§ 7. Методика навчання дітей розповіді з власного досвіду

У дошкільній лінгводидактиці розповіді з власного досвіду визначаються як розповіді про реальні події, свідками або учасниками яких були самі діти. Зміст цих розповідей здебільшого складає матеріал, сприйнятий ними раніше та збережений у пам'яті, а потім відтворений в уяві.

Життя дитини впродовж кожного дня насичене різними подіями – великими та малими. Для дитини важливо все, наприклад, зустріч з незнайомою твариною, знайомство з новими друзями, подорож на автобусі, навіть спостереження разом з мамою за хмарками, висловлене живими, яскравими емоціями, глибокими переживаннями, які формують дитячий світогляд. Для навчання розповіді з власного досвіду велике значення має не лише змістовне повсякденне життя дітей, розвиток спостережливості, чутливості, допитливості, а й формування звички та вміння вербалізувати, обговорювати набутий досвід, деталізувати найцікавіші моменти, образи, яскраво передавати емоційні враження, переживання. Розповіді дітей з власного досвіду характеризуються щирістю, емоційністю, проте вони відрізняються ще недостатньою зв'язністю і послідовністю, адже малюк будує їх не за законами логіки, а передусім визначає образи, події, які найсильніше вплинули на нього. Під час розповіді виникають асоціативні зв'язки, один образ зумовлює інший, зростає кількість ситуативних елементів у мовленні.

Розповіді з власного досвіду мають величезне значення для розвитку інтелектуальних та мовленнєвих здібностей дитини, виявлення її індивідуальності. Діти вчаться систематизувати свій досвід, чітко, зрозуміло, послідовно висловлювати свої враження, переживання, ділитися спостереженнями у зв'язному мовленні без опертя на наочність.

У методиці навчання дошкільнят розповіді з власного досвіду виділяють розповіді, в яких відображено колективний досвід (про події, в яких брали участь усі діти групи, наприклад про свято, екскурсію), та розповіді, що відображають індивідуальний досвід дітей (про вихідний день, подорож з батьками, улюблену іграшку, свого друга). Перший вид розповіді для вихователя та дітей психологічно простіший, адже всі вони були учасниками подій. Розповіді одних дітей викликають певні асоціації в інших, діти пригадують окремі деталі, уточнюють, доповнюють. Вихователь може спрямувати розповідь дитини, допомогти їй побудувати висловлювання. Розповідь з індивідуального досвіду складніша, оскільки педагог не знає, про що збирається розповісти дитина, і не може допомогти їй виправити недосконале мовлення. Тому без навідних запитань, зразка розповіді, уточнення та інших прийомів навчання дуже важко досягти позитивного результату. Важливим моментом на занятті з розповіді про індивідуальний досвід є зосередження та підтримання уваги, зацікавленості усіх дітей групи до повідомлення свого товариша.

Успішність складання розповіді з досвіду певною мірою залежить від обраної теми. Тематику розповідей визначають залежно від інтересів дітей у дошкільному закладі та вдома, від того, які події відбуваються в їхньому житті.

Методичні посібники та чинні програми пропонують різноманітні теми для складання розповідей з досвіду. Загальною вимогою для визначення теми розповіді має бути підготовленість дітей до цього виду заняття, під якою розуміють їхню освіченість, наявність у них знань з теми, актуалізацію потрібного для розповіді словника, створення ситуації, що спричинює емоційний настрій, близький до переживання тих подій, про які розповідатимуть діти.

Темами розповідей з колективного або індивідуального досвіду можуть бути конкретні події («Як ми годували птахів», «Як ми готували подарунки для мам») або такі, що орієнтують дитину на самостійний вибір фактів для розповіді («Розповідь про цікаву людину», «Улюблена книжка», «Літній відпочинок»). Для дітей старшого дошкільного віку науковці пропонують використовувати абстрактні теми «Розкажи про смішний випадок», «Розкажи про красу природи».

Складанню розповідей із досвіду бажано навчати дітей молодшого дошкільного віку. Вихователь разом із дітьми пригадує якусь подію, наприклад новорічне свято у групі, спостереження за котиком чи хом'ячком, екскурсію по території дошкільного закладу. Оживлювати спогади, відчуття допомагають окремі предмети, пов'язані з цією подією (коробка з новорічними прикрасами, карнавальні маски, фотографії новорічного свята тощо). Педагог запрошує дітей до бесіди, впродовж якої за допомогою запитань відновлює послідовність епізодів, подій у пам'яті малюків. Спільне мовлення (вихователь починає фразу, а дитина продовжує її), що супроводжується рухами, жестами, звуконаслідуванням тощо, становить зміст розповіді з досвіду в молодшій групі. Кожне самостійне висловлювання дитини вихователь узагальнює, звертаючи увагу дітей на позитивні моменти розповіді: «Який молодець Сашко! Він розповів нам про свого ведмедика: який він, що у нього є, як можна гратися з ведмедиком». Це допомагає дітям сприйняти розповідь товариша як зразок, на основі якого вони вчаться будувати свою власну розповідь. Вихователь проводить заняття доти, доки в дітей зберігається інтерес до розповіді. Поступово він привчає їх не лише брати участь у розповіді, а й слухати інших, доповнювати та уточнювати їх.

