85. Методи та прийоми навчання у народній дидактиці

Емпіричним шляхом народна дидактика дійшла справедливого висновку про навчання як основний чинник становлення особистості — формування розуму й світогляду дитини, її почуттів, пам'яті, уяви, мовлення і мислення, уваги й спостережливості, ставлення до життя, знань і праці.... Навчання за народною дидактикою спонукає людський розум вбирати ідеологію і психологію трудящих, їх переконання, традиції, моральну, інтелектуальну й естетичну культуру. Надійним спільником у цій важливій справі є різноманітні методи і прийоми навчання.

Методи навчання — це способи педагогічних дій, за допомогою яких досягається засвоєння знань, умінь і навичок, а також розвиток пізнавальних і творчих здібностей людини. Класифікація на основі зовнішніх форм прояву наочні, словесні, практичні (С.Петровський, Є. Голант).(можна дод.ще ігрові)

Наочні. мет. — це методи показу дітям явищ навколишньої дійсності. (Діє принцип наочності, а застосування пов'язане насамперед із спостереженням). Існують такі наочні мет: ілюстрація – використання у навчанні схем, малюнків..., демонстрація – ознайомлення з дослідами, наочними посібниками.

Слов. мет – розповідь,пояснення,бесіда,дискусія, лекційний, робота з текстом.

Практ. мет – спрямовані на формування навичок, умінь, знань. Це: мет вправ- виконання певних завдань, операцій, для кращого засвоєння матеріалу, лабораторний мет – провед дослідів у спец кабінетах (найчастіше при проведенні практикумів), навчально-виробнича праця – використ під-час проф.-техн орієнтації, підгот спеціалістів для промисловості.

За внутріш формами прояву: методи проблемного навчання (мет проблемного викладу та частково-пошуковий), мет стимулювання та мотивації (мет форм інтересу до навч, форм почуття обов’язку та відпов ставл до навч), дослідницький мет (творча пошукова робота, уміння розвяз проблеми).

За логікою передачі і сприймання інформації: Індуктивний мет – від одиничного до загального, Дедуктивний мет - від аг до конкретного, Аналітичний – зосвоєння мат по частинах, Синтетичний – сприйм інфи вцілому, що може передувати аналізу, Аналітико-синтетичний, Порівняльний – зіставлення явищ для визначення ії подібностей/відмінностей, Мет аналогії – умовиводи про подібн/схож, Мет розгортання гіпотези – висув припущення.

Прийом навчання - елемент методу, що становить сукупність навчальних ситуацій, спрямованих на досягнення його проміжної мети.

Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об'єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод - спосіб діяльності, що охоплює весь шлях її перебігу, то прийом - це окремий крок, дія в реалізації методу.

Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) - виокремлення основного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін.; прийоми навчальної роботи, наприклад розв'язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми однакові в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важлива послідовність їх застосування. Одні й ті самі прийоми можуть бути частинами різних методів навчання, але в поєднанні з іншими прийомами утворюють зовсім інший метод. Наприклад, прийом запам'ятовування задіяний як у репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання; проте в першій групі методів він домінує, а в другій є допоміжним, бо сприяє запам'ятовуванню основних результатів проблемних міркувань.

86. Визначні вітчизняні діячі про навчання в Україні. (на вибір) Основні ідеї.

Михайло Грушевський (1866—1934) — професор, відомий вчений, творець української національної історії, видатний громадський діяч і організатор освітньої справи в Україні, талановитий педагог.

Невтомно боровся за відродження української школи і педагогіки, обстоював виховну роль історичної пам’яті народу. Є автором підручників з історії України, виховних програм з краєзнавства.

Грушевський цікавився й розвитком українського шкільництва. Він першим у Галичині подав думку заснувати українські приватні школи. Вказував, що не треба вичікувати поки галицький сейм зі своєї ласки дозволить відкривати українські гімназії та ще й до того ж з принесенням великих жертв з боку українського народу. На власні кошти він заснував у Києві будинок під школу імені свого батька.

Займаючись творенням української історії, Грушевський дбав про поширення історичних знань серед народу, про вивчення рідної історії у школах.

Грушевський був ініціатором створення Головної Шкільної Ради (1917 р.).   

Іван Огієнко (1882—1972) — мовознавець та історик церкви, педагог, громадський діяч, проводив значну роботу з аналізу та узагальнення стану освіти в Україні та проектування структури, змісту народної освіти національної школи. Людина величезної працьовитості, енциклопедичних знань.

