежного за значенням слова тощо), творчі (використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка запитань у бесіді).

У дошкільному закладі практичні методи нерідко мають ігровий характер. До них належать дидактичні ігри, наочні ігри-заняття, ігри-інсценівки. Одним із компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація (за наявності сюжету, ролей, ігрових і операційних дій). Наприклад, для вправляння дітей у зв'язному мовленні імітується крамниця з виставкою іграшок. В інших випадках використовується тільки роль, наприклад розповідь від імені героя під час навчання переказу літературних творів. Своєрідними практичними методами є наочні ігри-заняття етичного характеру, розроблені С. Петеріною. За вихователем у разі використання ігрового методу зберігається провідна роль: він визначає зміст навчальних завдань, характер і послідовність ігрових і практичних дій, наводить зразок виконання завдання, пояснює, виправляє помилки, допущені дітьми, спонукає до активності й самостійності дітей. Так, на занятті «Лялька Таня у нас в гостях» діти не лише спостерігають за лялькою, а й самі виконують низку реальних практичних дій: сідають за накриті до чаю столи, вчаться підтримувати спільну розмову, виявляти увагу одне до одного. Активна позиція дорослого дає можливість використати цей метод в усіх ланках процесу навчання.

Одним із різновидів ігрового методу є авто-дидактична гра, в якій усі дії дітей можна регулювати ігровими завданнями й ігровими правилами. Авто-дидактична гра використовується з метою закріплення, уточнення, систематизації наявних уже знань.

Роботу зі знайомим літературним текстом можна проводити за допомогою гри-драматизації, інсценування.

На заняттях з навчання грамоти, розвитку зв'язного мовлення вико­ристовують моделювання як наочно-практичний метод. Доступність методу моделювання розкрито психологами О. Запорожцем, Л. Венгером, М. Подьяковим, Д. Ельконіним. Визначається він тим, що в основу моделювання покладено принцип заміщення реальних предметів іншими предметами, зображеннями, знаками. Діти оволодівають умінням заміщувати об'єкт у грі. Це дає можливість перенести ці вміння у навчання й застосовувати моделі. Так, діти старшого дошкільного віку за допомогою схеми та фішок оволодівають умінням відтворити звукову, складову модель слова, графічно зобразити словесний склад речення, позначити схематично структуру діючих осіб розповіді. Добір методу залежить від дидактичної мети навчання і змісту освітньої роботи. У практичній діяльності всі означені методи не використовуються ізольо­вано, а здебільшого в різних комбінаціях один з одним. Залежно від змісту навчального матеріалу та вікових особливостей дітей перевагу віддають тому чи іншому методу.

Прийом - це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. У методиці розвитку мовлення і в дошкільній педагогіці прийоми класифікують залежно від місця в них наочності й емоційності. Вони поділяються на наочні, словесні та ігрові.

Найважливішими є словесні прийоми: мовленнєвий зразок, запитання, пояснення, вказівка, оцінювання дитячого мовлення.

Мовленнєвий зразок - правильна, спеціально підготовлена мовленнєва діяльність вихователя, яку повинні наслідувати діти. Незалежно від форми у вигляді слова, речення, зв'язного висловлювання зразок має бути доступним дітям. Особливо це стосується зразка зв'язної розповіді в мовленнєвій діяльності дітей. Під час одного заняття за можливістю його використовують кілька разів.

Запитання — словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає використання наявних знань. У роботі з дітьми застосовують як репро­дуктивні запитання, що вимагають простого відтворення, констатації фактів (що? який? де? куди? як?), так і пошукові, що вимагають висновків (навіщо? чому? чим схожі?). Під час навчання розповіді запитання використовують у вигляді плану. Вони мають бути простими, зрозумілими дітям. Чітке формулювання пунктів плану, логічний взаємозв'язок запитань, опертя на чуттєвий досвід забезпечують послідовність і логічність викладу дітьми своїх думок.

Пояснення широко використовуються у процесі спостережень, розглядання картин, предметів, щоб допомогти дітям зрозуміти окремі сторони, взаємозв'язки, причинкові залежності предметів і явищ. У бесіді вихователь послуговується поясненнями для узагальнення, аналізу тих фактів, які відомі дітям; на заняттях з розвитку зв'язного мовлення - для пояснення тих вимог, які ставляться до мовлення дітей. Пояснення дітям змісту і послідовності навчальних дій називаються вказівками.