У середньому дошкільному віці навчання розповіді на занятті роз­починається з бесіди, що значно полегшує відтворення подій, про які розповідатимуть діти. Бесіду можна супроводжувати розгляданням малюнків дітей за темою або речей, пов'язаних з відтворюваними подіями. Запитання, нагадування, вказівки спочатку спрямовуються на оживлення та вербалізацію колективного досвіду, згодом вихователь може запропонувати дітям доповнити розповідь описом власних переживань, вражень. Доречним є декламування віршів, виконання пісень, присвячених описуваним подіям. Отже, в першій частині заняття діти під час колективної бесіди пригадують те, про що вони розповідатимуть.

У другій частині заняття вихователь узагальнює колективну розповідь. Якщо в підручниках та посібниках з методики розвитку мовлення за радянських часів (А. Бородич, В. Гербова, Е. Короткова) головним прийомом було наслідування розповіді вихователя, то сучасні методисти рекомендують застосовувати активніші прийоми навчання дітей розповіді. Так, прийом узагальненої розповіді про колективний або індивідуальний досвід передбачає спільну розповідь вихователя та дітей, в якій педагог лише визначає головні напрями повідомлення (ключові фрази), а діти продовжують, доповнюють, завершують його. За умов систематичного опанування вміннями, потрібними для складання розповіді з досвіду, діти поступово починають розповідати, керуючись власним досвідом. Найоптимальнішим прийомом навчання в цьому випадку є розповідь вихователя із власного досвіду. Цікава розповідь педагога зачаровує дітей, викликає у них бажання поділитися з іншими аналогічними враженнями, переживаннями.

Діти старшого дошкільного віку вже можуть самостійно складати зв'язне, послідовне, зрозуміле для слухачів повідомлення з власного досвіду. Особливу увагу при цьому слід приділяти не тільки змісту розповіді, а й її якості. Так, діти за допомогою педагога мають засвоїти структуру розповіді, навчитися продумувати слова, якими вона починається чи завершується; стежити за логічністю викладення подій.

Для складання розповіді з досвіду велике значення має мотивація мовленнєвого завдання, тобто дошкільнята з більшою зацікавленістю, старанністю не просто складатимуть розповідь, виконуючи навчальне завдання, а розповідатимуть, наприклад, помічникові вихователя про екскурсію, на якій вона не була, або дитині, яка хворіла, про свято, виставу тощо. Великим стимулом є така форма відтворення спільного досвіду, як підготовка репортажу про подію. Вихователь може запропонувати дітям підготувати випуск газети про свято чи якусь подію, що сталася у групі для батьків, дітей іншої групи. На початку бесіди діти за допомогою запитань педагога пригадують головні моменти події, добирають найважливіші слова, пов'язані з нею. Потім відбувається розподіл обов'язків між командами дошкільнят: хто, про що та за ким розповідатиме, які потрібно намалювати ілюстрації до розповідей, як їх розмістити. Щоб надати можливість малоактивним дітям на мовленнєвих заняттях виявити себе, вихователь може запропонувати ролі редакторів тим із вихованців, хто найкраще складає розповіді та найчастіше бере участь у занятті: «Ганнуся і Петрик уважно слухатимуть розповіді дітей та стежитимуть за тим, щоб ми нічого не пропустили» .

У старшому дошкільному віці доцільнішим для стимулювання мов­леннєвої активності, формування креативності мовлення є використання не зразка розповіді, а аналітичне подання розгорнутого плану майбутньої розповіді. Особливого значення цей прийом набуває в навчанні дітей розповіді з індивідуального досвіду. Так, перед складанням розповіді на тему «Зимові розваги» вихователь звертається до дітей з такою пропозицією: «Спочатку назвіть ваші найулюбленіші зимові розваги, ігри, а також розкажіть, чи є у вас вдома ковзани, лижі, санчата, хокейна ключка. А потім пригадайте який-небудь випадок про те, як ви з друзями весело проводили час взимку, з ким та як розважалися».

Можна запропонувати дітям намалювати основні події і використати їх під час розповіді як модель власної історії. Малюючи, діти можуть пригадати окремі елементи, деталі, зафіксувати на аркуші свої думки, уявлення, які пізніше потрібно точно словесно оформити.

Ефективним прийомом у навчанні розповідання з досвіду є розповідь командами. Вихователь разом із дітьми обговорює план майбутньої розповіді, виокремлює мікротеми та пропонує вихованцям розділитися на команди, кожній вибрати будь-яку частину розповіді, підготуватися, обміркувати всі деталі змісту.

Одним із найцінніших прийомів розвитку зв'язного мовлення є складання листа. Вперше цей прийом було запропоновано та обґрунтовано Є.Тихєєвою, яка вважала за потрібне вправляти дітей викладати власні думки у письмовій формі. Звичайно, дошкільники ще не можуть самостійно написати листа, проте, як показують результати дослідження М. Лаврик та Ф. Шохіна, поступово у них формується вміння свідомо, довільно будувати власне зв'язне висловлювання. Дитина продумує, складає текст листа, а дорослий записує. Листи можуть складатись як колективно, так і індивідуально. Спочатку обмірковується план листа, обговорюються найбільш вдалі вирази, звертання, слова. Діти вибирають найкращі варіанти, які дорослий фіксує. Потім вихователь востаннє перечитує текст листа, обговорює його з дітьми, переписує та відправляє. Складання листа - це колективна розповідь, яка має свою структуру та зміст. Цей вид заняття планують та проводять лише у старшому дошкільному віці.