1.Визначення педагогіки

Слово "педагогіка" — грецького походження, воно означає "дітоводіння". У Стародавній Греції педагогами називали рабів, які супроводжували дітей до школи. Наразі педагогіка — це фундаментальна суспільна наука,це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини.

Предметом педагогіки є: а) дослідження закономірностей педагогічних явищ і процесів; б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, форм і методів навчання та виховання; в) вивчення передового педагогічного досвіду і розвиток на цій основі сучасної педагогіки; г) розробка педагогічної техніки.

А. С. Макаренко сказав, що педагогіка — найскладніша діалектична наука, тому що її предметом є виховання особистості, формування правильного ставлення до всього, що її оточує. В. О. Сухомлинський, зазначив, що педагогіка повинна бути наукою для всіх.

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка. З появою кожної нової стадії відбувався процес її взаємодії, взаємодоповнення та взаємозбагачення.Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в поглядах на мету, завдання, зміст, засоби й методи виховання, навчання та розвитку. вперше вжив О. В. Духнович. Родинна педагогіка як складова частина народної культури сприяє формуванню в дітей найглибших почуттів любові до матері, бабусі, дідуся, поваги до пам'яті померлих. Основні завдання -пробудження та врахування природних задатків і нахилів: формування здібностей, піклування про фізичне і психічне здоров'я; оволодіння дітьми рідною, державною мовою; патріотичне, трудове, моральне, естетичне виховання. Школа повинна проводити тривалу і наполегливу просвітницьку та педагогічну роботу з батьками.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Система гуманної освіти і виховання бере свій початок у Давній Греції: афінська система формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота і фізична досконалість. Через 350—400 р в Римській імперії утворився термін педагогіка та назва професії педагог. Тривалий час педагогіка була частиною філософії і лише в XVII ст. з'явилися твори, які їх відокремили. Першим творцем самостійної педагогіки вважають педагога Яна Амоса Коменського. Його головна праця "Велика дидактика" — перша наукова педагогічна книга, багато чого з неї увійшло в золотий фонд педагогіки (наприклад, класноурочна система).У XVIII ст. на розвиток науки, освіти, культури вплинули ідеї французьких просвітителів Ф. Вольтера, Д. Дідро, особливо Ж.-Ж. Руссо. В XIX ст. педагогічна думка набула інтенсивного розвитку у працях видатного швейцарського педагога Й. Г. Песталоцці, який став засновником теорії і практики початкового навчання і трудового виховання бідних дітей. Ф. Фребель— основоположник у Німеччині теорії і практики дошкільного виховання. А.Ф. Дістервег— німецький педагог-демократ, який зробив значний внесок у розвиток прогресивної системи освіти, у якій головне місце відводили загальному навчанню всіх дітей. Над питанням педагогічної теорії і практики багато працював Л. М. Толстой який створював школи для селян, сам написав підручники для школи — "Азбуку", підручник з арифметики. педагог К.Д. Ушинський обстоював принцип народності навчання і виховання дітей. У другій половині XIX — на початку XX ст. О. В. Духнович зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар, методичні книжки для вчителів. А. С. Макаренко, чия система враховувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання, багато її елементів і понині корисні, особливо для колоній неповнолітніх злочинців.