18. Розкрийте сутність інтелектуальної готовності дитини до школи

Розумова готовність дитини до навчання в школі - виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам´яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

 19. Розкрийте сутність гуманізації педагогічного процесу в сучасному дошкільному закладі освіти

Гуманізація – спрямована на створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманні взаємини між вихователями і вихованцями; повагу до особистості вихованця, гідності; розуміння його запитів, інтересів; довір'я до нього; виховання гуманної особистості – щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Значна частина наукових досліджень присвячена проблемі гуманності як

одній з характеристик особистості дитини-дошкільника (Л. Артемова, Л. Божович, О.Запорожець, С. Карпова, В. Котирло, Т. Поніманська, Л. Почеревна, Т. Фасолько, С.Якобсон та ін.).

У дослідженнях педагогів, психологів проблема виховання гуманної поведінки представлена такими проявами, як милосердя (Княжева), чуйність (М. Воробйова, Т.Пономаренко), співчуття, співпереживання (Г.Кошелва, Л. Стрелкова), гуманні взаємини (Л. Артемова, А. Гончаренко, В. Котирло, В.Павленчик), турботливість (Дьоміна, М. Тимошенко) та ін..

20. Охарактеризуйте сутність і своєрідність дисциплінованості та культури поведінки дитини дош. віку. Розкрийте методику формування цих якостей в різних вікових групах дитячого закладу.

Дисциплінованість – здатність свідомо виконувати правила поведінки, обов язки, доручення в сім ї та дитячому садку.

Окремі педагоги схильні вважати дисциплін. не лише засобом запобігання поганим звичкам, а й головною умовою успішності навчання. В дош. віці дисцип. Як риса характеру перебуває в стадії формування. Важливо сформувати основи цієї морально – вольової якості, насамперед через активну слухняність, вже у ранньому та молодшому дош. віці, коли педагогу і батькам потрібно встановити розумну межу між свободою, незалежністю, самостійністю 2-3 річної дитини та її безпекою.

У молодшому дош. віці дитину слід привчати до слухняності – вміння слухатись дорослого, виконувати поставлені ним завдання, поради, вказівки, оскільки вона ще не може зрозуміти значення того, що від неї вимагають, а діє за зразком, підкоряючись авторитету дорослого. З розвитком самосвідомості слухняність поступово переростає у дисциплінованість. Особливо важливо у вих.. дисциплін. показати значення правильної поведінки: людина, яка вміє організовувати своє життя і діяльність, досягає успіху в усіх справах.

З віком слід підводити дітей до розуміння значущості вимог дорослих і свідомого їх виконання. Головна умова успіху виховної роботи – відповідність вимог розумінню дитини, їх аргументованість та доцільність, зв язок з інтересами дитини і потребами життя. Необхідними є: дотримання чіткого режиму життя дітей удома та дошкальному закладі; єдність вимог дорослих до поведінки дитини в різних життєвих ситуаціях; чіткі пояснення дорослими мотивів власної поведінки та своїх вимог до дитини, що сприяє взаємній повазі дитини й дорослого.

Недопустимими є фізичні покарання і залякування дитини. У цьому віці дит. характер. пластичністю нервової системи, вразливістю. І якщо вихователі і батьки вдаються до такого засобу, то він має бути вмотивованим, не принижувати гідність дитини. Ефективним вих.. методом стосовно дітей, які порушують дисципліну, є призначення їх «відповідальними» за порядок у групі, що засвідчує довіру педагога до них.

Культура поведінки – сукупність корисних, стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

З ранніх літ необхідно виховувати повагу дитини до народного етикету: вітатися; допомагати тим, хто цього потребує; відвідувати хворого; починати день доброю справою та ін.

Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визначення у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження.

Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дит. садка і сім ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує у їх доцільності.

21. Сутність навчання дітей в днз,його своєрідність у поєднанні з навчанням у школі

До головних завдань виховання дітей в днз відносять — повноцінний і всебічний розвиток дітей

— забезпечення фізичного та психічного здоров´я дітей, — започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці;

— створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, — прилучення дітей до народної культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, виховання шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; — своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей; — соціалізація дитячої особистості; організація спілкування як особливої діяльності, — психологічна підготовка дітей до навчання у школі, оволодіння рідною мовою; забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.

У школі навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її зв'язки з навколишнім середовищем. Зі вступом до першого класу змінюється життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

Заняття змінюються уроками.

22. Чому ігрова діяльність провідна в дошкільному віці

Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретно-історичному характері творчих сюжетно-

рольових ігор, змістом яких є відображення суспільних відносин людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя. Цю особливість дітей охарактеризував К. Ушинський: “В однієї дівчинки лялька пере, шиє, миє, прасує; в іншої — валяється на дивані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої — б´є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Нам доводилося бачити хлопчиків, у яких “чоловічки” отримували чини і брали хабарі”. Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе різноманітні ознаки суспільного життя, в тому числі й негативні.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов´язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій. Гра як соціальне явище, що виникло в процесі історичного розвитку людства з трудових дій, відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин “людина — суспільство”. Вона є активною, свідомою, цілеспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності.