§ 1. Молодший і середній дошкільний вік

Якісним новоутворенням психічного розвитку дітей трьох років є оволодіння активним розмовним мовленням, яке продовжує розвиватись і вдосконалюватися на четвертому році життя, тобто у другій молодшій групі, що є першою на етапі дошкільного дитинства.

Молодший дошкільний вік найбільш сенситивний щодо мовленнєвого розвитку. У дітей цього віку надзвичайно розвинене мовне чуття, вони вельми рано помічають і виправляють мовленнєві огріхи й покручі у мовленні інших. До трьох років дитина оволодіває правильною звуковимовою більшості звуків, натомість упродовж усього означеного періоду (до п'яти років) діти відчувають труднощі у вимові шиплячих, свистячих звуків і звука р. Для більшості дітей молодшої групи характерна загальна пом'якшеність мовлення, пропуск, спотворення і перестановка звуків складів, їх заміна, порушення звукової структури слова, уподібнення звуків. Завдяки добре розвиненому фонематичному слуху діти диференціюють звуки.

У мовленні діти використовують усі частини мови, хоча переважають іменники (до 50 %) і дієслова (28-30 %), багато ще полегшувальних слів, слів-універсалізмів. Пасивний словник переважає над активним.

Четвертий і п'ятий роки - це періоди надзвичайної мовленнєвої активності. Діти цього віку занадто балакучі й допитливі, що виявляється в численних запитаннях дітей до дорослих. К. Чуковський писав: «Дитина від 2 до 5 років - найдопитливіша істота на землі, більшість запитань, з якими вона звертається до нас, зумовлено нагальною потребою її невтомного мозку: якомога швидше пізнати довкілля».

Письменник наводить запитання хлопчика чотирьох років, що були сформульовані ним упродовж 2,5 хв:

- А куди летить дим?

- А ведмеді носять брошки?

- А хто розгойдує дерева?

- Чи можна дістати таку велику газету, щоб загорнути в неї живого верблюда?

- А восьминіг з ікри вилуплюється чи він молокососний?

- А кури ходять без калош?

- Як небо зробилося?

- Як сонце зробилося?

- Чому місяць такий ламповий?

- А хто робить клопів?

Дитина чотирьох років найчастіше звертається із запитаннями «Чому?» і значно рідше використовує запитання «Навіщо?» Дитина трьох років, як зауважує К. Чуковський, глибоко переконана, що усе в довкіллі існує лише для задоволення потреб дитини: «...корова, щоб давати їй молоко; яблуня, щоб годувати яблуками; тьотя Зіна, щоб на свято пригощати її тортом та ін.».

Вік дітей від 3 до 5 років традиційно називають «чомусиками». У ро­сійського письменника Б. Житкова є оповідання про Олексу Чомучки. Дитина, яка звертається із запитаннями до дорослих, не завжди очікує на них відповідей, їй подобається сам процес формулювання запитань як вияв власної мовленнєвої активності.

До 4,5 року завершується формування граматичної правильності мовлення. У другій половині четвертого року життя у дітей спостерігається активне суфіксальне словотворення, що відбувається в ігровій формі. У житті дитини настає унікальний період - словотворення. К. Чуковський назвав дітей цього віку «великими розумовими трудівниками». Вершина словотворення припадає на п'ятий рік життя, після чого воно поступово згасає. Вихователі повинні реально оцінювати вияви «дитячої мовленнєвої геніальності» і пам'ятати, що всі дитячі неологізми є наслідком недосконалого мовлення дитини, нестійкого засвоєння граматичних форм рідної мови. У мовленні дітей четвертого і п'ятого років життя ще багато граматичних помилок у відмінюванні іменників, прикметників, у вживанні роду і числа іменників, у дієслівних формах, у чергуванні приголосних звуків тощо.

Характерною особливістю мовлення дітей цього віку є нестійкість (у поєднанні з голосним вимовляють приголосний звук, у поєднанні з приголосним спотворюють або випускають його) і неточність вимови. Діти часто не розуміють значення просторових, часових і абстрактних понять, переносного значення і багатозначності слів.

Відбуваються позитивні зміни і в розвитку зв'язного мовлення. Головною формою спілкування залишається діалогічне мовлення. У першій половині означеного віку ще переважає ситуативне мовлення. Зі зміною основного типу діяльності (предметно-маніпулятивної на сюжетно-рольову гру) з'являються нові форми мовленнєвих дій у структурі мовленнєвої діяльності, а саме: а) висловлювання, що коментують власні ігрові дії дитини; б) висловлювання, що корегують дії партнера; в) висловлювання, що планують дії і розподіл ролей.