Найсуттєвіші його педагогічні погляди: навчання і виховання мусять здійснюватися українською (державною) мовою; система навчально-виховних закладів повинна будуватися на засадах національної школи і педагогіки; навчання і освіта для дітей усіх верств населення повинні бути доступними, незалежно від соціального, майнового, расового стану чи віросповідання та ін. Ці погляди в процесі відбудови національної школи за часів УНР стали фундаторськими, на яких зводилось шкільництво і визрівала педагогічна думка в незалежній Україні.

Григорій Ващенко (1878—1967) — вчений, педагог, психолог.

Виховання молодого покоління бачив лише у поєднанні з духовністю свого народу, заснованою на вірі в Бога. Головними елементами української національної системи освіти вважав: ідеалістичне світосприймання, яке виключає більшовизм із його матеріалістичним атеїзмом; християнську мораль як основу родини і здорового суспільства; високий рівень педагогічних наук; організацію педагогічних досліджень, розбудову педагогічних станцій і лабораторій; видання педагогічних творів, шкільних підручників. Великого значення надавав родинному вихованню, міцному зв’язку між школою і родиною, між школою і молодіжними організаціями, які можуть справити додатковий вплив на виховання волі, характеру, патріотизму особистості. Обстоював виховання вільної, розкутої людини, яка б керувалась внутрішнім моральним імперативом і відповідальністю за свої акти перед Богом і своїм народом. Для виховання такої людини потрібна відповідна освітньо-виховна система, заснована на властивих Україні світоглядних засадах і тісно пов’язана з державним устроєм.

Антон Макаренко (1888—1939) — педагог, письменник. Увійшов у класику сучасної педагогіки як новатор інтенсивної педагогіки, один із засновників теорії та методики колективного виховання. Найліпший шлях до виховання вбачав у створенні таких умов, коли вихованці є водночас і вихователями, тому виховував через життя, роботу, прагнення колективу. Наполягаючи на необхідності авторитетності, високої культури, працездатності вчителів, був проти надмірності виховательського персоналу, яка сковує можливості участі самих учнів у виховному процесі. Його теорія враховувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання. Велику увагу приділяв розумовому, трудовому, фізичному, естетичному вихованню, удосконаленню педагогічного процесу в школі, поліпшенню навчально-виховної роботи. Великого значення надавав проблемам педагогічної майстерності. На його думку, педагог повинен бути патріотом своєї Батьківщини, мати добру загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку, бути ініціативним, активним, енергійним, життєрадісним, гуманним, чуйним, вимогливим до себе й вихованців. Наголошував на проблемах сім’ї і школи, вихованні дітей у сім’ї, відповідальності сім’ї за виховання дітей. На його думку, необхідними умовами правильного виховання дітей є «повна сім’я», добрі взаємини між батьком і матір’ю, приклад в усьому батьків для дітей, правильні взаємини між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим життя і правильно організована діяльність членів сім’ї.

Василь Сухомлинський (1918—1970) — педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Він вважав, що вирішити завдання морального виховання можна лише тоді, коли в учнів будуть сформовані елементарні звички моральної культури. Розробляючи систему гуманістичного виховання, показав велике значення й ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій, виховна суть яких зумовлена конкретною практичною діяльністю вихованця у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити моральний вибір, виявити власні людські якості. «Школа, — писав Сухомлинський, — це насамперед учитель. Особистість учителя — наріжний камінь виховання». До особи вчителя він ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством.

Іван Матвійович Стешенко (1873-1918) – видатний діяч українського національного відродження, організатор народної освіти в Україні, педагог, літературо­знавець. Стешенко, проводячи українізацію школи, твердо стояв на засадах забезпечення у цьому питанні прав усіх національних меншостей. У статті "Про українську національну школу" (1917 р.) і в інших своїх статтях він піднімає проблему співвідношення національного та інтернаціонального у справі виховання. Вказуючи на необхідність національної школи для всіх національних груп, Стешенко доводив, що всі народності, які проживають на території України, повинні знати її мову, літературу, географію, історію.

Стешенко був одним із авторів плану організації національної освіти в Україні, який було схвалено на всеукраїнських учительських з’їздах, які проходили 1917 року.

Софія Федорівна Русова (1856-1940) – активний громадський діяч періоду української революції, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця. Ввійшла в історію української педагогіки як заспівувач ідей національної школи, концепцій дошкільного виховання та принципів організації дошкільної роботи. 

На основі аналізу філософських, психологічних і педагогічних праць вітчизняних та зарубіжних авторів Софія Федорівна приходить до висновків, що гармонійну людину можна виховати за умов, коли:

1) виховання буде індивідуальним, пристосованим до природи дитини;

2) виховання буде національним;

3) виховання відповідатиме соціально-культурним вимогам часу;

4) виховання буде вільним, незалежним від тих чи інших урядових вимог, на ґрунті громадської організації.

