43. Методи наукових досліджень

У ході науково-педагогічних досліджень використовують систему відповідних методів.

Метод науково-педагогічного дослідження - це спосіб проникнення в сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення певних об'єктивних закономірностей виховання і навчання з метою практичного їхнього використання.

У вітчизняній педагогічній науці розглядають метод і як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовують дослідники для досягнення мети і завдань дослідження, план, яким вони керуються під час організації наукової роботи і її окремих етапів (С.У.Гончаренко). Нерідко розглядають їх також як сукупність прийомів практичного або теоретичного освоєння педагогічної дійсності, спрямованих на розв'язання конкретних навчально-виховних завдань. Доволі часто метод трактується і як конкретний спосіб вивчення педагогічної дійсності, інтелектуальна схема, використовувана дослідником для пояснення логіки дослідження, послідовності та зв'язку між його окремими етапами.

У педагогічних дослідженнях застосовують в основному комплекс загальнонаукових методів. Педагогіка у цьому випадку виконує системотвірну функцію, інтегруючи знання з різних наук з урахуванням власної специфіки, з метою отримання різнобічних відомостей про розвиток навчання або виховання певного об'єкта педагогічного впливу.

Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу).

Метод педагогічного спостереження - це спосіб безпосереднього сприйняття педагогічних явищ, процесів у їхній дійсності та в динаміці у природних умовах. Відомі його визначення і як джерела та способу пізнання педагогічних явищ через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає у природних умовах (МФіцула); як метод вивчення педагогічних явищ без втручання дослідника у навчально-виховний процес (О.Вишневський); як організоване дослідження в природних умовах (Н.Волкова).

Розрізняють такі види спостереження: тривале й коротке, систематичне й епізодичне, безпосереднє й опосередковане, відкрите й закрите, цілеспрямоване й вибіркове.

Методика спостереження передбачає: вибір об'єкта спостереження, визначення мети та завдань, створення відповідної програми, визначення способу й форми фіксації результатів, опрацювання даних, формулювання висновків.

Метод інтерв'ю - спосіб отримання інформації в процесі усного опитування з використанням заздалегідь визначених питань, поданих у певній послідовності.

Розрізняють інтерв'ю: вільні (не регламентовані темою), стандартизовані (нагадують анкету із закритими запитаннями), напівстандартизовані (поєднують особливості двох попередніх), діагностичні (допомагають розкрити суть проблеми), клінічні (проводиться у вигляді терапевтичної бесіди з метою надання психолого-педагогічної допомоги), фокусовані (фокусує увагу на одиничній проблемі чи поступку), панельні (багаторазове опитування одних і тих самих питань через певні проміжки часу), групові (бесіда, під час якої дослідник викликає дискусію в групі з метою довідатися про думку кожного).

Інтерв'ю ефективне тоді, коли дослідник упевнений в щирості відповідей респондентів.

Метод педагогічного експерименту (від лат. experimentum - проба, дослід) - спосіб наукового дослідження, який передбачає спеціальну організацію педагогічного процесу в заздалегідь визначених умовах з метою перевірки достовірності педагогічної гіпотези, яку висунув дослідник.

Природний експеримент проходить у звичайних умовах із поділом учнів на експериментальні й контрольні групи. У перших, наприклад, проводиться експериментальне навчання, у других - без змін, оскільки ці групи використовують для порівняння результатів експерименту.

Лабораторний експеримент проводиться в спеціально обладнаних технічними засобами і апаратурою лабораторіях.

Констатувальний експеримент проводиться на початку дослідження і передбачає виявлення реального стану справ на певній ділянці педагогічної діяльності.

Творчо-перетворювальний або формуючий використовується для конструювання нових педагогічних явищ у процесі розробки гіпотези дослідження, теоретичної концепції тощо.

Контрольний експеримент полягає в застосуванні сформованої і апробованої у процесі творчо-перетворювального або формуючого експерименту методики в роботі розширеного кола педагогів і шкіл. Мета його - фіксація показників досліджуваного об'єкта після закінчення процедури формуючих впливів.

Метод вивчення шкільної документації передбачає вивчення особових справ учнів, медичних карт, класних журналів, учнівських щоденників, протоколів різноманітних зборів та засідань, загально шкільного плану роботи, протоколів засідань педагогічної ради, планів роботи класних керівників, предметних комісій тощо.

44. Стилі спілкування педагога з вихованцем.

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Стиль педагогічного спілкування - усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі.

Авторитарний стиль (лат. — влада) ґрунтується на безпосередньому підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності учнів, регламентує кожен крок вихованців, пригнічує будь-яку ініціативу. Домінантні засоби впливу: розпорядження, вказівки, накази, інструктажі, жорсткий контроль, гальмування творчих намагань.

Демократичний стиль (лат. demokratia — влада народу, народовладдя) ґрунтується на врахуванні думки колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених ними завдань, заохочує ініціативу всіх членів колективу, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів розв'язання завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. На засадах демократичного стилю розвивається педагогіка співробітництва.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтується на байдужості і незацікавленості проблемами шкільного життя. Наслідки такої позиції вчителя - втрата поваги школярів і контролю над ними, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.