Наприкінці четвертого року життя ситуативне мовлення поступово замінюється контекстовим (поза наочною ситуацією), хоча ситуативне й залишається, проте дитина використовує його адекватно наочній ситуації. У цей період життя в мовленні дитини з'являються складносурядні й складнопідрядні речення, а також питальні, які дуже широко функціонують. На п'ятому році життя діти вживають усі типи речень, хоча ще трапляються помилки: неправильний порядок слів, невдале вживання сполучників тощо.

Якісним новоутворенням психічного розвитку дітей є також засвоєння звукової сторони рідної мови, усвідомлення звукового складу рідної мови, що дає можливість організовано навчати дітей звукового аналізу слів.

На п'ятому році життя розвивається монологічне мовлення, мовлення-повідомлення. Дитина відтепер будує висловлювання різного типу: мовлення-розповідь (сюжетні розповіді на наочній і словесній основі, творчі розповіді, переказ художніх творів), мовлення-описи.

У молодшому дошкільному віці можна спостерігати значні індивідуальні відмінності дітей у розвитку всіх сторін мовлення. Про це слід пам'ятати вихователю, плануючи індивідуальні заняття з дітьми, які мають затримки мовленнєвого розвитку, та з тими, хто випереджає своїх однолітків щодо нормативів вікового розвитку мовлення. До п'яти років у дитини формуються функції мовлення (повідомлення, соціального зв'язку, впливу на тих, хто оточує, комунікативна, номінативна, гносеологічна, мисленнєву-творча) та форми мовлення (діалог, ситуативне і контекстове мовлення, мовлення-повідомлення, мовлення-опис, мовлення-розповідання).

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей чотирьох років

Наприкінці четвертого року життя у дітей зникає загальна пом'якшеність мовлення, зменшується кількість перестановок та пропусків звуків і складів у багатоскладових словах (трапляються лише поодинокі випадки), зникає уподібнення звуків та складів. Діти чітко й правильно вимовляють голосні та приголосні звуки (крім р), оволодівають правильною вимовою шиплячих звуків (ш, ж, ч). Темп мовлення швидкий. Мовленнєве дихання переважно верхньогрудне: часте, поверхове, неглибоке (складається враження, що дитина під час розмови наче захлинається, їй не вистачає повітря). Фонематичний слух добре розвинений, дитина диференціює як далекі, так і близькі фонеми у словах. Оволодіває розповідною, питальною та окличною інтонаціями. Мовлення недостатньо виразне (мало емоційне, нечітка дикція, занадто голосне чи, навпаки, тихе, швидкий чи уповільнений темп). Переважають номінативна та експресивна (виражальна) функції мовлення. Багато використовує невербальних засобів спілкування (рухи, дії, міміка, жести тощо). У повсякденному спілкуванні переважає ситуативне мовлення (можливі пропуски окремих частин членів речення). Форма спілкування - діалог. Дитина володіє навичками розмовного мовлення. Підтримує розмову, висловлює бажання, прохання, думки простим поширеним та складним реченнями. Звертається до дорослих та дітей із запитаннями, відповідає на них. Оволодіває найбільш уживаними формами словесної ввічливості: вітається, прощається, просить вибачення.

У словнику налічується близько 1800-2000 слів, переважають іменники (до 50 %) і дієслова (до 30 %). Ще багато слів-універсалізмів (гарний - може означати красивий, добрий, чарівний, чемний тощо). Переважають вказівні займенники ось, тут, цей. Допускаються неточності у вживанні абстрактних, узагальню вальних, збірних, часових та просторових понять. Яскраво виражене словотворення (піджакет, малювець, лунник).