Оцінювання мовлення дітей є також важливим прийомом навчання. Це розгорнуте мотивоване судження про засвоєння дитиною знань, якість виконання завдань, мовленнєве вміння і навички. Здебільшого оцінюються позитивні сторони мовленнєвої діяльності дітей. Оцінювання відбувається в процесі заняття, з тим, щоб до нього прислухалися діти і наслідували у своєму мовленні кращі зразки товаришів. Оцінюється не лише зміст, форма мовлення, а й вияв дітьми старанності, творчості, ініціативи. В окремих випадках вихователь може висловити свою думку про відповідь у формі схвалення, зауваження, засудження.

Наочні прийоми — показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами: поясненням, вказівкою, запитанням.

У розвитку мовлення дошкільників велике значення мають ігрові прийоми: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів. Як ігрові прийоми можуть виступати елементи дидактичної гри, гри-інсценізації. У практичній діяльності найчастіше використовується комплекс прийомів.

Для успішного розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дитячих установах потрібно створити відповідні умови, а саме: гігієнічні, що забезпечують охорону органів зору, слуху; правильне мовлення навколишніх людей; змістовність дитячого життя; забезпечення мовленнєвої практики; наявність посібників із розвитку мовлення.

Важливими умовами розвитку мовлення дітей є врегульована діяльність центральної нервової системи, органів зору і слуху. У груповій кімнаті не допускати великого шуму, який негативно впливає на органи слуху, реагувати на скарги дітей, пояснювати батькам про необхідність оберігання дитячого слуху.

Іншою важливою умовою розвитку мовлення дітей є правильне мовлення людей, які їх оточують. Діти засвоюють мову, наслідуючи мову дорослих. Зразком для наслідування має бути чисте, літературно правильне мовлення. Мовлення вихователя, звернене до дітей, є педагогічним засобом впливу на них, тому воно має відрізнятися від звичайного розмовного побутового мовлення і відповідати таким вимогам: бути наближеним до літературного стилю, неголосним, привітним, увічливим. Систематичне вдосконалення мовлення є професійним обов'язком вихователя.

Необхідною умовою розвитку мовлення дітей є налагодження з перших днів перебування їх у дитячій установі змістовного цікавого життя. Правильно організовані спостереження за навколишнім світом, колективні ігри, трудова діяльність пробуджують у дітей бажання поділитися своїми думками, планами, радістю від пережитого з іншими людьми. Змістовне життя сприяє розвитку в дітей позитивних емоцій, зближує дитячий колектив, настроює на встановлення таких взаємин, за яких мовленнєве спілкування стає органічною потребою. Однак розвиток мовлення на тлі такого життя призводить до виховання негативних рис - пустої балакучості.

З цією умовою пов'язане забезпечення різноманітної мовленнєвої практики дітей. Сприймання чужого мовлення, яким би досконалим воно не було, ще не дає дитині можливості користуватися мовою як засобом спілкування. Потрібне систематичне мовленнєве вправляння дітей. Воно здійснюється як на заняттях через спеціальні дидактичні вправи, так і в процесі повсякденного життя.

Характерною особливістю розвитку мовлення дітей є зв'язок слова з образом. Безпосереднє сприймання предметів і явищ - основа для свідомого засвоєння слів. Тому в дошкільному закладі мають бути наочні посібники, що допоможуть здійсненню завдань із розвитку мовлення дітей. Вони поділяються на кілька груп:

перша група - методичні посібники (друковані й рукописні). Методична література, розроблені конспекти занять, проведення літературних ранків, вікторин, записи дитячого мовлення повинні бути впорядковані за темами. Так само оформляються й каталоги наявного методичного матеріалу, картотеки журнальних статей. У куточку технічних засобів крім діафільмів, кінофільмів, фонохрестоматій, мають знаходитися впорядковані діатези;

друга група - наочні навчальні посібники для дітей: натуральні (реальні предмети) і зображувальні (іграшки, картинки, фотографії, платівки). Особливий різновид наочності - дидактичний матеріал для навчання грамоти, настільні дидактичні ігри;

третя група — дитяча художня література;

четверта група — різні види театрів.

Ці умови не виникають самі собою, створення їх вимагає певних Зусиль і наполегливості; їх необхідно постійно підтримувати, щоб вони перетворилися на міцні традиції дошкільного закладу.

