6. Розкрийте суть поняття «провідна діяльність». Гра як провідна діяльність дитини. Дослідження з проблеми.

Поняття провідної діяльності вперше в радянській психології зустрічається в працях Л.С. Виготського. Так, аналізуючи дитячу гру, він відзначає, що остання є провідною, але не переважною діяльністю.

У концепції О.М. Леонтьєва, де діяльність є загальним пояснювальним принципом, цей термін набуває особливого значення. На думку О.М. Леонтьєва, специфіка кожного періоду розвитку визначається провідною діяльністю, яка створює умови для психічного розвитку дитини, розвитку її особистості і забезпечує перехід до нового віковою етапу, до нової провідної діяльності. (гра, навчання, праця) Прикладом використання поняття провідної діяльності в контексті діяльнісного підходу є періодизація психічного розвитку, яку запропоновав Д. Б. Ельконін. Відповідно до цієї періодизації кожен етап розвитку характеризується певною провідною діяльністю. Перехід від одного періоду розвитку до іншого означає перехід від однієї провідної діяльності до іншої.

Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру.

Чого ж діти вчаться під час гри? Насамперед, дитина відкриває власне тіло, світ, знайомиться з речами, їхніми властивостями та призначенням. Гра активізує дитину, тримає напоготові її нервову систему, виробляє імунітет проти прикростей і тиску. Під час гри тренуються рухові здібності, створюються передумови для вправляння у розумових здібностях, дитина вчиться орієнтуватися на площині та в просторі, розширюється її світогляд. І це ще не все: під час гри дитина збагачує також і світ своїх переживань, повторює та знову переживає все приємне та неприємне, що щодня відбувається довкола неї та з нею.

Гра старшого дошкільника відзначається своєрідним переходом до нової якості гри. Дитина вчиться гратися не тільки поруч або в компанії дітей, але й, що є найголовнішим,— разом із ними. По суті, це означає початок співіснування разом із однолітками, зі своїм поколінням. У вільному спілкуванні з однолітками дитина вчиться тактики та практики взаємин, їй доводиться бути як співробітником, так і товаришем. Гра сприяє становленню також і довільної поведінки дитини. Механізм керування

своєю поведінкою (тобто дотримання правил) формується саме під час гри, а вже згодом упроваджується в інших видах діяльності.

Вагомий внесок у розвиток проблеми гри зробили педагоги та психологи кінця ХІХ - початку ХХ ст. Дитячі ігри в контексті фізичного виховання дітей дошкільного віку досліджував Є.Покровський (“Значение детских игр в отношении воспитания и здоровья”, 1884). Взаємозв’язок гри і систематичного навчання дітей дошкільного віку висвітлював П.Каптерєв у праці “Систематическое обучение и детские игры”,1894. Відомий київський педагог І.Сікорський вніс значний вклад у вивчення цієї проблеми (“Воспитание в возрасте первого детства” і “Душа ребенка”, 1911). Проблемі створення національного дитячого садка і народних ігор присвятила праці С.Русова “Дошкільний вік”, “У дитячому садку”, 1918. Соціальне значення дитячої гри досліджував психолог М.Рубінштейн (“Детские игры и их социально-жизненное значение”, 1912). Взаємозв’язок гри й праці вивчав Я.Чепіга (“Труд і гра, як фактори виховання”, 1923). Організацію літніх майданчиків і методику проведення рухливих ігор розробляла А.Гендрихівська (“Про літні дошкільні майданчики та їх організацію”, 1927).