Дитина оволодіває основними граматичними формами (рід, число, відмінок), правильно вживає рід та число іменників, засвоює закінчення родового та знахідного відмінків, кличну форму. Легко утворює нові слова за допомогою префіксів (за-, з-, на-), суфіксів (що виражають зменшеність чи збільшеність предмета, емоційну оцінку пестливості), добирає однокореневі слова. Яскраво виражені форми словотворення за допомогою суфіксів (ігри в «нові слова»). У словнику дитини з'являються складні слова, іменники зі з'єднувальною голосною (пароплав, паровоз) та прикметники (довговухий, довгоногий, жовтогарячий, світло-синій). Вона правильно вживає теперішній, минулий і майбутній часи дієслів та наказову форму дієслова; ступені порівняння прикметників. Користується займенниками. Будує прості, поширені речення з прийменниками, сполучниками, однорідними членами речення, з прямою мовою; складносурядні та складнопідрядні речення зі сполучниками та сполучними словами (із 39 наявних сполучників та сполучних слів використовує 20). У неї з'являються мовні само-корекції, граматичне чуття мови (елементи само - та взаємоконтролю мовлення). Ово­лодіває навичками монологічного мовлення: відповідає на запитання за змістом сюжетних картин, художніх текстів (оповідань, казок, віршів), діафільмів, театральних вистав. Складає за допомогою дорослих (підка­зування слів, речень) описові розповіді (з 3-4 речень) про іграшки, овочі, фрукти, дії товаришів, свої власні та сюжетні відповіді-розповіді (спільно з дорослим) за змістом сюжетних картинок; переказує за допомогою запитань добре знайомі казки. Знає напам'ять забавлянки, утішки, вірші, загадки. Мовлення дитини вже набуває перших ознак образності. Вона використовує образні вирази (із текстів казок, забавлянок), приказки, прислів'я, фразеологічні звороти, вигуки, звуконаслідувальні слова.

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування дітей п'яти років

Діти п'яти років оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, в тому числі шиплячими і звуком р (хоча ще спостерігається деяка нестійкість у вимові цих звуків); тип мовленнєвого дихання -змішаний. Диференціюють близькі фонеми, добре розвинений фонематичний слух. Темп мовлення нормалізується, силу голосу регулюють відповідно до ситуації.

Із тексту виділяють слова з потрібним звуком, у слові виокремлюють перший і останній звуки, інтонаційно промовляють звук у слові, добирають слова з потрібним звуком; диференціюють поняття «звук», «слово».

Словник дитини налічує 2200-2500 слів. Діти п'яти років характеризуються надзвичайною мовленнєвою активністю, балакучістю, допитливістю, яка виражається у нескінченних запитаннях: «Чому?» (за хвилину до 15-25 запитань). У словнику наявні всі частини мови (іменники, прикметники, дієслова, дієприкметники, дієприслівники, числівники, займенники, частки, вигуки). Упродовж зазначеного віку спостерігається «розквіт» словотворення, дитина створює нові слова від різних частин мови (вагонята, кущата, левики, духла, чайна, повзук, намолочився).

В активному словнику дитини є узагальнювальні слова, абстрактні поняття (радість, чемність, хоробрість); вона правильно використовує багатозначні слова. Легко добирає синоніми, антоніми, класифікує предмети за ознаками, властивостями. Недостатньо розуміє переносне значення слів.

У мовленні користується образними виразами (кіт-воркіт, маки-маківочки). Знає прислів'я, загадки, скоромовки, приказки, застосовує відповідно до ситуації фразеологічні звороти, звуконаслідувальні слова. Вживає форми словесної ввічливості, мовленнєвого етикету в ситуаціях вітання, прощання, знайомства, подяки, вибачення, прохання без нагадування вихователя.

Наприкінці п'ятого року завершується засвоєння граматичних форм, відмінкових закінчень, але в мовленні ще спостерігаються граматичні помилки, особливо в чергуванні приголосних. Діти легко утворюють нові граматичні форми за допомогою суфіксів, префіксів від інших частин мови; виявляють ініціативу щодо мовленнєвих ігор з дорослими («нові слова»). Легко утворюють форми однини й множини (однак допускають помилки в іменниках, що мають тільки форму однини чи множини). Засвоюють рід іменників, кличну форму як у звертанні до дітей, так і до дорослих, наказовий спосіб дієслова. Будують прості речення, складносурядні зі сполучними словами, речення з прямою мовою.

Самостійно вступають у розмову з іншими дітьми, дорослими, підтри­мують діалог у межах ситуації, ведуть організований (стимульований) діалог на запропоновану тему, груповий діалог (бесіду). Відповідають реченням на запитання за змістом картини, художнього тексту. Вміють складати розповіді за зразками вихователя: описові, сюжетні, з власного досвіду. Переказують знайомі оповідання й казки. Знають напам'ять вірші, забавлянки, пісні.