Практичні завдання для самостійного опрацювання

1. Прочитайте вислів Є. Тихєєвої: «Дитина навчається говорити завдяки слуху та здатності до копіювання. Глухий не навчиться говорити, так само не навчиться говорити й дитина, яка чує, у разі якщо вона позбавлена можливості чути навколишніх. Дитина повторює те, що чує. Вона перевтілює почуте в таку форму, яка постійно доступна її слуховому апарату» (Тихеева Е. И. Развитие речи детей. -С. 11-12).

Як ви розумієте зміст цього висловлювання? Визначте завдання з розвитку мовлення та педагогічні вимоги до організації роботи вихователя з розвитку мовлення.

2. «Вихователь має досконало володіти рідною для дітей мовою, пропонуючи той зразок, який діти можуть і повинні переймати, володіти усіма методами розвитку мовлення дітей, визнаними педагогікою» (Тихеева Е. И. Развитие речи детей. - С. 24). Які вимоги висуваються до мовлення вихователя? Якими методами розвитку мовлення має володіти вихователь національного дошкільного закладу?

3. «...Треба звертати особливу увагу на мову педагога, який керує дитячим садком або школою. Педагог має якнайкраще володіти літературною мовою та, крім того, знати діалекти тієї місцевості, де він як педагог працює. Справа щодо діалектів і їх значення має чималу вагу в процесі вивчення дітьми української літературної мови з досить виразними діалектичними відмінами, як, наприклад, Ельзас у Франції, Гуцульщина в Україні. В діалекті, щоправда, заховується дух народу, філологічна сутність мови - її образність, краса, місцевий фольклор, проте на нього слід зважати лише як на діалект, місцеву говірку і в літературній мові виполювати його. До дитячого садка діти приходять зазвичай зі своїм діалектом, ним вони лише й можуть виявляти свої почуття, свої спостереження. Раптово відривати дитину від її «хатньої» мови було б для неї болючим процесом і цілком непедагогічним методом навчання мови» (Русова С. Нові методи дошкільного виховання // Дошк. виховання. - 1992. - № 2-3. - С. 13). Які діалектні особливості мовлення дітей та дорослих у вашому регіоні? Наведіть приклади. Яка ваша думка щодо володіння вихователем діалектною мовою? Якщо дитина в дошкільному закладі розмовляє діалектною мовою, якою мовою має спілкуватися з нею вихователь? Як співвідноситься думка С. Русової щодо співіснування в мовленнєвій практиці дошкільного закладу літературної та діалектної мови із завданням словникової роботи «заміна діалектів, місцевих говірок словами літературної вимови»?

4. Прочитайте фрагмент заняття зі словникової роботи, проведеного вихователем у середній групі.

Вступна бесіда. Вихователь: «Яка тепер пора року? Яка сьогодні погода? Як одягаються взимку? (Показує нове зимове пальто.) Що це? Яке це пальто? Чому ви думаєте, що зимове? Що це таке? (Показує на комір.) З чого він зроблений? Для чого потрібний комір? Що ще є на пальті? Для чого потрібні ґудзики? А це що? Знайдіть у себе на одязі петлі. (Пропонує повісити пальто в шафу. Показує шапку.) Що це? Для чого потрібна шапка? Як одягають шапку? (Викликає дитину показати, як одягають шапку.) Правильно, діти. А це що? Якого кольору шарф? Для чого потрібний шарф? Як ви попросите, щоб вам зав'язали шарф? Правильно.(Пропонує дітям загадку.) «У якому будинку всі брати живуть разом, а один окремо?» (Рукавиці.) Для чого потрібні рукавиці? Якого вони кольору? Правильно, діти». (Вихователь вво­дить узагальнювальне поняття «зимовий одяг», читає вірш Г. Бойка «Морозець».)

- А тепер пограємо в дидактичну гру «Крамниця одягу».

Гра «Крамниця одягу». Знайдіть у мовленні вихователя слова, які не відповідають правилам української літературної вимови. Підберіть до них відповідники.

Запам'ятайте! У сучасній мовленнєвій практиці невиправдано по­ширюються слова вірно, вірний, які витісняють правильно, правильний. Кажуть: вірно відповів, вірно пояснив, вірно зауважив, вірний засіб. У разі, якщо йдеться про певну оцінку чого-небудь, українською мовою природно сказати правильно, правильний (правильно відповів), а вірно, вірний - там, де мовиться про відданість, стійкість.

У сучасній українській офіційній і діловій мові слово магазин не­виправдано замінило слово крамниця, крамничка. В українській мові слово магазин означає не будівлю для продажу, а велику комору під зерно. Заклад, в якому продають харчі або якісь інші припаси й речі незалежно від розміру й асортименту краму, називають крамницею. Крамниці, де продають спеціальні вироби, також мають свої назви: книгарня, цукерня.