Вибір певного стилю керівництва маж грунтуватися на основі особливостей групи, її взаємодії з керівником, особистості керівника та ситуації, у якій має бути організована діяльність групи.

Стилі педагогічного спілкування залежно від продуктивності (В. Кан-Калик):

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю.

2. Спілкування на основі товариської прихильності.

3. Спілкування-дистанція: гіпертрофована дистанція призводить до формалізації спілкування вчителя й учнів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери.

4. Спілкування-залякування: безперспективний щодо розвитку творчості та здійснення виховного впливу.

5. Спілкування-загравання: зосередження уваги не на змістовному аспекті взаємодії, а на проблемах взаємин, завоювання дешевого авторитету.

45. Дидактичні погляди учених (Макаренко, Пирогов, Коменський, Дістервег, Ушинський, Русова)

Макаренко А. С. (1888-1939): 1) мета виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у вимогах суспільства в даний час; 2) підкреслення значення естетичного та фізичного виховання; 3) батьки виховують дітей усім своїм життям; 4) взаємозв'язок виховання і вивчення особистості дитини, колективу і особистості, навчання і виховання; 5) гармонія суспільного і особистого інтересу — щастя людини і суть виховання; 6) теорія педагогічного колективу: об'єднаний колектив педагогів та учнів, що створений на демократичних засадах (демократичне обговорення всіх питань на загальних зборах, періодична заміна активу, рівні вимоги до кожного і обов'язковий звіт за роботу перед колективом, дискусії, колективне вироблення рішень і свідома дисципліна) і виникає на основі спільної діяльності та спільних цілей. Методи: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання, розумних і мотивованих видів заохочень.

М. І. Пирогов (1810-1881): 1) два види виховання: загальнолюдське, що має розвинути "внутрішню людину" та є обов'язковим для формування особистості, та спеціальне - професійний розвиток, що спирається на загальнолюдське виховання; 2) підкорення матеріальної стороні життя духовній; 3) нерозривний зв'язок виховання та навчання; 4) “вчиться той, хто хоче вчитися, але той, хто вчиться у мене, має чому-небудь навчитися” + гуманізм на віра у вихованця; 5) виховний вплив знань і науки та особистого прикладу; 6) дисципліна - обов'язкова умова педагогічного процесу, підтримується впевненістю, що всі порушення будуть покарані; 7) гуманізм у педагогічному процесі загалом, увага до розвитку особистості.

Я. А. Коменський (1592-1670): 1) пансофізм, тобто узагальнення всіх здобутих цивілізацією знань і донесення цього узагальненого знання через школу рідною мовою до всіх людей, незалежно від суспільної, расової, релігійної приналежності; 2) принцип наочності: залучення всіх органів відчуття до повноцінного і всебічного сприйняття речей та явищ; 3) початок навчання — не розповідь, а спостереження за предметом вивчення (його моделлю); 4) принцип свідомого навчання: на пам'ять вивчається лише те, що добре зрозуміло; 5) принцип систематичності навчання: систематичність процесу навчання та уявлень учнів; 6) принципу послідовності навчання: засвоєння нового підготовлене попередніми заняттями, з огляду на вікові особливості дітей рекомендється спочатку розвивати відчуття учнів, потім пам'ять, далі мислення і, зрештою, мову і застосування навичок і знань на практиці; 7) принцип посильності навчання для учнів; 8) принцип міцності засвоєння учнями навчального матеріалу: взаємопов'язаність матеріалу, використання вправ на повторення, домінування “міцної основи” над поспішністю у навчанні.

А. Дістервег (1790-1866): 0) звільнення школи з-під контролю церкви; 1) принцип природо-відповідності: узгодження з процесом природного розвитку людини, врахування вікових та індивідуальних особливостей учня; 2) доповнюючий принцип виховання: відповідність часу та місцю, культурі процесу виховання; 3) головне завдання навчання — розвиток розумових сил та здібностей дитини; 4) від прикладів іти до правил, від предметів і конкретних уявлень про них - до самих понять; 5) ознайомлення дітей із предметами, безпосередньо доступними для органів відчуття; 6) продумування і усвідомлення дитиною всього чуттєво сприйнятого нею навчального матеріалу; 7) у пізнанні учнями нового іти "від близького до далекого"; 8) навчальний матеріал засвоювати усвідомлено; 9) вчити дітей чіткому і ясному викладу вивченого; 10) повертатися до пройденого так часто, щоб воно не могло зникнути з пам'яті; 11) "не поспішати при вивченні основ"; у процесі навчання формувати волю, почуття і поведінку особистості; 12) не сповіщати істину, а вчити дітей її знаходити; 13) використовувати методи, які не привчають учня до звичайного сприйняття і пасивності, а "збуджують у ньому самодіяльність; 14) центральне значення вчителя, від якого залежить успіх навчання.