Завдання садка, вважає Русова, не лише збудити в дитині її здібності, а й прищепити любов до рідної культури за допомогою дидактичних ігор, забав, праці, культури, релігії, що притаманні саме українському народові. Діти мають виростати з цієї культури, щоб потім її збагачувати.

Павло Петрович Блонський (1884-1941) — педагог, професор.

Визначаючи місце виховання у розвитку особистості людини, Блонський поступово прийшов до висновку, що спадковість є одним із факторів розвитку людини, але вирішальна роль у формуванні особистості належить вихованню.

Ідеалом виховання, за Блонським, повинна бути людина, у якій поєднувались би глибокі знання про природу, суспільство, здоров’я, уміння пізнавати і перетворювати дійсність, моральна чистота і багатство естетичних почуттів.

Найголовнішим завданням школи визначав – навчити дітей жити. Школа не може дати дитині всю необхідну для життя суму знань, тому головне – виробити в учнів уміння і бажання набувати знання на протязі всього життя.

Він прихильник активних методів навчання, які базуються на інтересі дитини і на організації її самостійної діяльності. Серед активних методів головним називав “дослідницький метод“, який включає дитячий експеримент, систематичні спостереження. У цьому ж зв’язку Блонський рекомендував екскурсії.

Блонський намагався запровадити у школах генетичний метод. Він вважав, що дитина у своєму розвитку ніби повторює історію суспільства. Розвиток розуму дитини – копія розвитку розуму людства. 

Вимагав вивчати психологію ще до того, як вивчається педагогіка.

88. Роль батьківського комітету у забезпеченні якості навчання учнів. ( На прикладі загальноосвітньої школи)

Сім'я є найважливішим соціальним інститутом, це ціла система зв'язків: шлюбних і родинних, господарських і правових, етичних і психологічних. Тому сім'я відтворює людину не тільки як біологічну істоту, але і як громадянина, оскільки саме в ній, передусім, відбувається соціалізація особистості. Разом з тим — це мала контактна група людей, які взаємодіють між собою, це особлива форма взаємодії.

У вихованні цілісної особистості відіграє важливу роль якісна взаємодія педагогів, батьків та самого учня. Батьківський комітет уможливлює таку взаємодію і в загальноосвітній школі. Від злагодженості та відповідальності у роботі цього комітету залежить атмосфера класного колективу, взаємини батьків один з одним, спілкування дорослих та дітей.

Отже: Батьківський комітет класу — це об'єднання батьків, діяльність яких спрямована на всебічне сприяння педагогічному колективові вчителів, які працюють із класом, класному керівникові, співпраці родини та школи на користь учнів класу. Батьківський комітет обирається на батьківських зборах на початку навчального року терміном на один навчальний рік.  Голова батьківського комітету обирається з числа членів батьківського комітету на першому засіданні.

Метою діяльності батьківської ради та батьківського комітету є надання допомоги педагогічному колективу загальноосвітнього навчального закладу в реалізації завдань загальної середньої освіти.

Основними завданнями діяльності батьківської ради і батьківських комітетів є:

- допомога у здобутті учнями обов'язкової загальної середньої освіти;

- запобігання бездоглядності дітей у вільний від занять час;

- сприяння збереженню життя і здоров'я учнів;

- в організації та проведенні масових виховних заходів для дітей (походи до музеїв, театрів, на пікніки) , організаційному забезпеченню їх літнього відпочинку та оздоровлення;

- сприяння соціально-правовому захисту учасників навчального процесу;

- всебічне зміцнення зв'язків між родинами, навчальним закладом і громадськістю з метою встановлення єдності їх виховного впливу на дітей;

- залучення батьківської громадськості до організації профільного навчання і професійної орієнтації учнів, позакласної і позашкільної роботи;

- організація роботи серед батьків з метою розповсюдження психолого-педагогічних знань серед батьків та підвищенні їх відповідальності за навчання і виховання дітей;

- допомога у зміцненні господарської і навчально-матеріальної бази навчального закладу.

За певних обставин батьківський комітет, має право та обов’язок взяти участь у роботі школи з проблемними родинами: відвідування учнів удома, профілактичні бесіди, захист прав учнів у різних інстанціях, розв’язання конфліктів у дитячому колективі.

Документи, що регламентують діяльність батьківського колективу: протоколи його засідань, положення про бат. ком. школи, план роботи бат. ком. на рік, графік засідань.