Якщо йдеться про дрібну крамницю, вживають зменшуваний іменник - крамничка.

Отже, вихователю, схвалюючи відповіді дітей, потрібно вживати слово правильно. Дидактичні ігри доцільно називати так: «крамниця одягу», «крамниця іграшок», «книгарня», «паляниця», «цукерня».

5. Прочитайте різні визначення методів і прийомів розвитку мовлення дітей.

Метод - це спосіб, за допомогою якого вихователь, спираючись на свідомість дітей, передає їм знання про навколишній світ, розвиває мову і мислення, формує елементарні навички, вміння й водночас виховує в них певне ставлення до навколишнього (Лещенко О. М.

Методика навчання рідної мови та грамоти. - К.: Вища шк., 1972. -С. 80).

Метод навчання - спосіб роботи вихователя і дітей, що забезпечує набуття дітьми знань, умінь і навичок.

Методичні прийоми - це елементи методу, його складові частини або окремі кроки в тій пізнавальній роботі, яка відбувається у використанні певного методу (Бородич А. М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение, 1984. - С. 42, 44).

Методом навчання називають дії того, хто навчає, та того, хто вчиться, які виконуються для передавання знань від одного до іншого.

Прийом - це варіант використання певного методу, привнесення до основної дії, що становить цей метод, побічних дій, які визначаються характером навчального дидактичного матеріалу (Методика развития речи детей дошкольного возраста / Л. П. Федоренко, Г. А. Фо-мичева, В. К. Лотарев и др. - М.: Просвещение, 1984. - С. ЗО, 33).

Методи навчання - це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв'язання завдань із розвитку мовлення.

Прийом - це елемент, складова методу (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі /А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - С. 104, 108).

Яка ваша думка щодо наведених визначень? Порівняйте їх між собою, спробуйте самі визначити поняття «метод» і «прийом».

6. Порівняйте різні класифікації методів. Чим можна пояснити існування різних класифікацій методів розвитку мовлення? Висловите свою думку щодо існуючих класифікацій.

Наочні методи: а) безпосередні: огляд приміщень, екскурсії, розглядання предметів; б) опосередковані: показ картин і фотографій, кінофільмів, діафільмів (під час першого початкового ознайомлення дітей); розглядання картин знайомого змісту, розглядання іграшок, описування дітьми іграшок і картинок, складання сюжетних розповідей (повторне ознайомлення з предметом, закріплення знань).

Словесні методи: читання художніх творів, заучування напам'ять, переказування, розповідь вихователя, бесіда.

Практичні методи: дидактична гра, гра-інсценізація, настільні інсценівки, трудові дії, наочні заняття (Бородич А. М. Методика развития речи. - С. 42-43).

Практичні методи: імітації (гри), розмови (бесіди), переказування, розповідання (творіння) (Методика развития речи детей дошкольного возраста / Л. П. Федоренко, Г. А. Фомичева, В. К. Лотарев и др. -С. ЗО).

Наочні методи: спостереження, екскурсії, екскурси-огляди, розглядання предметів, картин, перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, дидактичні ігри з наочністю.

Словесні методи: читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ.

Практичні методи: словесні дидактичні вправи, ігрові методи, елементарні досліди і моделювання (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - С. 104-107).

Чи існує різниця між практичними та ігровими методами розвитку мовлення дітей? Чи потрібно, на вашу думку, виокремити групу ігрових методів? Що таке авто-дидактична гра?

7. Порівняйте різні класифікації прийомів навчання дітей рідної мови.

А. а) словесні прийоми: мовленнєвий зразок, повторення, пояснення, вказівки, словесні вправи, оцінка дитячого мовлення, запи­тання;

б) наочні прийоми: показ картинки, іграшки, руху чи дії, показ поло­ження органів артикуляції чи вимови звуків;

в) ігрові прийоми: жарт, інтригуючи інтонація голосу;

г) загальні, часткові, прямі й непрямі, провідні й допоміжні прийоми (Бородич А. М. Методика развития речи детей. - С. 45-46).

Б. а) провідні прийоми: запитання, пояснення, зразок, поради, порівняння, нагадування, оцінка з аналізом;

б) допоміжні прийоми: ігрові, вказівка, заохочення, зауваження (Лещенко О. М. Методика навчання рідної мови та грамоти. -

С. 81).

В. а) словесні прийоми: мовний зразок, запитання, пояснення, вказівка,

оцінка дитячої мови;

б) наочні прийоми: показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, показ артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами: поясненням, вказівкою, запитанням;

в) ігрові прийоми: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів (Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у до­шкільному закладі / А. М. Богуш, Н. П. Орланова, Н. І. Зеленко та ін. - С. 108-109).

Г. Прийоми: спостереження, ігри, опертя на словесний зразок (словесне уявлення), опертя на картинку, живі об'єкти, діафільм, кінофільм, магнітофонний запис, запитання, інсценування казок (Методика развития речи детей дошкольного возраста / Л. П. Федоренко, Г. А. Фомичева, В. К. Лотарев и др. - О 33-37).

8. Упродовж усього часу перебування в дошкільному закладі запишіть методи та прийоми розвитку мовлення дітей за табл. 19.

Таблиця 19

Заняття: Мовленнєве спілкування Завдання 1:

1. Словник. Збагатити словниковий запас словами, що означають назву взуття (черевики, сандалії, валянки, туфлі, капці, чоботи), назву матеріалу (шкіряні, гумові), ввести узагальнювальне слово взуття.

2. Зв'язне мовлення. Навчитися описувати взуття за зразком вихователя та за допомогою запитань.

3. Граматика. Вправляти у вживанні роду і числа іменників, що означають назву взуття; навчати замінювати іменники займенниками; виховувати акуратність, бережливе ставлення до взуття.

Матеріал: ляльки Оленка і Тарасик, взуття (черевики, сандалії, валянки, туфлі, чоботи, капці); вірш О. Благініної «Навчу і брата чобітки взувати».

Хід заняття: у гості до дітей приходять ляльки Оленка і Тарасик. Вони принесли в подарунок дітям різне взуття і хочуть перевірити, чи знають діти, як воно називається, для чого потрібне, коли його взувають. Вихователь пропонує дітям розглянути подарунки і запитує, як це все називається одним словом.

Розповідь вихователя: «Настала зима, випав сніг, зібралася Оленка на прогулянку. Діти, підкажіть Оленці, що їй взути, аби не змерзнути? (Валянки.) Повернулася з прогулянки, зняла валянки. Що їй взути? (Капці.) Прийшла весна, потекли струмочки, багато води на вулиці. Що потрібно взути Оленці? (Гумові чоботи.) Надворі тепло, сухо. Що Оленка взула? (Туфлі.) А що потрібно взути Тарасику? (Черевики.) Настало літо. Що саме взують улітку Оленка й Тарасик?» (Сандалії.)

Завдання 2:

«А тепер, діти, ви розкажете нашим гостям про взуття за таким зразком: «Це туфлі. Вони нові, шкіряні. Туфлі червоні, красиві, їх носять дівчатка й хлопчики. Це валянки. Вони вовняні, теплі, їх взувають узимку хлопчики й дівчатка».

Завдання 3:

Діти виконують вправу: «Валянки - вони, а один валянок? (Він.) Сандалії - вони, а одна сандалія? (Вона.) Туфлі - вони, а одна туфля? (Вона). Один черевик - він, а черевики? (Вони.) А взуття? (Воно.)» Наприкінці заняття вихователь наголошує, що взуття потрібно берегти, читає вірш О. Благініної «Навчу і брата чобітки взувати».

10. За наведеними нижче завданнями визначте, з якого розділу ці заняття.

Завдання 1:

1. Зв'язне мовлення. Навчитися переказувати художній твір близько до змісту тексту, складати розповіді з власного досвіду за темою оповідання.

2. Граматика. Навчитися утворювати ступені порівняння прикметників різними способами; сприяти розвитку кмітливості, прищеплювати навички розумової праці.

Словник. Добір антонімів до прикметників і дієслів, синонімів

до словосполучень.

Матеріал: оповідання К. Ушинського «Чотири бажання».

Завдання 2: навчитися добирати однокореневі слова, узгоджувати іменники та прикметники в роді, числі. Активізувати складнопідрядні речення, використовуючи прийом складання листа.

Матеріал: картинка «Заєць», лист до зайчика.

Завдання 3: навчитися виразно читати вірш, добирати синоніми, антоніми, рими, казкові вирази, визначати настрій твору.

Матеріал: вірш Л. Забашти «Снігуронька», російська народна казка «Снігуронька», прислів'я, ілюстрація.

Визначте, для якої вікової групи доступні ці завдання.

11. На заняттях з яких розділів, в яких вікових групах та з якою метою можна використати це оповідання К. Ушинського?